Вільні вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування для більшості громадян України — єдина можливість особистої участі в управлінні державними справами (крім Майдану).
Тому особливо важливою є віра громадян у відповідність результатів виборів їхнім прагненням та надіям.
Комуністична практика призначення депутатів повернулась
Перші в незалежній Україні вибори депутатів до Верховної Ради відбулися за зрозумілою мажоритарною системою, водночас найбільш поширеною у світі. Вперше у бюлетенях з’явилося по кілька прізвищ кандидатів.
Громадяни України за поновленим прямим виборчим правом обрали у виборчих округах своїх народних депутатів. Депутати були підзвітні своїм виборцям. Народні депутати України I скликання (1990—1994) ухвалили основні закони, що відновлюють та стверджують державність України.
Новообрані депутати, серед яких більшість були комуністами, одразу почали вирішувати проблему самопризначення у депутати. Вибори 1998 року проводились за змішаною системою — половина депутатів обиралась в 225 одномандатних округах, а решта 225 депутатів — за пропорційною системою, за списками кандидатів від політичних партій. Порушення Конституції України по суті прямого виборчого права пройшло майже не поміченим.
У новому політичному середовищі партії розмножились, як амеби. 1 січня 2020 року в Україні офіційно зареєстровані 349 політичних партій. Кількість партій — суб’єктів виборчого процесу виборів-2019 — 65.
Комуністична практика призначення депутатів на закритих партійних зборах повернулась. Депутати (deputatus), що за визначенням означає представники місцевої громади в органах влади, перестали ними бути, а пішли служити господарям політичних партій — казнокрадам. Від того найбільше постраждала стабільність гривні.
Громадяни України ще раз переконались, що «будь-яка влада виходить із народу і ніколи в нього не повертається». Представники народу, отримавши владу, стали від неї психологічно залежними до незворотного — наркотичного стану. Таким чином «метою влади стала влада».
А «мета виправдовує засоби». Що в трактуванні бацьки Лукашенка звучить «грубо-зримо»: «Возле кормушки, имя которой власть, все хрюкают одинаково: и красные, и белые».
Наслідки застосування пропорційної виборчої системи iз закритими списками кандидатів: iз 1998 року — жодної працездатної каденції парламенту. Українська ВР не поповнила світову інтелектуальну скарбницю державотворення жодним законом, придатним для використання за межами України за весь період свого існування.
Про барана і нові ворота
На останніх виборах політики не було ніякої. Це були вибори між «новим» і «старим». І якщо проаналізувати результати по всіх округах, то побачиш, що «старе» було розтягнуте, а «нове» — мобілізоване. От і весь секрет.
Відповідно, новий парламент не має шансів стати працездатним, бо норми Конституції України відносно загального, рівного і прямого виборчого права для більшості депутатів не існують (ст. 71 Конституції України).
Доказ тому цитати з «Виборчого Кодексу України», прийнятого 19 грудня 2019 року № 396-IX:
«Стаття 154. Порядок висування кандидатів у народні депутати України
8. Із числа кандидатів, включених до загальнодержавного виборчого списку, окрім кандидатів, включених під першими дев’ятьма номерами до загальнодержавного виборчого списку, партія на тому самому з’їзді (зборах, конференції) формує і затверджує регіональні списки кандидатів у депутати в кожному виборчому регіоні, передбаченому статтею 138 цього Кодексу».
Де-факто партію очолює самопризначене невмируще дев’ятиголове політбюро ЦК партії, яке само себе призначило депутатами ще до виборів. А невмируще, — від скликання до скликання. Політбюро ЦК КПУ відродилось. Назва і епітети можуть бути іншими, суть лишилась.
«11. Черговість (порядкові номери) кандидатів у загальнодержавному виборчому списку та в регіональних виборчих списках визначається на з’їзді (зборах, конференції) партії під час висування кандидатів у депутати та формування відповідного списку. Рішення з’їзду (зборів, конференції) партії про висування кандидатів у депутати підписується керівником партії і скріплюється печаткою партії».
А яка тут роль виборців з їх прямим виборчим правом, якщо кандидати рівності вже позбавлені (стаття 13 цього Кодексу, «Пряме виборче право», ст. 71 Конституції України). Черговість (порядкові номери) кандидатів у загальнодержавному виборчому списку вже виставлені на продаж. А то й продані.
Ще одна цікава цитата:
«Стаття 171. Облаштування приміщення для голосування
1. У приміщенні для голосування або безпосередньо перед ним дільнична виборча комісія в обов’язковому порядку розміщує виготовлені окружною виборчою комісією за рахунок коштів державного бюджету плакати, що роз’яснюють порядок голосування та відповідальність за порушення законодавства про вибори депутатів.
2. У приміщенні для голосування на виборчій дільниці у місцях, доступних для виборців, розміщуються:
1) інформаційні буклети партій — суб’єктів виборчого процесу;
2) інформаційні плакати кожної партії — суб’єкта виборчого процесу у відповідному виборчому регіоні.
Інформаційні плакати партій розміщуються у порядку розміщення назв партій у виборчому бюлетені.
3. Розміщення матеріалів, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, повинно забезпечувати їх доступність для ознайомлення, у тому числі для осіб з інвалідністю».
Отож, скільки треба якісного паперу на плакати, що роз’яснюють порядок голосування та відповідальність за порушення законодавства про вибори депутатів, якщо перемножить оте все на загальну кількість виборчих дільниць — 29981 та на кількість партій — суб’єктів виборчого процесу — 65.
Та де ж ті стіни, на яких можливо розмістити інформаційні плакати кожної партії? Існуючі виборчі дільниці замалі. А демократії не стане більше. До того, виборці не мають часу для читання 65 інформаційних плакатів i списків партій. Згадується українська притча про «барана і нові ворота».
Очевидно, в авторів «Виборчого Кодексу України» забракло особистого досвіду участі у виборчих комісіях та не склалось iз комп’ютерним моделюванням можливих ситуацій на виборчих дільницях.
Тому пропонуємо побудувати навчальну виборчу дільницю в маштабі 1:1. Розмістити інформаційні буклети та плакати кожної партії у порядку розміщення назв партій у виборчому бюлетені. Навчальне голосування провести силами депутатів, які голосували «за» порушення Конституції України по суті прямого виборчого права.
Привели дітей в парламент, наче в дитсадок
На нашу думку, головна проблема пропорційної виборчої системи полягає у тому, що наші виборці (навіть маючи вищу освіту) психологічно не сприймають жодного іншого формату виборчого бюлетеня, крім мажоритарного.
У виборчому бюлетені пропорційної виборчої системи виборці також голосують за кандидата, який очолює виборчий список. Тому за плечима харизматичного лідера партії до ВР та представницьких органів влади потрапляє «оптом» багато «депутатів», далеких від законодавчої діяльності.
Наприклад, молоді таланти : — Азаров О. М. (1971), Добкін Д. М. (1975), Пшонка В. В. (1976), Янукович В. В. (1981), Порошенко О. П. (1985), Аллахвердієва І. В. (1978), Беленюк Ж. В. (1991), Безгін В. Ю. (1990), Брагар Є. В. ( 1994р), Загоруйко А. Л. ( 1991), Бардіна М. О. (1992) і т. д. Але саме цей контингент (залежний, неосвічений, недосвідчений) робить Верховну Раду України непрацездатною від каденції до каденції.
«Всяка влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно». Тож батькам, які привели своїх дітей у парламент, наче в дитячий садок, слід пам’ятати: пора забирати малих додому.
Ми повністю солідарні з народними депутатами України, обраними виборцями відповідно до прямого виборчого права, а не призначеними партійними лідерами) в тому, що можливості мажоритарної виборчої системи досі не вичерпані.
А чинна виборча система збирає в одному законодавчому (представницькому) органі влади абсолютно випадкових людей, кожен з яких переслідує свої цілі.
Перед виборами-2012 та, повторно, перед виборами-2014 та виборами-2015, нарешті, перед виборами-2019 ми пропонували багатьом народним депутатам України (в тому числі головам ВР) модель «Української виборчої системи», яка зберігає за виборцями конституційне право формувати персональний склад законодавчого (представницького) органу влади при конституційній ролі політичних партій як загальноукраїнських носіїв політичних програм розвитку держави і суспільства.
Кожному кандидатові гарантуються рівні стартові можливості у змаганнях за перемогу в одномандатному виборчому окрузі та за «прохідне» місце у партійному списку (ст. 71 Конституції України).
Виборцям надається можливість у звичному (мажоритарному) форматі виборчого бюлетеня голосувати за конкретного кандидата, тобто зробити усвідомлений вибір. Просто і всім зрозуміло: один виборець — один голос за одного кандидата.
Кожен голос виборця враховують послідовно у трьох демократичних та математично коректних виборчих процедурах. По-перше, у визначенні переможців у виборчих округах (225) за регламентом мажоритарної виборчої системи.
По-друге, у розподілі другої половини кількості мандатів (225) між політичними партіями за регламентом пропорційної виборчої системи у загальнодержавному (регіональному) багатомандатному виборчому окрузі.
По-третє, визначенні черговості кандидатів на одержання мандатів, здобутих партією за регламентом пропорційної виборчої системи у загальнодержавному (регіональному) багатомандатному виборчому окрузі.
У цьому її парадокс та водночас світова новизна.
Сучасний світ живе за двома аксіомами. Перша аксіома: все відбувається набагато швидше, ніж учора. Друга аксіома: усе, що необхідне та ефективне, буде зроблено, і, якщо цього не зробимо ми, це зробить хто-небудь інший, в іншому місці.
А шанс прославитись на весь світ мали три голови Верховної Ради України, починаючи з Гройсмана, якби вчасно прийняла Закон про «Українську виборчу систему», яка поєднує переваги відомих виборчих систем (пропорційної, мажоритарної, змішаної) та гарантує інтегрований (солідарний) результат виборів. А головне — зберігає зрозумілий для виборця формат виборчого бюлетеня мажоритарної виборчої системи.
Зважаючи на світову новизну та переваги над існуючими виборчими системами, «Українська виборча система» може стати значним інтелектуальним внеском Верховної Ради України в розвиток світової демократії.
А при належному патентному захисті може бути предметом експорту інтелектуальної власності у країни, де до сьогодні застосовують будь-який варіант мажоритарної, пропорційної або змішаної виборчих систем.
А поки що український парламент експортує лише власних депутатів. Від кримінального переслідування. У комфортні країни...
Іван ВАЛЕНЯ,
народний депутат України першого скликання, Олександр ЗУБКОВ, фахівець систем зв’язку, Михайло ХОМОВНЕНКО, фахівець з інформаційних технологій
