Представляти це подружжя, мабуть, зайве.
Олександру Сиротенко в Полтаві багато хто знає завдяки волонтерській діяльності: вона одна зі співзасновників Полтавського батальйону небайдужих, не лише збирала, а й багато разів возила гуманітарну допомогу нашим воякам на фронт.
А Роман Чабановський побував і заступником голови Полтавської облдержадміністрації, і головою Шевченківської ради в місті Полтаві, зараз є депутатом цієї ради від ВО «Свобода».
Нині обоє намагаються розвивати власний малий «медовий» бізнес.
На пасіці ніхто не ділить роботу на чоловічу й жіночу
— Ну, бізнесом це ще важко назвати, — уточнює Роман. — Бджільництво для нас — швидше, хобі, що дає невеликий заробіток. Хоча Саша в нас оформлена як підприємець, отже, мабуть, усе ж таки бізнес, але ду-уже маленький. У нашій родині так повелося, що завжди була пасіка, а на обідньому столі весь час стояв мед.
Бджільництво було хобі обох моїх дідів, а мені воно передалося, мабуть, від батька. Знаєте, як один із моїх дідів став пасічником? Він страждав на артрит, тож лікар порадив йому завести пасіку, аби лікуватися… укусами бджіл. Дід дослухався поради — і справді, прописані «ліки» почали йому допомагати. Та одного разу на нього напав цілий рій бджіл. У підсумку — бабуся витягла з його тіла понад 200 жал. Отримавши велику дозу бджолиної отрути, дід важко це переніс.
Однак після того випадку його хворобу мов рукою зняло.Так сталося, що дідова пасіка дісталася мені, так би мовити, у спадок, тож із 2012 року я опікуюся нею. Спочатку вона складалася з кількох вуликів, а зараз маємо їх близько двадцяти.
Пасіка розташована в селі Тахтаулове Полтавського району. На ній Роман господарює удвох з Олександрою. Причому подружжя не ділить роботу на чоловічу й жіночу.
— У моїй родині прабабуся була пасічницею. Вона лишилася вдовою з двома дітьми, яким весь час хотілося солоденького, от і мусила освоїти секрети чоловічого ремесла, — розповідає родинну історію Олександра.
— Тож, можливо, любов до бджільництва передалася мені на генному рівні. Я зовсім не боюся бджіл (хоч у мене й алергія на їхні укуси — одного разу через це довелося навіть звертатися до «швидкої допомоги»), легко заглядаю до вуликів, залюбки фотографую цих корисних високоорганізованих комах. Разом із Ромою займаємося й викачуванням меду.
Отже, все розпочалося із захоплення бджільництвом. А вже потім виникла ідея крафтового виробництва крем-меду. Раніше зібраний за сезон мед Роман та Олександра споживали самі, а також роздавали родичам та друзям. Проте все одно багато його лишалося в запасах.
— Поки мед був рідким, ми їли його із задоволенням. А як тільки він кристалізувався, втрачали до нього цікавість, — ділиться Олександра. — Було таке: відчиняєш дверцята шафки — а там стоїть мед поточного, минулого й позаминулого років. Якось Рома натрапив на інформацію про крем-мед. А невдовзі ми й самі вирішили апробувати технологію збивання меду, за якої він набуває певної консистенції й довго не кристалізується. Відтак торік придбали польське обладнання для кремування меду.
Крем-мед завойовує світ.
Фото з особистого архіву Олександри Сиротенко та Романа Чабанівського.
Першу партію неймовірного десерту зробили на власне весілля
За словами Романа, сам процес збивання солодкої маси, яку бджоли виробляють із нектару, не такий простий — займає близько тижня. Спочатку роблять розпускання або декристалізацію меду, що загустів.
— Існує кілька технологічних секретів, як приготувати крем-мед, і поки ми не набили гуль, у нас не все так гладко виходило. Мед у посудині, на яку надівається спеціальний «кожух», потрібно підігріти до 38—39 градусів — не більше, оскільки за такої температури він зберігає всі свої корисні властивості. У такий спосіб протягом двох-трьох днів мед розпускається. Потім заливаємо його до кремувальної машини, яка повільно перемішує солодку масу за температури 10—13 градусів упродовж трьох-чотирьох діб. У підсумку мед стає кремоподібним і дещо збільшується в об’ємі, оскільки насичується киснем. Такий продукт довго не загусає, — запевняє Роман. — У нас є зразки меду, який ми збили минулого року, — він досі зберігає свої властивості та кремоподібну консистенцію.
Кремова структура меду дає змогу додавати до нього натуральні добавки й у такий спосіб добиватися різноманітних цікавих смаків. Нині подружжя вже може похвалитися сімома оригінальними авторськими рецептами. Коли почали їх розробляти, то спершу знімали пробу самі. А ще мали коло експертів, в основному — із рідних та друзів: кожен із них виставляв свої оцінки за той чи інший рецепт, і це також зайняло чимало часу. От, скажімо, кого здивуєш традиційним поєднанням меду з горіхами?
Але в медовій суміші героїв цього матеріалу містяться три різновиди горіхів: кеш’ю, фундук і мигдаль — кожен із них має свій аромат і надає певного відтінку смаку. Іще Роман з Олександрою додають у крем-мед сублімовані полуницю, лохину, кокос, манго, вишню, ківі, абрикос і навіть какао. Шматочки фруктів та ягід, побувши в меду день-два, вбирають із нього вологу і стають ніби свіжі. У такому продукті, за словами подружжя, — жодних консервантів, адже мед сам є природним консервантом.
— Першу партію крем-меду з горіхами, а також із полуницею зробили на власне весілля, яке відбулося у вересні минулого року, — пригадує Олександра. — Тож усі гості мали можливість скуштувати його. Після цього ми мали багато захопливих відгуків, усі хотіли ще крем-меду й запитували, де його можна взяти. Це утвердило нас у думці, що нову справу потрібно розвивати.
Авторський смаколик уже побував навіть за кордоном
— Чи поєднуються мед із полуницею? — цікавлюся.
— Як виявилося, так, — посміхається Олександра. — Я, скажімо, більше люблю крем-мед із лохиною або з манго та кокосом. Але є фанати суміші меду з полуницею. А хтось полюбляє крем-мед із шоколадом, вишнею й волоським горіхом чи з ківі й кунжутом. Не можу сказати, який із наших семи смаків є лідером продажів. Ми ведемо статистику, які саме суміші найчастіше замовляють люди, то маємо практично однакову кількість замовлень кожного різновиду смаку.
Поки що подружжя не вийшло на великі обсяги продажу своєї продукції — реалізує в межах 50 кілограмів крем-меду на місяць. Зареєструвало свою торгову марку під назвою «Смакотиння».
— Це мій неологізм, — пояснює Олександра. — У моєму розумінні: є просто смакота, а коли щось надзвичайно смачне, то це вже смакотиння. І логотип теж придумали самі — це бджілка у вигляді серця.
Продукцію власного виробництва Роман Чабановський та Олександра Сиротенко реалізують через соцмережі — уже створили і свій сайт. Планують продавати її й у магазинах та торговельних мережах. Така продукція, за словами подружжя, користується попитом, бо має незвичний смак.
— Багато хто бере її на подарунок, аби здивувати важливих у своєму житті людей. Наш крем-мед уже побував не лише в інших містах України, а й за кордоном: полтавці відправляли його своїм родичам та друзям в Іспанію, Польщу, Швецію й навіть Америку та Китай.
Люди, які хоча б раз придбали його, потім, як правило, стають нашими постійними клієнтами. Багато хто бере такий десерт для дітей, бо це, вважай, ті ж солодощі, але корисні. На жаль, в Україні не надто розвинена культура споживання меду. І мені хочеться вірити, що саме ось таким чином — через крем-мед — можна прищепити любов до меду і бджіл, — висловлює сподівання Олександра.
Мала власна справа — це ще й можливість допомогти іншим
Крафтові виробники, про яких ідеться, не лише продають свій крем-мед із різними смаками, а й дарують його: як стверджує Олександра, волонтерського минулого не так легко позбутися.
— Я жартую, звісно. Насправді ж ми з Романом вважаємо, що наша маленька власна справа — це ще й можливість допомогти іншим. Тож періодично намагаємося спрямовувати нашу продукцію на якісь благодійні цілі, — констатує волонтерка. — Перед Днем святого Миколая відправили посилку зі своїм крем-медом нашим військовим на фронт. Гостинець хлопцям сподобався, ми отримали від них не лише схвальні відгуки, а й фото, на яких баночки з нашим десертом виставлені в окопах тощо.
А коли розпочався карантин, пов’язаний із пандемією коронавірусної інфекції, передали пакунок із баночками крем-меду службі екстреної медичної допомоги. Хотілося у такий складний час якось підтримати медиків, от ми й вирішили, що солоденьке до чаю хоч трохи підніме їм настрій.
Розповідаючи про власну справу, яка колись, можливо, стане роботою їхньої мрії, Роман і Олександра наголошують, наскільки важливим є збереження та збільшення популяції бджіл як основних запилювачів рослин.
— Учені заявляють: якщо в одну мить зникнуть ці маленькі працьовиті комахи, людство загине через 1,5—2 роки. Поряд із нашою пасікою простягаються великі поля, і таке сусідство є болючою проблемою, бо їх обробляють небезпечними хімічними сполуками, хоч в Україні дозволені тільки ті з них, які мають нейтральний вплив на комах. От у нас три роки тому багато бджіл загинули через те, що фермер під час цвітіння гороху почав обробляти його хімічними препаратами, — скаржиться Роман.
— Аби вберегти бджіл, наводимо контакти з іншими пасічниками, фермерами, сільською радою.
А ще подружжя засіває власну ділянку землі медоносними рослинами — фацелією й гірчицею, посадило й кілька рядів кущиків лаванди. Молоді люди пригадують: коли три роки тому потруїлася значна частина їхніх бджіл, тим із них, які не літали далеко, а збирали нектар із цвіту фацелії, якраз і пощастило врятуватися.
— Знаєте, чому в нас не буває однакового крем-меду? — запитує насамкінець Олександра. — У кожній баночці він відрізняється за смаком, бо все залежить від того, із чого був зібраний мед. Цього року не пощастило з травневим медом, оскільки весна була прохолодною.
Але зараз стоїть чудова літня погода, тож сподіваємося, що матимемо мед із липи. До нього іноді додаємо акацієвий, бо останній погано кремується — це вже перевірено на власному досвіді. Звісно, біля пасіки багато роботи, тож іноді фізично буває важко. Але коли бачиш, як розвивається розплід бджіл у вулику або, скажімо, як танцює одна з них, повідомляючи іншим про поле квітів, то забуваєш про втому й мимоволі дивуєшся унікальності цих комах.
