ПРИКОЛИ про одеситів

— Розочко, хочете піти зі мною в музей?

— Жоро, ви що, таки слово «ресторан» не вимовляєте?

 

* * *

 

Два одесити розглядають статую Свободи.

— Що не говори, а це пам’ятник тьоті Соні. Тільки вона могла вийти зустрічати гостей iз примусом в одній руці та квитанціями за квартиру — в іншiй. Та ще в нічній сорочці й у бігудях.

 

* * *

 

Троє чоловiкiв зібралися у відрядження. Одягнені, з валізами, стоять у передпокої i вже збираються виходити. І тут землетрус. У дворi повно напіводягнених людей — дехто в пiжамi, дехто в ковдрі. І тут виходять ці  чоловiки — одягнені i з валізами.

Голос iз натовпу:

— А цих що, заздалегідь попередили?

 

* * *

 

В одеській клініці вивішено статтю, що починається зі слів: «Дослі­дження показують, що перші п’ять хвилин життя —найризикованіші».

Олівцем дописано: «Упродовж останніх п’яти хвилин теж не так уже й безпечно».

 

* * *

 

— Що робити, якщо чоловiк пiшов налiво?

— Головне, щоб там iз ним не зустрiтися.

 

* * *

 

Буває так, що прокинешся рано- вранцi — хочеться гори зрушити. Потiм перевернешся на iнший бiк i думаєш: нехай постоять, навiщо в природу зайвий раз втручатися?