Якось на одній із персональних виставок заслуженого художника України, скульптора Петра Антипа «Амазонка — богиня степу» відвідувачів вразили глибоко філософські роботи.
Як з’ясувалося, доля митця — теж надзвичайно вражаюча і драматична.
Війна змусила вже немолодого чоловіка покинути рідну Горлівку і почати нове життя в Києві, як він говорить, із чистого аркуша.
Патріотизм як загроза життю
Відомий художник і скульптор Петро Антип зробив чимало для рідного краю та України. Він створив пам’ятник засновнику міста гірничому інженеру Петру Горлову, який встановили на центральній площі в 1999 р. до 160-річчя з дня народження цього піонера вугільної промисловості. Прикрашає населений пункт і пам’ятник Шевченку роботи Антипа. А також він виготовив бронзове погруддя засновнику сусіднього міста Єнакієве — Федору Єнакієву в 2010 році.
Розробляв архітектурні проєкти площ у Донецьку, Костянтинівці, Краматорську, Слов’янську, центру надання адмінпослуг у тому ж таки Слов`янську та ще багатьох об’єктів. Є автором унікального фонтану «Безкінечність» у Запоріжжі та співавтором надгробного пам’ятника видатному кардіохірургу Миколі Амосову. Водночас Петро Антип написав чимало картин, виготовив багато скульптур, які експонувалися на різних вітчизняних та міжнародних виставках і представлені в багатьох музеях та приватних колекціях.
Крім художньої майстерні, до війни на Донбасі він мав iще й будівельний комбінат, на якому працювало близько 300 робітників — зводили житлові будинки і різні культурні та бізнес-об’єкти. Був власником популярного ресторану «Арата» й магазину. Вів просвітницьку патріотичну роботу, пропагуючи українську культуру разом із Левком Лук`яненком та місцевим істориком Станіславом Федорчуком.
Про нього навіть писали шкільні твори як про визначну особистість. Будучи людиною політично активною, він уже на початку 2000-х бачив, як на Донбасі ведеться проросійська пропаганда, і попереджав місцевих жителів про можливу війну. На жаль, пророцтва збулися...
Коли в 2014 році у Горлівці почалися масові виступи на підтримку Росії, Петро Антип разом зi своїм братом, сином, депутатом Володимиром Рибаком та ще кількома патріотами неодноразово виступали проти сепаратистів, захищали міськраду, знімали з адмінприміщення російські прапори та вішали українськi, за що й потрапили в немилість до ворогів, котрі спочатку возили «тітушок» по різних містах області, а згодом усе ж захопили Горлівку. Зрозумівши, що на Донбас уже ввійшли російські військові, Антип вирішив залишити все нажите і втікати з міста, доки з його сім`єю не розправилися.
Телефонні погрози від бойовиків лунають і досі
«Перед від’їздом я вмовляв Рибака поїхати до Києва і зайнятися створенням партизанського загону, який він би очолив, адже був міліціонером і мав організаторські здібності, — згадує митець. — Я ж тоді ще не знав, що замість них будуть організовувати добровольчі батальйони, один з яких — «Карпатська Січ» — допомагав створювати мій брат. Але Рибак не сприйняв мої слова всерйоз. Лише коли я виїхав до Києва, то дізнався, що його схопили сепаратисти.
А згодом і про те, що вони втопили цього чоловіка в Сіверському Дінці, попередньо споровши йому живіт та начепивши рюкзак із піском. Наступного ж дня після викрадення Рибака сепари схопили й мого сина Івана. Він їздив до Києва в СБУ на консультацію, де мав отримати списки горлівських сепаратистів з адресами, — хотів разом із хлопцями відловлювати їх по домівках. Син їхав на джипі з київськими номерами, тож вороги сприйняли його за представника «Правого сектору».
Машину затисли з двох боків, вкинули його в багажник іншого авто і відвезли до підвалу місцевої міліції. Там Івана жорстоко били три дні, погрожуючи, що буде «плавати», як Рибак, та випитуючи, чому в нього багато телефонних карток (отримав від СБУ) та чому в телефоні — номери міліції. Син мужньо брехав, що займається їх контрабандою, а «менти» його «кришують», за що він їм платить.
Зрештою, назнущавшись, його випустив на волю сам Безлер. Сину пощастило, що списків сепаратистів при ньому не було і він їхав сам, хоча мав бути з відомим у місті патріотом. Та й Рибак, напевне ж, не видав нікого зi своїх друзів. Тож Івану навіть повернули авто і трішки грошей. Ми ж із дружиною ці три дні, доки з ним не було зв’язку, ледь пережили».
Усе ж майно Петра Антипа, яке він залишив у Горлівці, бойовики просто «віджали». Ресторан привласнив місцевий бандит Олексій Шевченко, який брав участь у розстрілі наших бійців під Волновахою. Він перейменував його на «Бліндаж», і там, як розповідали Антипу друзі, готували такі «екзотичні» страви, як «Око Порошенка», «Іловайський котел», «Печінка хохла» та інші. Але зараз цей заклад харчування закрито — напевне, на такі «делікатеси» немає попиту. Їхній магазин дістався колишній продавчині, яка підтримує сепаратистів.
У майстерні, де залишилося багато його робіт, влаштовували госпіталь. Комбінат площею 2,5 тис. квадратних мерів розграбували, як і квартиру — художник дуже шкодує за великою бібліотекою, яку збирав багато років.
«Бойовики й досі телефонують мені з погрозами та вимагають мільйон рублів податку на мої підприємства і нерухомість — інакше все «націоналізують», — гірко посміхається художник. — А я над ними насміхаюся, що за це подам на них до суду. До того ж на мене «наїжджають» iще й колектори від банку, в якому я взяв невеликий кредит. І це при тому, що банк орендує в мене у Горлівці приміщення, за яке мені не платить. Але то все дрібниці. Я й тут зможу заробити».
Почати з нуля
Приїхавши до Києва, Петро Іванович зайшов у кафе, сів за столик і написав на серветці: «Починаю жити спочатку». Звичайно, психологічно для людини, яка мала улюблену справу, бізнес, нажиті копіткою працею, це було нелегко, але Антип не занепав духом, а дійсно розпочав нове життя досить активно. Добре, що з житлом виручили знайомі, які віддали свій будинок для тимчасового проживання.
А скульптор Олександр Дяченко допоміг продати дороге авто та деякі роботи, котрі Петро Антип зміг вивезти з Горлівки. Підтримали також Спілка художників та донецьке братство підприємців. Так і розжилися на кошти, щоб знімати квартиру, а також будинок у селі Бузова під майстерню та закупити пензлі, фарби, різні інструменти для створення художніх і скульптурних робіт. Адже, попри всі труднощі, Петро Антип працює досить плідно, про що він і розповів «УМ», а ще — про десятки художніх і скульптурних робіт, створених «у вигнанні».
Як зізнався сам автор, спочатку в його картинах, написаних далеко від дому, було багато темних фарб — напевне, як відбиток пережитого, а зараз поступово палітра світліє. Образ же амазонки дуже значимий для митця, у ньому він вбачає символ вільнолюбивого народу, до якого відносить і українців. Себе ж художник вважає нащадком предків, котрі входили до Ніжинського козацького полку «Дівицька сотня», а ще глибше — скіфів і сарматів, які теж широко відображені в його творчості.
Про магічну силу своїх образів Антип розповів таке. Одного разу до нього прийшов найнятися на роботу охоронцем майстерні якийсь молодик, а на другий день так і не вийшов на службу. Лише через декілька років художник випадково зустрів його, і той зізнався, що хотів викрасти картини, але після тривалого споглядання роботи «Поцілунок Іуди» відмовився від затії.
До речі, ця картина, як і ще декілька його робіт, входять до книги «Історія мистецтва України».
У доробку митця є чимало символічних робіт. Зокрема, скульптурна композиція, на якій український бог Світовид перемагає москальського велетня Голіафа.
«Я вірю, що зараз Україну не можна завоювати, тому що сьогодні це — нація воїнів, які об’єдналися від заходу до сходу, — говорить митець. — Зараз я пишу, а точніше, малюю в картинках сценарій художнього фільму про Україну. Це буде історія про героїзм i непереможність нашої нації воїнів, яку москалям, котрі вважають нас «другосортними», не подолати».
