Петро Масляк: «Українці мають нарешті зрозуміти: вони — націоналісти»

— Зараз багато говориться про те, що нам дуже бракує національної ідеї. Якою, на вашу думку, вона мала б бути?

 

— Говорімо відверто, без фарисейства. Національною ідеєю будь-якої нації є створення та розбудова національної держави. А в українців є національна держава? Лише формально, але не реально, бо президент — етнічний єврей, голова Верховної Ради — етнічний росіянин (тому йому цілком природно не подобається Закон «Про державну мову» — українську), глава МВС — етнічний вірменин тощо. А де українці!?

 

За дослідженнями соціологів, на неокупованій частині України мешкає 92% етнічних українців. А нам розповідають, що ми багатонаціональна держава. Ми мононаціональна держава! І де ці 92% українців у керівництві держави? А скільки етнічних українців серед олігархів у нашій етнічно-клановій державі? А чому в нас закону немає, що українці мають бути присутні на 92% скрізь: серед олігархів, влади, власників ЗМІ? Тому в цьому випадку ми можемо говорити про реальну дискримінацію корінної нації в Україні. Національна ідея в українців є, але вона до сьогодні не є реалізованою — Україна не є державою української нації. І взагалі: судячи зі складу керівництва, Україна — держава національних меншин.

 

— Чому українців сьогодні намагаються переконати, що націоналізм — це погано?

 

— Українців чомусь хочуть переконати в тому, що поганий саме український націоналізм. У цьому нас переконують націоналісти єврейські, московські, угорські, польські та інші. От і виходить, що в усіх країнах націоналізм — це добре, тільки в Україні — погано.

 

— Наскільки необхідним зараз є націоналізм?

 

— Націоналізм у нашій країні вкрай необхідний. Ми маємо віддавати перевагу своєму товаровиробникові перед іноземними, як і віддавати перевагу українській мові серед інших. Бо як можна закуповувати іноземні товари у той час, коли свої виробники гинуть? Тим більше у держави-агресора? Хто це допускає? Таке тільки державний злочинець може зробити. От якби я був керівником України, а київська влада закупила трамваї не у Львові чи Запоріжжі, а в Польщі, то мер Києва при мені сів би у в’язницю на наступний день. Бо це злочин проти держави. Та й гроші з офшорів можновладців треба повернути — тоді б жодних кредитів МВФ нам би не потрібно було. Бо вже майже у кожній країні світу зберігають вкрадені й вивезені з України мільярди. Але є нюанс: аби почати втілювати економічний націоналізм у нашій країні, при владі мають бути справжні українські націоналісти — тільки тоді матимемо розквітлу Україну.

 

— Останні дві революції якось змінили українців у цьому контексті?

 

— Саме на Майдані почала формуватися еліта нашої нації. Ви тільки порівняйте, наскільки відрізняються український Майдан і «жовті жилети» у Франції, або протести у США, які супроводжуються погромами, руйнуванням та мародерством. У нас і близько такого не було. Наш Майдан — це унікальне цивілізаційне явище у світовій історії, коли люди самоорганізувалися і вийшли боротися за свої права і країну. І саме там мала формуватися нова еліта. Учасники Майдану мали зі свого середовища висунути лідера і стати для нього опорою. Але, на жаль, до влади прийшли не такі, як Герої Небесної сотні, а зовсім інші люди, ті, які думали про себе та власне збагачення. Натомість ті, хто гинув на Майдані, думали про Україну, її майбутнє та українську націю. От у чому головна різниця між ними.

 

— Ви вважаєте, що влада намагається знищити українську мову?

 

— Так, і це очевидно. А мова — це головний маркер нації. Є нація — є мова. І закон про мову потрібний для формування національної еліти. Натомість в Україні практично відсутня національна еліта. А як можна будувати національну державу, коли вона відсутня? Та й освіта також має бути національна. У школі мають учити історію України реальну, географію України і т.д. А без Закону «Про українську мову» формування національної еліти і висунення нею національного лідера неможливе!

— А от цікаво: якою має бути справжня українська еліта?

 

— Еліта — це завжди нечисленний прошарок суспільства: освічені та культурні люди, розумні, національно свідомі. Саме такі мають вести за собою націю. Українська творча еліта має розмовляти українською мовою, писати твори і створювати україномовні фільми. А потім зі свого середовища висунути лідера — національного. А де у нас ця еліта, яка веде за собою націю? У нас наразі при владі лише ті, хто Україну сприймають, як кусень сала. Але вони не думають про Україну, як про свою рідну землю, про свою матір. Тому в нашій історії не раз було, коли мільйони вмирали, бо прийшли сюди зайди-інородці й забрали все. У 1933 році у родині мого батька померло двоє людей, у матері — десять через Голодомор. Село, де мешкала тоді моя мати, оточили московити, які приїхали на чужу землю і забирали хліб — навіть із дитячих рук. Я не можу цього всього забути, бо душі замучених голодом предків стукають у моє серце.

— Головна небезпека цієї надзвичайно лукавої і брехливої політики у тому, що для тих, хто цю політику провадить, якраз і є величезна різниця. А людям нав’язують протилежне. Бо як це — немає різниці, чи вулиця Бандери чи Жукова, якою мовою ти говориш — українською чи російською? Та це головне! Якщо «какая разніца», то говори українською! Але якщо не говориш, значить є «разніца»?

 

От я здійснив дослідження, і тепер подумайте, чи «какая разніца». В останні роки існування СРСР, коли почали писати, що Ленін і Сталін були вурдалаками і вбивцями, на вулицях, названих іменами цих комуністичних вампірів, найчастіше виявляли серійних убивць. Це випадково? Зовсім ні. Бо якщо Ватутін чи Жуков топили сотні тисяч українців у Дніпрі й казали, що «етіх хахлов нада всєх унічтожить і вивєзті в Сібірь», то хіба «какая разніца», на якій людина вулиці живе?

 

А Зеленський чим займається? Він і є представником прошарку «какая разніца», байдужих людей, яким усе одно. Обіцяв закінчення епохи бідності. Епоха бідності закінчилася — почалася епоха виживання. А чому мільярди доларів, вивезені з України незаконно в офшори, донині не повернули в Україну? В тебе ж є монобільшість у парламенті й ти можеш ухвалювати будь-який закон, повернути всі гроші сюди, а не закон про мову змінювати. Чому це до сьогодні не зробили? От тут також «какая разніца».

 

— Чому українці традиційно не довіряють владі?

 

— Так уже склалося історично, адже у нас упродовж останніх сотень років не було української влади. Це все була влада окупаційна. Та й сьогодні української влади практично у нас немає. Бо ця влада — не наша, то як їй можна довіряти, коли вона обдурює і обдурить знову? Хоч би що обіцяли — не виконають, не чекайте, бо це не українські націоналісти, а націоналісти інших країн.

 

— Ваші слова: «На Україну очікують великі перетворення. Ще трохи — і тут постане нова система». Що ви мали на увазі? 

 

— Україна чекає на ці всі перетворення, про які я казав вище, вже 29 років. А тепер згадаймо, які політсили були протягом часу незалежності при владі: комуністи, соціалісти, соціал-демократи, ліберали. А кого єдиних не було? При владі 29 років не було українських націоналістів. Тому кардинальні й швидкі зміни в Україні та її економічний розквіт стануться тільки тоді, коли до влади прийдуть українські націоналісти. І я це бачу на реальних прикладах — Івано-Франківськ, Тернопіль, Хмельницький, де мерами є націоналісти. Особливо перший мені подобається, бо там влада діє методично. Так і в державі треба, зважаючи на те, що на все грошей немає: відремонтували одну вулицю, потім другу і т.д. От тому для мене Марцінків (міський голова Івано-Франківська. — Авт.) є найкращим мером, це взірець. І це я не на рейтинги дивлюся, а на стан міста. У них мер розумний, компетентний і на ділі, а не на словах показує, як треба керувати.

Я був вражений, коли побачив, що у соцмережах росіяни вже пишуть, що хочуть жити в Івано-Франківську! Вони про це відверто кажуть: «Івано-Франківськ — це місто мрії: чисто, дешево, прекрасна екологія, близько до Європи, прекрасна криміногенна ситуація — не те що в нашому Саратові». От вам класика того, що відбувається на наших очах. Розплющте очі! А ті, хто каже, що за совка було дуже смачне морозиво, — запхніть собі його чим поглибше...

 

— Чому в нашій країні такою життєздатною є так звана «п’ята колона»?

 

— Усе через те, що в Україні немає української влади, тому і бачимо таке свавілля «п’ятої колони». А коли б була, то ті ж самі Медведчук та Рабінович так би зухвало не поводились, бо знали би, що з ними б зробили, якби вони виступили проти волі 92% українців у нашій країні.

 

— Яка головна проблема зараз в Україні?

 

— Низький рівень національної свідомості й національної солідарності. Коли свій до свого по своє. Коли влаштовують обструкцію тим, хто виступає проти України та української мови і нації. Коли українці голосують за українців, націоналістів.

 

— Чому багато українців досі думають, що українська мова — меншовартісна у порівнянні з російською?

 

— Справа не у меншовартості, а в тому, що людина — істота ледача та істота стереотипів, яка хоче жити без великих змін. А для того, аби освоїти українську мову, потрібні поважні причини. Ті ж російськомовні, коли приїжджають у Польщу, через місяць говорять польською, у Францію — французькою. То чому ж в Україні вони українською не говорять? А має бути так: хочеш замітати вулиці — замітай, але якщо хочеш чогось досягнути у цій державі — маєш знати українську мову. Без цього не займеш відповідної посади, не вступиш до університету. А в нас що: самі керівники держави демонструють зневагу до української мови. От той же Разумков — він тільки українською говорить на засіданнях ВРУ, а поза ними він принципово не спілкується українською. Ну що це за принцип такий — в Україні не говорити українською? Це ідіотизм! То як українці поважатимуть українську мову, якщо її керівники держави не поважають?

 

— До речі, як ви взагалі оцінюєте цей склад парламенту?

 

— По-перше, така кількість нардепів в Україні абсолютно не потрібна. Варто просто глянути на статистику засідань ВРУ, скільки обранців їх відвідують — 100 осіб. Глянути, скільки нардепів у парламенті відзначилися реальною роботою, а не просто присутністю в Раді. Бо багато депутатів приходили у Раду, аби пообідати дешево, знайти коханок, зустрітися з потрібними людьми тощо. Оце і вся була «робота». Тому більше 100 нардепів в Україні не потрібно. І повірте: відпаде питання, де взяти гроші на освіту, медицину. Бо на утримання нардепів ідуть мільярди. А багато з них мільйонери й ще беруть гроші на житло. Совісті взагалі не мають.

— Чи є в Україні кадрова криза, про яку постійно говорить чинна влада?

 

— Це смішно. Зеленський каже, що у наших вишах не так студентів готують, ніби не настільки професійно. От до прикладу: в Ілона Маска керівник служби програмного забезпечення — українець із Житомира, який закінчив Хмельницький університет. Парадокс: у США випускник нашого вишу знайшов себе, а в Україні не може. А ми ж не ідіоти, а нація, яка дала світові пісню, хліб і крила. Натомість уряди інших країн спеціально залучають українців до себе. Наші університети кожного року випускають тисячі розумних людей. А в нас де ці люди? Хто їх тут бере на роботу? Беруть блазнів, а не спеціалістів. А потім кажуть про кадровий голод в Україні.

 

Хоча мене також кликали у заступники міністра — у Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій декілька днів тому. Я відмовився, бо що я там буду робити — це як лікар серед блазнів, який не має права вето. Для мене це означатиме втратити репутацію, бо нічого там хорошого не зроблю. От якби у нас президентом був український націоналіст, то я би побіг у владу, поліз би на колінах і просив, щоб мене взяли у цю команду.

 

— Чи реально втримати в Україні наших заробітчан, як обіцяє влада?

 

— Це просто анекдот: коли керівництво заявляє про те, що заробітчан, які повернулися додому через коронавірус, тут забезпечать робочими місцями. Якими? Де вони? Є люди, які повірили в це? Цих робочих місць просто не існує, тому люди за першої можливості кинулися сотнями тисяч пішки йти в Польщу та інші країни, бо їм треба за щось жити. А головним завданням влади є забезпечення громадян хоча би засобами для існування. І якщо вони цю функцію не виконують, то їх поганою мітлою гнати треба. Ну а як по-іншому?

 

— Чи реальна в Україні деолігархізація, на необхідності якої так наголошують націоналісти?

 

— Вона не те що реальна, вона неминуча. Без неї держава не може розвиватися, а деградуватиме й надалі.

 

— Чи реально побороти Московський патріархат в Україні?

 

— Викорінити його реально. Як тільки до влади прийдуть українські націоналісти, — завтра його не буде в Україні. Бо це не церква і не релігія, це «п’ята колона». Ті люди, які ходять в церкву Московського патріархату, демонструють, що у них в голові нічого немає. І таких треба обліковувати, бо це або хворі на всю голову люди, або вороги. Бо я просто не уявляю: як може існувати МП на заході України — там, де батьків і дідів московити розстрілювали, де аж до 60-х рр. українці боролися проти панування комуни? А діти і внуки ходять у Московську церкву? То хто вони після цього? У них щось є у душі, голові й серці?! Як може внук бандерівця, діда якого розстріляли, замучили московити, молитися у церкві Московського патріархату?..

 

— Якщо ми вже згадали про Москву, то яка ймовірність розпаду ненависної українцям «імперії зла»?

 

— Я не пророк, але знаю одне: це неминучий процес, бо всі імперії, які існували у світі, розпалися. Росія також розпадеться. Але до того часу в Україні має виформуватися національна держава. Щоб не сталося так, як колись писав наш пророк Шевченко: «Польща впала та й нас задавила».

 

— Повернімось до початку нашої розмови: чому українці обирають чужинців до влади?

 

— Чому? Причина проста: або українці є клінічними ідіотами, які не здатні управляти власною державою, або це відверта спрямована дискримінація корінної нації через обдурювання її через ЗМІ, які її представникам не належать. Відбувається промивання мізків та цілеспрямоване зомбування нації для того, аби вона голосувала не за своїх людей, а за невідомо кого.

Бо що таке націоналізм? Це любов до рідної землі, те, що притаманне людині від народження. Людина завжди більше має любити своє, аніж чуже. А в нас виходить, що ми обираємо чужих, які мову, культуру нашу не поважають. Ну не поважаєте, не подобається вам Україна і українська мова, не такі українці? Виїжджайте!

 

Простих мешканців будь-якої країни легко зазомбувати за допомогою ЗМІ. От українців і зомбують зараз цими «какая разніца». І ми поступово бачимо, у чому різниця: прийшов єврей керувати державою, хай буде. Отримали? Ви ще й не таке отримаєте! Бо ви думати не хочете, а вас зомбують. А обирати треба українця, українського націоналіста, який любить вас і цю землю, а не ненавидить, як інші. Він не думає про те, щоб щось вкрасти і вивезти кудись, а думає про те, як забезпечити вас роботою. Він думає про свою націю. А такі люди є. І ми у багатьох країнах це бачимо. Таких людей не гроші гріють, а добро, зроблене для інших.

 

А чому олігархи нічого не роблять? Бо вони не українці, не українські націоналісти і не думають про цю націю, а думають про себе і свою націю. А нас дурять «какімі разніцамі». Все одно? А чому тоді наші олігархи з золота виливають Менору та інші ізраїльські символи, а не Тризуб? Бо вони думають про свою націю, та зрозумійте вже нарешті, українці, це! Це елементарно, але українці цього не розуміють...

 

— Як змінилася б Україна, якби при владі були націоналісти?

 

— Україна приречена на те, аби стати потужною і могутньою національною державою у Європі. Державою щасливих україномовних, високоінтелектуальних та національно свідомих громадян. Тільки за таких умов ці люди і ця земля можуть стати щасливими. А національне виховання громадян у країні можуть забезпечити тільки націоналісти при владі. Хочете, щоб була Українська держава — голосуйте за українців; хочете, щоб було все, як зараз є, — далі голосуйте за нацменшини.