Ефект всевладдя: чиї інтереси боронить Укроборонпром

Укроборонпром презентував розроблений міжнародними експертами проєкт цільової моделі корпоративного управління компанією під час та після трансформації.

 

 

За словами гендиректора концерну Айвараса Абромавічуса, ключовим для реформи Укроборонпрому є ухвалення закону про корпоратизацію державних підприємств ОПК (Оборонно-промисловий комплекс). Наразі цей законопроєкт проходить останні стадії погодження в Кабміні.

 

Та коли читаєш підготовчі трактати новоспечених реформаторів України, одразу пригадується класичне: «Кріпіться. Закордон нам допоможе!Зупинка за громадською думкою!» — зі знаменитого роману «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова.

 

Бо складається враження, що це новітні «турецькопіддані», запрошені в українську владу, вкотре намагаються винайти спосіб відносно чесного відбирання грошей у населення.

Та герой Ільфа і Петрова — це дрібний шахрай у порівнянні з сучасними його послідовниками, які під туманом іноземних термінів на кшталт «тріаж», «форензік», «стандарти OECD», «кроссекторальність» намагаються вкрасти в держави та її народу всю високотехнологічну цивільну та оборонну  промисловість.  

 

До панування «дводомних» ми, мов заворожені, наближалися майже три десятиліття, здійснюючи то два кроки вперед, то один назад.

 

І ось стоїмо над прірвою повної втрати суверенітету країни: стратегічними галузями машинобудування керують саме особи з подвійним громадянством із відповідною командою. І, користуючись доступом до державних активів, безсоромно прагнуть їх монетизувати та вивести за основним місцем прописки.

 

Інакше розцінити лобіювання хитро виписаної в новому законопроєкті «цільової моделі корпоративного управління» вкупі з посиленими атаками концерну «Укроборонпром» на підприємства, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави (ДП НВКГ «Зоря» — «Машпроект», ДАХК «Артем», ДП «Антонов» та інші) складно. Сьогодні ми спостерігаємо безкінечні перевірки, зміни керівників стратегічних підприємств, звинувачення їх у корупційних оборудках і в конфлікті інтересів — будь-що, аби розставити на ключові посади «своїх» людей.

 

І якщо корупція — злочин кримінальний і запобігти їй можна в рамках внутрішніх законів країни, то виведення державних активів за кордон — злочин політичний, небезпечніший.

 

За п’ять місяців нинішнього року дохід провідного авіабудівного підприємства «Антонов» досяг понад 3,5 млрд гривень, що значно перевершує показник попередніх періодів.

 

Попри успішний розвиток, напередодні розгляду дивного трансформаційного проєкту тут терміново висадили десант перевіряючих від ДК «Укроборонпром» та філії зарубіжної консалтингової компанії з 28 осіб, який на дві третини складається з фахівців... зарубіжної аудиторської компанії!

 

Відбувається неприпустиме: відкритий доступ до стратегічного підприємства надано іноземцям, пов’язаним з його прямим конкурентом! Що це, як не здача національних інтересів?

 

Відтоді, як в управління Укроборонпрому передали понад 100 підприємств цивільної та оборонної промисловості України, тут відбулося катастрофічне падіння зайнятості: число робочих місць скоротилося на 41% в цілому, а по окремих галузях і значно більше.

 

І це сталося не через приріст продуктивності праці, а через заморозку виробництва «згори». Однак і цього великим комбінаторам реформ із декількома паспортами виявилося замало.

 

Під радісні реляції про нову модель управління концерн, керуючись рекомендаціями, розробленими «за технічної підтримки Міністерства закордонних справ Великої Британії», просуває фактично безконтрольну приватизацію і відторгнення активів і землі стратегічних підприємств.

 

Не треба бути глибоким аналітиком, щоб помітити прагнення Укроборонпрому перебрати на себе управлінські функції Кабінету Міністрів. Носії корпоративної реформи в логіку перетворень закладають не перспективне бачення розвитку економіки країни і збільшення обсягів виробництва чи продуктивності праці, не сприяння підприємствам у виході на світові ринки збуту, а так звані «критерії для перебування підприємств у державній власності».

 

Роль судді, що вирішуватиме, які підприємства слід приватизувати, вони при цьому залишають собі, безперестанку «аргументуючи» спірною в даному випадку тезою, що державні підприємства менш ефективні, ніж приватні.  

 

Власне, проглядаються тут досить конкретні плани. Спочатку — корпоратизація підприємств, волюнтаристське заведення до їх керівництва потрібних керованих людей, а до наглядових рад — «незалежних осіб» з тих самих юрисдикцій, звідки і самі «реформатори», потім — ліквідація «надлишкового» майна та персоналу, об’єктів соціального значення під приводом переїзду компаній за межі міст (забудовники вже давно поглядають на ДАХК «Артем», ДП «Антонов» та інші столичні підприємства як коти на сметану).

 

Потім позбавлення активів через навмисне банкрутство спільних підприємств, де вкладом з української сторони, скоріш за все, буде накопичена інтелектуальна власність і нові наукові та технологічні напрацювання.

 

Якщо ж нагляд від нашої держави залишиться за Укроборонпромом, нескладно оцінити ризик, якому піддається поки що жива національна високотехнологічна промисловість.

 

Аби уникнути розставленої Укроборонпромом вкупі з окремими високопосадовими чиновниками пастки, необхідно негайно кардинально змінити систему управління промисловістю. Маємо забезпечити відновлення економічної стабільності підприємств з одночасним виведенням їх на траєкторію випереджаючого зростання.

 

Для цього потрібен інтенсивний перехід до формування державної промислової політики, стратегічного планування (не на рік чи два, а мінімум на десять), націленість на державно-приватне партнерство в максимально захищених формах співробітництва, найсуворіше підпорядковане інтересам безпеки держави і національної економіки.

 

Неодноразово звучала думка промисловців про невідкладність утворення відповідного центрального органу виконавчої влади і передачу підприємств в його управління.

 

Адже за законодавством і указом президента України, воно вже мало б працювати саме в такій організаційно-управлінській парадигмі. І перші кроки у вирішенні цього питання нарешті намітилися.

 

Наразі створений комітет із відбору кандидатури на посаду віцепрем’єр-міністра—міністра розвитку стратегічних технологій і інновацій. Однак процедура відбору затягується, а серед претендентів знову бачимо осіб віддалено дотичних до розуміння наукоємної промисловості ще й з ідеологією, виплеканою в Укроборонпромі.

 

Чи є сумніви, що промисловості необхідні професіонали, виховані вищими технічними школами, які є кваліфікованими управлінцями у сфері високотехнологічного виробництва?

 

Інакше змінимо шило на мило: отримаємо перевдягнений Укроборонпром, куди замість «дводомних» керівників увіпхнуть горе-реформаторів із прошарку грантоїдів зарубіжних фондів.

 

Бо стратегічні архітектори, диригенти змін, відповідальні лідери, професійні трансформатори на високих зарплатах, що займаються інформаційним циганством, хайпом та пустим базіканням, сьогодні невпинно множаться, а кількість працівників у промисловості, де створюється реальний ВВП України, рік у рік скорочується.

 

Уряд тим часом слово в слово повторює забаганки Укроборонпрому. У проєкті Програми діяльності Кабінету Міністрів України, що виноситься на розгляд Верховної Ради, серед океану зворушливих слів про підтримку національного виробника розкидані міни тієї ж корпоративної реформи за зарубіжними рекомендаціями на користь зарубіжних конкурентів. 

Якщо йдеться, наприклад, про адаптацію до технічних стандартів, ми розуміємо: в першу чергу акцентується підвищення надійності конструкції.

 

То невже ж не маємо власного розуму та напрацьованого досвіду, ще й закріпленого законодавством, аби не спиратися на сумнівні чужі вказівки в стандартах управління? Незважаючи на неприпустимо від’ємний ефект діяльності Укроборонпрому, варіант його ліквідації чи хоча б скорочення його впливу уряд навіть не розглядає.

 

Лишень  планує  реформувати «шляхом створення акціонерної холдингової компанії з корпоративною моделлю управління», щоб концерн зміг пробратися хоч тушкою, хоч опудалом до державних промислових активів.

 

Для цього і пропонуються чисельні зміни до нормативно-правових актів, нова редакція Закону України «Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» та законопроєкт про корпоратизацію державних підприємств ОПК. Згадується вислів знаменитого німецького державного діяча Отто фон Бісмарка: «З поганими законами і хорошими чиновниками цілком можна правити країною. Але якщо чиновники погані, не допоможуть і найкращі закони...»

 

Часу вже немає на розкачку та експерименти з непрофесіоналами. Кожен день із ними біля стерна віддаляє нас від шансу зупинити руйнування державної економіки.

 

 

Любов БУКРЄЄВА,

авіаконструктор, ексзаступник генерального директора Київського авіаційного заводу «Авіант»