Ризикну розпочати з... каламбуру. Отже, українським майстрам волана потрапити на Олімпіаду не складно.
А — дуже складно. Цей вид спорту не пропонує перепусток за підсумками чемпіонатів — світового чи континентальних.
Лише через загальний рейтинг, накопичення якого — справа довга, а розцінки на залік неабияк залежать від рангу того чи іншого змагання, визначеного умовно ліцензійним.
Щодо минулих Ігор-2016, то ми делегували туди по єдиному учаснику в жіночій та чоловічій одиночних номінаціях. Причому Марія Улітіна з Дніпра виграла підгрупу, подолавши суперниць з Індії та Бразилії (перша, Сайна Нехвал, належала свого часу до еліти, тоді як друга — Кароліна де Олівейра Вісенте — медалістка Пан-Американських ігор-2015 у двох розрядах).
А те, що в поєдинку 1/8 фіналу Улітіна поступилася спортсменці з Таїланду, чиє прізвище розтягнулося б за межі газетного рядка, то ця країна належить до світового «Топ» у бадмінтоні.
У свою чергу, харків’янин Артем Почтарьов спробував «зачепити» Джейкоба Мальєкала з ПАР (18:21, 19:21), ну а лідеру групи — корейцю — програв майже без варіантів. Зазначимо, що далі боротьбу за олімпійською сіткою продовжували винятково перші в міні-табличках. В інших розрядах наші земляки не відібралися до Ріо.
Упродовж міжолімпійського чотириріччя найсвіжішим був ЧС-2019 у швейцарському Базелі. Там Почтарьов відчув «принади» тайців уже в другому раунді, хоча перед цим обіграв досвідченого австрійця Луку Врабера — 18:21, 21:15. 21:16. «Кривдником» же Артема виявився майбутній бронзовий призер — спробую уникнути похибок — Кантапхон Вангчароен.
Двічі випробувала сили на тому мундіалі харків’янка Єлизавета Жарка. У жіночій парі із землячкою Мариною Ільїнською дісталася другого кола, однак індонезійський дует, один із найкрутіших в Азії, виявився їм не до снаги.
Ще більшої міри це стосується опонентів Жаркої та Валерія Атращенкова в «міксті», адже Глорія Віджайя та Хафіз Файзал мало того, що були сіяні під десятим номером, так є чинними володарями «бронзи» на Кубку Судірмана, себто чемпіонаті світу в змішаній категорії. Проте на старті Єлизавета з Валерієм дали прикурити Ізабель Жонг та Меттью Фогарті (США), не випустивши їх із десяти очок у партіях.
За всіх цих начебто непереконливих показників ми залишаємося авторитетною в бадмінтоні державою. Свідченням цього є чемпіонат Європи-2020, який нинішньої весни міг, якби не епідемічна загроза, прийняти київський Палац спорту. Власне, він і залишається за столицею України, з перенесенням на рік. А це, погодьтеся, доказ партнерської надійності.
Хотілося, щоб такий же оптимізм, у сенсі завдань збірної України, висловив і співрозмовник — її головний тренер Владислав Дружченко. На секундочку, учасник трьох Олімпіад, який двадцять років тому обіймав 15-ту позицію в світовому рейтингу (для нашої сильної статі — понині рекорд), перемагав у низці міжнародних «оупенів».
— Хто на момент призупинення кваліфікації до Токіо, був серед українських гравців найближчим до мети, і якими можливостями ваші підопічні володіють у наступних відбірних перегонах?
— Слід зауважити про жорстку квоту на Іграх — по 38 чоловіків та жінок у «одиночках». Отже, станом на березень поруч з отим рубежем стоїть 26-річний Артем Почтарьов, підопічний Геннадія Махновського. За світовою класифікацією, він у районі 80-го місця (звісно, за численними групами китайців, малайзійців, німців, данців тощо, вакансії пересуваються нижче за реєстром. — Авт.), за олімпійською — приблизно 36-37-й. Нашою другою ракеткою є 19-річний Данило Боснюк, якого ми ведемо бригадою на базі дніпровського СК «Метеор» — багаторазовий чемпіон СРСР Микола Пешехонов, Михайло Мізін та я.
Як ремарка — Боснюк і Почтарьов починали в Лисичанську, з тренером Анатолієм Кондратюком. Серед жіночої когорти вирізняються 28-річна Марія Улітіна, котра перебуває в олімпійському діапазоні на 41-42-й сходинці. Тренує її збірниця колишнього СРСР Вікторія Семенюта. Біля кордону загальної «сотні» — Наталія Войцех, учениця Мізіна й практично ровесниця Улітіної. Варто врахувати, що лише за умови входження «в 16» країна може сподіватися відрядити й другого бадмінтоніста або для тих, хто у чільній вісімці — другий тандем. Відверто кажучи, в парних розрядах ми варіантів не спостерігаємо, оскільки треба потрапляти до кращих 15 за рейтингом BWF.
Майбутня фаза відбору на Олімпіаду, вже «після карантину», — розвиває думку «коуч» збірної, — передбачає турніри перших 17 тижнів 2021 року. Лише там реально зібрати очки й поліпшити місце в купі інших претендентів. Причому дрібниць бути не може. Приміром, на торішніх Європейських іграх у Мінську Почтарьов виграв один із трьох групових матчів — у чеха Мілана Лудіка, але ця перемога надала конкретних очок.
— Назвіть, будь ласка, базовий список команди — тих, хто спроможний підвищувати рейтинг, адже їх зрештою не двоє-троє?
— У прекрасної статі це також харків’янки — Єлизавета Жарка, якій ось-ось виповниться 28, та 21-річна Марина Ільїнська. Їхній особистий тренер — Михайло Стерін. Плюс фактично юніорки 2001 р. н. Валерія Рудакова та Анастасія Прозорова, з якими працюють Геннадій Махновський та Наталія Головкіна. Щодо чоловіків, то це вихованці цих же харківських фахівців — 35-річний аксакал збірної Валерій Атращенков, 28-річний Геннадій Натаров, з молодої плеяди Гліб Бекетов та Михайло Махновський. Сподіваюся, що скаже своє слово й мій 22-річний син Іван. Звичайно, успіхи на юнацьких та дорослих змаганнях — це не синоніми, однак європейська «бронза» Боснюка та Ільїнської 2016-го та одиночне «срібло» Марини наступного року, як і третє командне місце торік у розряді U-17, — це також помітні здобутки.
— Гаразд, Владиславе Георгійовичу, але в чому слід надолужити, щоби кинути рукавичку норовливим грандам?
— Знаєте, ваше питання настільки глобальне... Якщо стисло, то, напевно, по-інакшому тренуватися. Втім тут занурюємося в хащі методики. А вимоги послаблювати не логічно, навпаки! Адже, як на мене, виступ на базельському ЧС-2019 невдалий. З іншого боку, зовсім недавно, на лютневій командній «Європі» у Франції, наші хлопці обіграли «стінка на стінку» фіннів, словенців, норвежців, португальців. І хоча поступилися в чвертьфіналі господарям, але п’яте місце — дуже престижне. Розуміння ситуації є, отже, треба плідно використати паузу в календарі. На завершення поцікавився в генерального секретаря Федерації бадмінтону України Артема Стасюка, що треба підкоригувати на шляху до, тепер уже, Євро-2021?
— Цей проєкт триває вже понад два роки від конгресу Європейської конфедерації бадмінтону, який проголосував за кандидатуру Києва. Й коли президент BЕС Петер Тарцала зі Словаччини нині заявив, що вдячний українській федерації на чолі з Олексієм Дніпровим за наполегливість і відповідальність організувати якнайкраще цей чемпіонат, то в цьому жодного перебільшення.
Величезний обсяг підготовчої роботи вже було подужано, а тепер з дещо оновленим складом Оргкомітету, ці заходи триватимуть за підтримки влади. Поряд з Палацом спорту, буде задіяний для тренувань учасників Великий ігровий зал НУФВСУ. Отже, запрошуємо й чекатимемо делегації із 42 країн, і жодних сумнівів, що приїдуть вони оптимальними складами. Саме київське Євро з 27 квітня по 2 травня наступного року стане завершальним етапом боротьби бадмінтоністів нашого континенту за олімпійські ліцензії Токіо.
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
