Є з кого брати приклад

Останнім часом багато хто береться трактувати історію України, особливо сусідній «царь-государь».

 

Тож хочу дещо розповісти про чомусь забутого Миколу Аркаса (Микола Аркас — історик , композитор, поет, просвітянин, автор «Історії України-Русі», грек за походженням. Його син, також Микола, був командиром полку армії УНР. — Ред.).

 

Ось що про нього писала вчителька молодших дітей родини Аркасів: «Как родители, так и дети, особенно старший сын Микола, большие патриоты, которые очень любят свою Малороссию и сильно ненавидят Петра Великого и всех, кто не ценит и не любит Малороссию».

 

Микола Аркас належав до заможної родини, але не накопичував багатств, а спрямовував на розвиток української мови, на збереження української культури.

 

Непохитна Шевченкова віра у краще майбутнє України передалася і Миколі. Для нього прикладом слугували сотні постатей історії України, які своє життя ставили нижче за долю Батьківщини, за її свободу й незалежність.

 

Ці імена знайшли своє відображення в «Історії України-Русі», яку він написав. Крім того, перу Аркаса належить історична поема «Гетьман Пилип Орлик», яка була опублікована 2 лютого 1933 р. в газеті «Радянське Прибужжя», а відтоді більше ніде й не друкувалася. Але її рядки варті того, щоб нащадки славного гетьмана згадували його справу, його діла*.

 

«У Солониках раним-рано,

Над морем сонечко зійшло,

Своїм промінням ясним, теплим

Весь берег й гори залило.

На березі крутім, високім,

Де море синєє шумить,

Чужинця постать самотняя

Над кручею похмурая стоїть.

Щодня тут сонечко стрічає,

Щодня чогось тут вигляда,

І думка смутная й тяжкая

Одна тіснить його щодня:

«Минають дні, минають роки,

Мине життя, і нічого

Не здолаю я заподіять 

Для краю рідного мого.

Мій рідний край, чудовий раю,

За тебе тут тепер конаю,

За волю вільную твою,

За твоє щастя, твою славу, 

Ввесь вік свій тяжку і кріваву,

Уперту вів я боротьбу...

Скінчилась боротьба важка...

Без булави та ще й без слави,

Без товариства і без друзів

Я тут конаю... Боже правий!

Невже отут на чужині

Життя ти відбереш мені?

* * *

«Богдане, Богдане, коли б то ти встав,

Устав, подививсь на Вкраїну свою,

За яку ти кров пролив, як теє море,

Для котрої щастя шукав ти... В чому?

В кайдани закуту,

Сльозами умиту,

Її, рідну неньку,

Залишив ти нам.

Досталась ще й люта,

за волю святую, тяжка боротьба,

Якої, здається, і краю нема».

Ні! Певен я, що встане правда,

Що знов Вкраїна оживе,

Зітхне свободно, вільно, радо,

Криваві сльози обітре!

Ге, устань же, Україно,

Як колись вставала,

І борись за ті права,

Що ти утеряла!

Так старий Гетьман — Орлик сивий,

Над синім морем прогукав,

І поміж скелями чужими

Могутній поклик залунав,

І море його підхопило,

На Україну понесло

Із ранку до ночі клекоче

І нам шепоче за його.

Гетьман Орлик, як і Микола Аркас, не втрачав надію, що Україна здобуде незалежність, чим автор і завершує свою поему:

«Гей,устань же, Україно,

Як колись вставала,

І борись за ті права,

Що ти утеряла!»

Дуже сумно, що сьогодні мало хто може дорівнятися з Миколою Аркасом (і, звісно ж, з гетьманом Орликом) у його патріотизмі і вірі в свою Батьківщину. n

 

*Після програшу Полтавської битви гетьман Пилип Орлик вимушений був перебувати за межами України, щоб не потрапити до московських застінків. Останні 18 років перебував у Салоніках (Греція), не полишаючи надії на звільнення України від московського ярма. Там і похований у 1728 р. — Ред.