Наслідки неминучі: булінг не минає безслідно ні для жертв, ні для кривдників

Це замовчують, цього соромляться та бояться. Але на це варто звернути увагу. За статистикою ЮНІСЕФ, 67 відсотків українських школярів стикалися з проб­лемою булінгу.

 

З них 48 відсотків ніколи не розповідали про це. Кожен другий школяр, який зазнавав тиску, про це мовчить. Кожен п’ятий — вважає за норму.

 

Булінг (або цькування) — це агресивна та образлива поведінка однієї людини чи групи людей щодо іншої людини, яка супроводжується фізичним або психологічним тиском. Зазвичай у школах існує так звана «шкільна ієрархія», в якій є «лідери» та «вигнанці».

 

Саме «вигнанці» зіштовхуються з цькуванням та є жертвами булінгу й насилля. Найчастіше над дітьми знущаються за те, що вони виглядають, думають та говорять не так, як більшість. Також доволі часто з цькуванням стикаються діти, з якими вдома поводяться як із жертвами. Такі діти не мають сміливості протистояти натискам. 

 

Діти, які цькують інших, не розуміють, якої шкоди завдають своєю поведінкою. Вони вважають смішним знущатися зі слабших, особливо коли бачать схвалення з боку друзів. Дехто з дітей-агресорів вдається до цькування через те, що сам постраждав від насилля, хтось — щоб бачити захоплення в очах оточення. 

 

Булінг — є гостросоціальною проблемою, адже не проходить безслідно для жертв, свідків і навіть для кривдників. Булінг — це не нормально, бути агресором — не круто. 

 

Донедавна проблему булінгу замовчували та ігнорували. Її не помічали діти, батьки та педагоги.

 

Лише в 2019 році до Закону України «Про освіту» додали пункт щодо протидії булінгу. Цей закон передбачає адміністративну відповідальність та покарання у вигляді штрафу або громадських робіт.

 

Таке нововведення є дуже важливим. Тепер довести вину та покарати винних буде значно легше. Цей закон обмежить поширення жорстокості між школярами.

 

Пригадуючи свої шкільні роки, я розумію, що не раз ставала свідком цькування. Тоді я вважала, що це лише жарти та не сприймала їх серйозно. Ніхто не пояснював десятирічним школярам, що така поведінка може завдати шкоди.

 

Батьки та вчителі не бачили або просто не хотіли бачити, що відбувається. Інколи такі «жарти» та «приколи» доводили до того, що діти просто переставали ходити в школу, аби уникнути булінгу.

 

В такій ситуації не варто ігнорувати проблему. Якщо ти став свідком або жертвою цькування — скажи про це. Кривдники побоюються розголосу, й часто вже лише цього буває достатньо, аби припинити знущання.

 

Булінг — це не просто пустощі, це насилля. А будь-яке насилля залишає емоційний слід та відбивається на психічному здоров’ї дитини. Наслідки цькування можуть бути різні. Найчастіше — це замкнутість людини та зневіра у соціумі.

 

Інколи булінг може спровокувати суїцидальні думки. Та й у кривдника в майбутньому будуть проблеми: він не зможе будувати нормальні стосунки з людьми, а непокаране в дитинстві зло може стати першою сходинкою до проблем із законом у дорослому віці. Тому так важливо привернути увагу до проблем цькування та зупинити його. 

 

Найкращий спосіб подолати булінг — не мовчати.

Катерина ТОВПИШКО, студентка Київського університету імені Бориса Грінченка