Пісні в ритмі вальсу, танго чи фокстроту Богдана Веселовського свого часу стали танцювальними шлягерами та звучали на найпрестижніших сценах у США, Аргентині, Австралії.
30 травня виповнюється 105 років від дня народження популярного українського пісняра, композитора, акордеоніста.
Його життя — наче відкрита книга, наповнена яскраво-авантюрними сторінками.
Дипломат Ігор Осташ написав про нього розлогу книжку «Бонді, або Повернення Богдана Веселовського».
А Олег Скрипка на основі знайдених у Торонто музичних матеріалів композитора записав два альбоми «Серце у мене вразливе...» і «Жоржина».
Неперевершений віртуоз Бонді
Тривалий час в Україні ім’я Богдана Веселовського було незнайоме широкому загалові. І хоча його популярні танго співали в Україні, на ім’я композитора було накладено табу. Народився майбутній композитор 30 травня 1915 року у Відні, куди родина емігрувала, рятуючись від російської окупації.
Утім через три роки повернулися до рідного Стрия на Львівщину. Батько працював міським суддею, мати — родичка Соломії Крушельницької, до речі— керувала Союзом українок у місті.
Богдан Веселовський навчався в тій самій гімназії, яку свого часу закінчив Степан Бандера, а також Олександр та Філарет Колесси — відомі музиканти.
Богдан брав активну участь у «Пласті», був відомий під іменем Боцян. Мав і псевдонім Бонді, який дуже любив. Музичну освіту Богдан здобув у Стрийській філії Львівського вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка. В цей час з’являється його перший твір — музика до уривку з поеми Тараса Шевченка «Перебендя» («Вітер віє»). На той час майбутньому композитору було лише 16 років.
Восени 1933-го Богдан Веселовський став студентом юридичного факультету Львівського університету і паралельно продовжував навчання у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка. Молодий чоловік виступав у складі капели Яблонського (відомого як «Ябцьо-джаз») в ролі піаніста, акордеоніста та композитора.
Танго «Ти і твої чорні очі» стало початком успішної музичної кар’єри для молодого композитора. А танго «Прийде ще час» принесло йому шалену популярність: «Прийде ще час, коли затужиш ти за мною// Прийде ще час, коли згадаєш наші дні// Може, тоді любов ти зрозумієш мою// І може, за ту любов вдячна будеш мені». Власне, відсутність української естрадної музики та суцільна «полонізація» спонукали Богдана Веселовського взятися за написання шлягерів.
Як зазначають дослідники, у 30-х роках у Львові панувала дивовижна творча атмосфера.
«Працювало багато театрів-кабаре, де можна було почути легкі гуморески, дотепні анекдоти і жартівливі танцювальні пісні, — розповідає редактор музичних програм Львівського обласного радіо Олена Онуфрів. — Саме тоді з’являються твори Веселовського, який навчався в Музичному інституті. Веселовський намагався наслідувати композиторів, які творили перед ним, а то були: Василь Барвінський, Станіслав Людкевич, Олександр Колесса.
Тому він пише солоспіви на слова Тараса Шевченка, Олекси Слісаренка, Тодося Осьмачки і багато розважальної музики, яку сам ніколи не ставив на перше місце.
Однак твори серйозного жанру, солоспіви не виконувалися і не видавалися аж до 2006 року, коли Олександр Зелінський вперше уклав збірку «Фортепіанні п’єси і солоспіви». В період, коли Богдан Веселовський грав свою музику для Львова, її часто було чутно в ресторанах і кав’ярнях. Пісні виконував оркестр Леоніда Яблонського — «Ябця». Це була епоха інтелектуального відродження нації».
«Кабаретовий Львів»
Період після Першої світової війни був для мистецького життя Львова насиченим та змістовним. Працювали театри, філармонія, вищі музичні школи, поновлювали діяльність мистецькі товариства, аматорські колективи, відбувалися домашні концерти. Втім, як писала театрознавець, авторка нарису «Кабаретовий Львів» Маріоля Шидловська, «роки війни відучили публіку від амбітного репертуару».
Люди прагнули безтурботних розваг. Кав’ярні, кнайпи, танцювальні майданчики, кінотеатри, парки і вулиці озвучувала музика із модними в Європі ритмами, принесеними з американського континенту (танґо, фокстрот, вальс-бостон). Легкі музичні розваги змінювали та доповнювали в ритмі моди: кабаре, «дансінґи» (танці), «ревії» (ревю).
Яскравим прикладом пошуку музичних форм є історія ресторану (з театром-вар’єте «Казино де Парі»), відкритого у 1914 році. Його власник Францішек Мошкович, аби задовольнити запити публіки, у 1922 році відкрив тут театр-кабаре «Баґатель». Коли ж побачив, що інтерес до його репертуару вичерпався, то почав організовувати дансінґи, на які запрошував відомих танцюристів і співаків. Наприкінці 1920-х років із Заходу до Львова докотилась бурхлива хвиля ревю — так званих ревій. Цей жанр складали невибагливі музичні композиції із пісеньок і танців, об’єднаних жартівливими репліками (скетчами) ведучого.
«Ревелєрси» грали на сценках новостворених театрів та театриків, кількість яких на початку 1930-х років сягала кількох десятків.
Найбільшою популярністю на той час був театр-ревія «Львівський Ґонґ», який за один короткий сезон поставив 12 програм. Ревелєрси зазвичай розважали публіку кінотеатрів перед сеансами, виступали на різноманітних забавах та у місцях відочинку.
Львів дивував видовищами, піснями, веселощами. Та не все було так райдужно, особливо для українців. Останнім доводилося творити свою самобутню культуру всупереч обставинам. Це й не дивно, адже Львів у той час був повністю полонізованим. Після поразки в польсько-українській війні та з початком політичних репресій значна частина талановитої української молоді змушена була залишити місто або продовжувати навчання чи працю в еміграції. Саме там, за словами одного з представників празької еміграції композитора Зиновія Лиська, молодь «використала свій побут на здобуття професійної освіти у високих музичних школах та університетах».
Мистецькі контакти між українцями та поляками були, за словами Зиновія Лиська, «незвичайно скромні». Лише одиниці з-поміж українських митців мали доступ до Львівської опери, мали змогу вчитися в університеті. Нелегко було домогтися, аби виконавців українських шлягерів транслювали по радіо.
Саме ці несприятливі обставини спонукали українців невтомно шукати власні шляхи для творчості, гуртуватись, тримати постійний зв’язок із львівськими передмістями, довколишніми селами і містечками, де вирувало українське життя, Попри все, талановита молодь продовжувала підкорювати Львів. Український світ творили такі митці, як Богдан Веселовський, і його роль важко переоцінити.
Від Хуста — до Канади
Коли в 1938 році утворилася Карпатська Україна, Богдан Веселовський не міг залишитися осторонь вкрай важливих державницьких процесів. Для всіх допитливих читачів, які прагнуть дізнатися якомога більше про яскраво-авантюрне життя віртуоза Бонді, у пригоді стане розлога книга Ігоря Осташа «Бонді, або Повернення Богдана Веселовського». Автор-дипломат не лише опрацював понад сто джерел різноманітної літератури, епістолярну спадщину, а й записав відео інтерв’ю з людьми, які особисто знали Богдана Веселовського.
У розділі «Хуст. На підтримку Карпатської України» Ігор Осташ подає детальний опис поїздки Веселовського:
«14 березня 1939 року о 20-й годині прем’єр Августин Волошин оголосив про створення Української Держави — Карпатської України. 15 березня, всупереч волі Берліна, крайовий парламент утворив незалежну Карпатську Україну. Однак незалежність Карпатської України тривала недовго... 18 березня Карпатську Україну повністю окупували угорські війська. Залишатися у Хусті було небезпечно, і Веселовський змушений був податися до Відня, бо польська влада не толерувала повернення до Польщі учасників подій у Карпатській Україні».
Розпочалася епопея тривалих мандрів. У Відні Богдан навчався в Консульській академії, став членом Українського студентського товариства «Січ», а згодом його очолив. У 1941 році одружився зі своєю троюрідною сестрою Оленою. І хоча життя було жорстоким, Богдан ніколи не забував про своє призначення — музику.
У 1945-му, тікаючи від комуністів, сім’я Веселовських оселилася у Верхній Австрії (м. Шердінг в американській зоні), пізніше був табір для переміщених осіб. Зрештою, у 1949 році, за допомогою Рятувальної служби ООН, родина емігрувала до Канади.
Та навіть в умовах еміграції композитор не забував про далеку Україну. За час перебування Веселовського на посаді керівника української секції канадської радіокомпанії Бі-Бі-Сі її мовлення розширилося з 14 до 60 годин на тиждень.
Прикметним є те, що в еміграції Олена, як колись Богданова мама, очолюватиме жіночий просвітній рух, а разом із чоловіком вони написали гімн українських емігрантів «Лети, тужлива пісне».
«А я усе співаю про любов...»
За спогадами сучасників, Богдан жив Україною. Хоча доля й закинула далеко від рідної землі, писав музику на вірші Володимира Сосюри, Максима Рильського, Василя Симоненка, Олександра Олеся, Дмитра Загула, Ганни Чубач.
Особливо йому припали до душі слова на вірші Володимира Сосюри «Життя»: «Життя кругом як поле розляглося//Синіє дальнім маревом дібров//Хоч попіл днів укрив моє волосся//А я усе співаю про любов».
Пісенна спадщина Богдана Веселовського охоплює понад 100 композицій, понад 60 з яких (у галузі легкого розважального жанру) композитор зафіксував у звукозаписах. Польки, танго, фокстроти, написані Веселовським, відзначаються мелодійністю, легкі й доступні для сприйняття.
Однією з перших виконавиць пісень неперевершеного Бонді була Ірена Яросевич — солістка «Ябцьо-джазу», перше його кохання. Цікаво, що вони зустрінуться через тридцять років розлуки у далекому Монреалі.
Рената Андерс (сценічне ім’я Рената Богданська) записала пісні композитора, які принесли їй на Заході славу визначної української співачки. Пісня «Я знову тобі» у чуттєвому, майстерному виконанні Ренати звучала як сповідь про перше кохання, «перше життя».
«Я часто думаю про Львів», — зізнавалася Ірена Андерс уже у зрілому віці. Так, саме у Львові до молодих музикантів прийшла слава. Вдвох із Богданом вони співали шлягер «Прийде ще час».
Але їхні дороги розійшлися. Під час гастролей з оркестром Генріка Варса артистів застала звістка про війну. Назад дороги не було, тож згодом артисти долучилися до польського військового формування генерала Владислава Андерса — командувача 2-го Польського корпусу, відомого перемогою над німцями в битві під Монте-Касіно (Італія). Ірені Яросевич судилося стати дружиною прославленого генерала. А спогади про незабутні молоді роки назавжди залишилися в її пам’яті.
...Пісні Богдана Веселовського — життєрадісні, світлі й легкі, й сьогодні не втратили своєї актуальності. Олег Скрипка на основі знайдених у Торонто музичних матеріалів композитора записав два альбоми «Серце у мене вразливе...» і «Жоржина», які знайшли відгук у серцях слухачів. Тож нехай ці пісні не зникають із радіоефірів, даруючи нам надію на кращі часи.
