Із хрестиком в сім’ї повна гладь: цьогорічний День вишиванки був присвячений українській родині та родоводу

Учора українці відзначали одне з найкрасивіших і, якщо можна так висловитись, найбільш ментальних своїх свят — День вишиванки, яку ще називають генетичним кодом нації. Як повідомляв раніше оргкомітет Всесвітнього дня вишиванки, цього року він був присвячений українській родині та родоводу.

 

Зокрема, і видатним українським родинам, кілька поколінь яких зробили значний внесок у розбудову української державності, культури та науки.

 

«Пандемія дала можливість зупинитись та осмислити, що насправді важливо — турбота про старше покоління та виховання освіченого, гуманного наступного», — йшлося у відповідному зверненні.

 

Традиційних масових заходів та гулянь, на яких збиралися сотні, а то й тисячі людей у вишиваному національному одязі, щоб засвідчити свою відданість всьому істинно українському, цього разу зі зрозумілих причин не було.

 

Натомість нашим інформаційним простором прокотилася хвиля різноманітних онлайн-акцій, присвячених вишиванці. Своєрідну онлайн-екскурсію організував і Тернопільський обласний краєзнавчий музей, де зберігається справжній вишиваний скарб.

 

Як розповіла  його наукова співробітниця Оксана Гулик, у фондах музею налічується близько дев’ятисот експонатів жіночих та чоловічих вишиваних сорочок (серед них — чимало екземплярів і унікальної, відомої поціновувачам усього світу борщівської вишивки). Узагалі ж  тут представлені сорочки з усіх 17 районів області, тож відображають усю багату палітру місцевого мистецтва вишивання.

 

«Для південної частини є характерною насичена чорна вишивка з різноманітними кольоровими вкрапленнями та переважно рослинним орнаментом. У центрі області вишивальниці брали яскраві кольори ниток, а орнамент був геометричний. На півночі ж області — ближче до Волині — кольори вже були, порівняно з попередніми регіонами, більш стриманими — червоно-чорні, червоно-сині, з рослинним орнаментом. Якщо зупинитися більш детально на кожному з цих регіонів, то на Борщівщині, наприклад, наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття для оздоблення жіночих вишитих сорочок використовували різноманітні вкраплення з бісеру, сухозліток, паєток, стеклярусу, тож вони виглядали більш багатими, пишними.

 

А в центральній частині області такого не було, натомість там вишивали багато оксамитових костюмів — безрукавку і спідницю. І поверх них вишивали бісером, стеклярусом і паєтками. На півночі ж жіночі сорочки вишивали лише нитками, без оздоблення, тож вишивка була скромною. Зате дуже пишно вишивалися в цій місцевості рушники — вони були надзвичайно яскраві, квітчасті. Також у північних районах більш пишно оздоблювали свій верхній одяг. Щодо техніки вишивки, то на півночі це були хрестик і гладь, у центральній частині — хрестик і низинка, а на півдні — давні традиційні шви, такі як верхоплут, колодки, ретязь», — це вже з розповіді завідувачки сектору збереження відділу фондів Тернопільського обласного краєзнавчого музею Галини Завіші.

 

З усією цією рукотворною красою, в якій втілились історія та культура нашого народу, можна ознайомитись під час постійних та експрес-виставок, які готують наукові співробітники музею. А зі світлинами частини експонатів — і на сайті закладу.