Щоразу, відслідковуючи соціологію рейтингу наших керманичів, заразом і падіння рейтингу «Слуги народу» на чолі зі своїм президентом, ми особливо не зважаємо на те, а який же електорат загорнутий у ті шпалери, що відсотками обклеїли підтримку Володимира Зеленського на виборах президента.
А це чи не найцікавіше в результатах останніх соціологічних опитувань. Бо неухильне зниження рейтингу президента Володимира Зеленського — природний процес, він був зумовлений тим, що Зеленський обирався як кандидат надій, які не можуть здійснитися у всіх одночасно, тож наразі кожна з груп популістського електорату усе більше переконується у нездійсненності цих надій.
Шпалери, що за косметичним ремонтом мали показати ілюзію прориву держави, відклеюються. Навіть косметичний ремонт не вдався. Електоральний клей виявився халтурним. У принципі, це також природно для квартальних-95 на всіх щаблях влади, бо «халтура» — один з улюблених «професійних» термінів артистів.
Не хочеться песимістичних прогнозів, але навряд чи хоч щось у когось здійсниться, навіть у депутатів-«слуг», відтак і рейтинг Зеленського буде знижуватися. Як стверджують соціологи, дійде до його ж результатів у першому турі виборів глави держави, а потім почне падати до нуля.
Причому відбудеться це досить швидко з однієї простої причини: поки що українці ще не стурбовані звільненнями і проблемами з підприємницькою діяльністю. Вони просто не розуміють, до яких наслідків можуть призвести поєднання дилетантизму влади та епідемії. А ось коли після карантину почнуться масові звільнення і масове закриття бізнесів, рейтинг Зеленського почне виглядати інакше.
Однак важливо зрозуміти, який електорат Зеленський втратить у першу чергу, тобто — вже втрачає. Як зазначив керівник КМІС Володимир Паніотто, 26 відсотків колишнього електорату Зеленського проголосували б за кандидата партії Медведчука Юрія Бойка і тільки один відсоток — за колишнього президента країни Петра Порошенка.
У цьому немає нічого надзвичайного. Володимир Зеленський прийшов до влади завдяки хиткому союзу, або гримучій суміші, популістського електорату з проросійською частиною суспільства.
Це люди з протилежних полюсів цінностей, серед них як патріоти країни, так і прихильники гасла «какая разница» разом із тими, хто прагне повернення України до російської «безнадьоги». І тепер, коли ці люди переконалися, що Зеленський не готовий до беззастережної капітуляції перед Путіним, вони в ньому розчарувалися. І навряд чи знову зачаруються.
Для того, щоб задовольнити цих людей, Зеленський повинен не повернути Донбас в Україну, а приєднати Україну до Донбасу. Не шукати в очах Путіна прагнення до миру, а виконувати вказівки, які потрібно читати в цих очах. І багато ще такого, що поволі вбивало б державу Україну.
Однак проблема Зеленського в тому, що для більшості його виборців Україна — це Україна. Якою має бути ця країна, вони не знають. Але як частину Росії точно її не сприймають.
І ці виборці — без електорату Бойка — в першому турі голосували за представників різних націонал-демократичних сил.
Отже, в Зеленського є вибір, і він очевидний: або об’єднатися з патріотами й державниками, аби зберегти країну; або об’єднатися з проросійськими силами — і знищити її.
