Ситуація у вітчизняному спорті ось уже другий місяць нагадує «Незакінчену симфонію» Франца Петера Шуберта.
Адже деякі чемпіонати та кубки України повністю скасовані через епідеміологічну загрозу.
Щоправда, інші призупинені, так би мовити, до особливого рішення.
Загадковою є тривалість перерви, яка насамперед і бентежить атлетів, тренерів та менеджерів.
Те, що наразі слушний момент для нотаток, підказав мені — уявіть собі, хто — міністр інфраструктури Владислав Криклій. 27 квітня, розмірковуючи в інтерв’ю LIGA.net про ймовірність поновлення транспортного сполучення, у тому числі приміського, він зазначив: «...щодо алгоритму виходу з карантину, наступного тижня з нашого боку все фіналізуємо». Зізнатися, це дієслово трішечки здивувало, просто ліньки зазирнути до орфографічних довідників.
А якщо без жартів, то у спорті подібна рвучкість точно не спрацює. Адже навіть з дозволу МОЗ увімкнути «друге дихання» у застиглий календар змагань можна тільки за серйозної підготовки. Аби пояснити, пропоную повернутися до старту вимушених канікул, припустимо на прикладі жіночої волейбольної Суперліги. У дні туру №16, який виявився-таки крайнім перед закриттям, запитав у наставника житомирського «Полісся-ЖДУ» Анатолія Казьмерчука, мовляв, а раптом розіграш продовжать — клуб готовий провести домашні поєдинки за схемою порожніх трибун?
У принципі, відповідь мого співрозмовника була прогнозованою. Річ у тім, що тільки дві команди з дев’яти базуються у спорткомплексах, не зав’язаних на школах чи вишах, — новостворений «Прометей» із Кам’янського на Дніпропетровщині та «Хімік» із Південного, що під Одесою.
Саме чорноморських візитерів і мали б прийняти тижнем пізніше у своєму університетському залі житомирянки. А там, звісно, карантин.
«Ну ви ж спроможні на особистих контактах попроситися до манежу «Динамо», де незадовго до цього зразково влаштували чоловічий «Фінал чотирьох» на Кубок України», — наполягав автор цих рядків. «Ет, на окрему дводенку так, — відказав Анатолій Петрович, — але на постійних засадах матчів і тренувань — навряд».
Пазл склався, адже з аналогічною проблемою зіткнулися б тернопільська «Галичанка» (зал Національного економічного університету), запорізька «Орбіта» (ЗНУ), луцька «Волинь» (грає під дахом обласної ДЮСШ), рівненська «Регіна» (місцева ДЮСШ №4), вінницький «Білозгар-Медуніверситет» — тут усе зрозуміло, як і щодо педагогічного в Чернігові. Однак це, виявляється, не вся тональність «сі мінор», у якій написано ту видатну австрійську симфонію, як, між іншим, і самобутню композицію Revolution 9 із репертуару «Бітлз».
По-перше, Україна виконує директиви не лише власного Міністерства молоді та спорту, а й численних міжнародних федерацій. Спортивні споруди тимчасово зачинені, незалежно від типів власності, геть по всій Європі. По-друге, навіть якщо вірус вдасться приборкати й ВООЗ розгляне реальність світових і континентальних першостей, приміром, на третій-четвертий квартали поточного року, то національні перегони слід планувати із запасом. Як мовиться, «до того». Навіть досвідчений майстер не здатний «з аркуша», за декаду тренувань, штурмувати, як по нотах, вершини сезону.
...Ми згадали Національний університет «Чернігівський колегіум», а я принагідно видзвонив безпосередньо ректора цього справді авторитетного у спортивних колах навчального закладу. І пан Микола Носко, враховуючи наше давнє знайомство, зауважив: «Ти ж — бувала людина... Хто насмілиться сьогодні ризикувати здоров’ям молоді? Та навіть гравцям штатних команд, кандидатам до збірних поки не можна й берегом Десни пробігти задля підтримання елементарної форми. За це несемо не адміністративну відповідальність, а кримінальну. Відкриють офіційно парки — тоді, будь ласка, почнуть втягуватися. А головне — якщо людина впродовж двох місяців практично не тренувалася, за винятком домашньої розминки, то як, пробачте, відразу на арену? Щоби «полетіли» суглоби та зв’язки ? Ні, панове, даруйте».
Що ж, Микола Олексійович, поряд зі своїм власним ігровим бекграундом, ще й академік АПН України. Доводиться прислухатися. Вважаю, з ним солідарні й інші поважні колеги, теж занурені в реалії дистанційної освіти. Отже, про негайне поновлення української турнірної програми думати зарано. У жанрі затятого вболівальника пітерського «Зеніту» Михаїла Боярського на вірші одесита Ігоря Шаферана («А-ап, і тигри до ніг моїх сіли») — тим паче не вийде!
Тож це вже парафія і вітчизняної спортивної медицини, і тренерських штабів, і міністерських департаментів. Безумовно, хочеться знову захоплюючих матчів, стрімких запливів, витончених етюдів на помостах та килимах. Наче вальсу «в мажорі». Та тут знадобиться суворий моніторинг інфраструктури, логістики й наявних коштів (куди без них?). Врахувати слід кожну сходинку цієї драбини, аби не спізнитися й не отримати варіацію назви колись резонансного фільму українського режисера, харків’янина Олександра Муратова «Гонки по вертикалі». Зрештою, варто нам дивитися вперед і залишатися професіоналами...
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
