Нафта «в мінусі»: чи подешевшає бензин на українських заправках

Ще два тижні тому здавалося, що нафтовидобувним державам вдалося знайти засіб проти обвального падіння цін на «чорне золото»: ОПЕК та низка інших країн домовилися про суттєве скорочення середньодобового видобутку.

 

 

І справді, вже за кілька днів ми побачили зростання ціни. Яке, втім, тривало недовго, — і ціни знову почали хилитися донизу.

 

 

Апофеоз — до речі, також нетривалий — стався пасхальними вихідними: вартість бареля американської нафти WTI набув від’ємного значення.

 

 

Тобто, продавці доплачували, аби їхній товар хтось узяв... Причому в деякий момент торгів на біржі цей мінус сягав 37 доларів!

Техаський сорт нафти WTI коштував «нижче нуля» вперше у своїй історії. У понеділок, який в Україні був обливаним, а в неправославному світі — робочим, на торгах Нью-Йоркської товарної біржі ціна цього сорту спершу впала до «нуля» доларів, а потім обвалилася ще нижче: три, чотири, п’ять доларів — і аж до мінус 37 за один барель. Іншими словами, падіння становило 300%.

 

Переклавши це речення з ділового мовлення на повсякденне, це означає: того дня продавці погоджувалися платити покупцеві своєї нафти за те, аби лишень забрали їхній товар... Світ, який пам’ятає шалені ціни за барель, які сягали понад 120 доларів, здивовано знизав плечима і намагався спрогнозувати, що буде далі.

 

Утім експерти одразу пояснили: падіння короткочасне, і воно стосується лише травневих ф’ючерсів. Тобто, наразі вести мову, що виробникам доведеться платити за всю нафту, яку вони видобувають, доволі передчасно.

 

А також чиїсь сподівання про крах деяких нафтовидобувних країн — наприклад, путінської Росії — у найближчій перспективі не справдяться. Не будуть доплачувати автовласникам і на АЗС за те, що вони заправили повний бак свого легковика.     

 

«Правда в тому, що падала не ціна на нафту. Точніше, не зовсім ціна на нафту. Летіла вниз, вийшовши в негативну, вартість ф’ючерса, біржового інструменту, прив’язаного до вартості нафти, — пояснив інвестиційний банкір Сергій Фурса. — І стосувалося це одного сорту нафти — WTI: американська нафта, West Texas Intermediate».

 

Сталося так тому, що, за словами Фурси, цей ф’ючерс — особливий.

 

«Зазвичай усі ці папери — суто спекулятивний, тобто, інвестиційний інструмент, — і люди, які ним торгують, ніяк не зв’язані з реальними поставками нафти, — написав Фурса на своїй сторінці у «Фейсбуці». — Йдеться про ставку на ціну, не зважаючи, чи це якісний Brent, чи російський Urals. А ось контракт на WTI — особливий, адже він прив’язаний до фізичної поставки до Кушинга, штат Оклахома, де побудовані величезні сховища нафти. Тож мінус 37 доларів за барель — це те, що відбувається не з нафтою, а з ринком нафти».

 

Який сьогодні, за словами інвестбанкіра, переживає унікальну технічну ситуацію: контракт завершується вже упродовж нинішнього тижня. А от поставити покупцеві саму нафту неможливо, — всі сховища заповнені.

Тому що, з одного боку, нафти споживають усе менше, а з іншого — між країнами-виробниками існує торговельна війна, яка стала наслідком падіння попиту після запровадження карантину.

 

«Літаки літати перестали, машини стали їздити значно менше, багато виробництв зупинилися. А виробники нафти, намагаючись вижити один одного з ринку, наростили видобуток, — продовжує Фурса. — Тож саме зараз виконати цей контракт стало неможливо. І ті, хто грав на цьому ринку, спекулянти і торговці, виявилися в пастці. Саме вони продавали той самий травневий контракт і, мабуть, були переконані, що ціна за нього не може бути негативною».

 

Проте виявилося, що може.

 

«Ціна опустилася нижче нуля. І тепер власникам ф’ючерсів доведеться заплатити за те, щоб хтось зберігав їхню нафту упродовж найближчого місяця. Десь, — резюмував експерт. — Сказати, скільки часу продовжиться період Х, наразі неможливо».

 

І це не дивно: адже саме США на місяць стали епіцентром епідемії, їхні експортні потужності не дозволяють позбутися надлишків нафти — охочих купувати зараз немає, а запаси нафти в найбільшому американському нафтовому хабі в місті Кушинг становили майже 55 млн барелів, що становить близько 67% ємності сховищ. Вважається, що доступ до сховищ у Сполучених Штатах буде вичерпано протягом наступних двох тижнів.

 

Тим часом реальна ціна на нафту — якщо вести мову про ціну червневого ф’ючерса — коливається у межах 20 доларів за барель. І саме цей показник вважають ринковою ціною нафти станом на сьогоднішній день.

 

Це доволі низький показник, який не дозволяє більшості нафтовидобувних компаній, скажімо, і тих же США, працювати на ринку. За підрахунками іноземних експертів, кількість діючих нафтових бурових установок у США за минулий тиждень скоротилася на 66, — до 438. Це найменший показник починаючи з жовтня 2016 року. Адже цього ж дня минулого року в Сполучених Штатах працювало 825 установок.

Така ситуація стала можливою навіть попри намагання головного пулу нафтовидобувних країн обмежити видобуток «чорного золота». 12 квітня, як ми пам’ятаємо, країни ОПЕК оголосили про успіх: видобуток скоротили на 9,7 млн барелів на добу.

 

Утім цей крок, як виявилося, був запізнілим. Після демаршу Росії 9 березня, яка не дозволила скоротити видобуток, нафтові ціни обвалилися на третину: спершу Brent із понад 50 доларів за барель упав до майже 30 доларів, а потім опустився до 23 доларів.

 

Водночас Саудівська Аравія, невдоволена позицією Росії, вирішила наростити видобуток із 9 до 12 млн барелів на добу, вступивши з Росією у цінову війну. Ер-Ріяд активно витісняв нафту російської марки Urals із європейського ринку, пропонуючи збільшити утричі постачання власного сорту Arab Light із великими знижками. Як наслідок, до 31 березня вартість російської нафти опустилася до 13 доларів за барель.

 

Росія, зазнавши відчутного фінансового удару, виявилася значно поступливішою і таки погодилася на умови картелю. І на світ з’явився документ із п’яти головних пунктів. За яким, найбільші нафтовидобувні держави скоротять видобуток нафти на 9,7 млн барелів на добу з травня по червень поточного року.

 

Квоти РФ і Саудівської Аравії становлять по 2,5 млн барелів. Мексика, яка попервах не погоджувалася парафувати угоду і її представник навіть в односторонньому порядку вийшов із  онлайн-наради, яка мала скоротити видобуток на 400 тис. барелів на добу, врешті погодилася на 100 тисяч, а решту 300 тисяч узяли на себе США.

 

Сторони також домовилися про ще одне скорочення — на 7,7 млн барелів на добу — у липні поточного року. Плюс іще мінус 5 млн барелів у грудні 2020 року. Комплексний перегляд угоди запланували на грудень наступного року, тоді ж її продовжать або змінять. США покладуть на свої плечі мексиканський внесок, а до угоди доєднаються також інші країни, наприклад, Канада і Норвегія.   

Ринок попервах відреагував на угоду з деяким оптимізмом: вранці  наступного дня Brent подорожчав на 2,86%. Але вже через добу він знову обвалився нижче 30 доларів за барель: падіння назагал становило 5%. Тобто, песимізм від стану ринків був удвічі вищим, ніж оптимізм від успіхів в ОПЕК.

 

У ситуації, коли літаки не літають, а кораблі не плавають, нафта стає зайвою. І на перший план тут виходить проблема місця у нафтосховищах. За прогнозами, вже у другому кварталі нинішнього року надлишок нафти на світовому ринку може становити 14,7 млн  барелів на добу. При цьому вільними залишаються близько 1 млрд барелів у сховищах, відтак їх можуть заповнити вже у травні.

 

Сьогодні на профільних сайтах публікують карти морів, на яких біля головних портів червоними цятками позначені нафтоналивні танкери, які марно чекають своєї черги на розвантаження у головних світових портах. 

 

Дехто, як, наприклад, президент США Дональд Трамп, намагається отримати із ситуації бізнесовий і політичний зиск. Днями він заявив: низькі ціни на нафту дозволяють Штатам заповнити стратегічні сховища, у які закачають 75 мільйонів барелів.

 

«Ми зможемо повністю заповнити ці нафтосховища: вперше за довгий час і за правильну ціну», — заявив господар Білого дому.

 

Для Російської Федерації ситуація не з приємних. Хоча й не критична, враховуючи її золотовалютні запаси.

 

«Саудівська Аравія активно намагається видавити Росію. І дуже часто у неї це виходить. А значить, Росія, з одного боку, змушена буде скоротити видобуток, а з іншого — втрачає свої традиційні ринки збуту. Сама ж Саудівська Аравія перед тим, як домовитись про скорочення видобутку, його рекордно наростила. Тож тепер її частка ринку стане більшою. При цьому для Росії набагато болючішими будуть заходи задля скорочення видобутку: адже відновити його буде непросто, а іноді й неможливо. Що може як довести до банкрутства низку тамтешніх видобувних компаній, так і назавжди позбавити Росію певної частки ринку», — продовжує Сергій Фурса.  

 

Утім кардинального впливу на Російську Федерацію цей фактор не матиме: з одного боку, після скасування карантину попит на нафту відновлюватиметься, з іншого — наш агресивний сусід таки зумів створити у себе більш-менш ефективну економіку, накопичивши кошти.

Наша держава також намагається отримати зиск від світової кон’юнктури і вже сьогодні пропонує послуги зі зберігання нафти.

 

«В Україні є величезна нафтотранспортна система, де можна зберігати нафту, один працюючий завод зі значними потужностями для зберігання, а також багато нафтопереробних заводів, які давно зупинені, але на яких принаймні були такі ємності, — написав на своїй сторінці у «Фейсбуці» виконавчий директор «Нафтогазу України» Юрій Вітренко. — Схоже, бізнес зі зберігання нафти зараз найприбутковіший. Потрібно не проґавити можливості й максимально їх монетизувати. З газом у Європі ситуація поки інша, але вже не знаєш, чого очікувати. Може, наші газосховища теж скоро стануть найприбутковішим бізнесом».

 

А от автовласники можуть не сподіватися на дешеве пальне.

 

«Український ринок нафтопродуктів — преміальний, на ньому діє неформальна картельна змова учасників. Падіння цін на нафту не дасть відчутного зниження вартості моторного палива. По-перше, українські мережі закупили нафтопродукти за ціною нафти близько 60 доларів, і поки не розпродадуть їх, ціну не опустять. Опускають у міру закупівлі дешевшої нафти і зниження середньозваженої ціни», — цитують ЗМІ директора економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолія Амеліна.