До цього часу не можу забути «Молитву» Дзвінки Торохтушки, надруковану в нашій «Україні молодій» у розпал війни проти путінської орди. Читаю її щоденно.
Яка вона глибока, стоголоса, тепла. Вона, поза всяким сумнівом, допомагає нашим мужнім воїнам «не пізнати глибини страху, не впасти у зневіру й розпач».
Кожен захисник рідної землі її вустами благає: «Побудь, мій Боже, отут між нами, душею батька, сльозою мами, сестри любов’ю, брата плечима, чеканням милої, її очима…»
Схиляюся перед талановитою й відважною Дзвінкою і тисячами жінок, котрі воюють на передовій, наближаючи перемогу над російськими окупантами.
Дзвінка — унікальна, справді велика українка, окраса нашої землі. Вона встигає і виховувати своїх діточок, і пліч-о-пліч із чоловіком боронити Україну, і писати неймовірно щемливі поетичні збірочки, і допомагати людям, і волонтерити.
А ще — своїм подвижницьким яскравим життям розбудовувати Україну. Для неї і таких, як вона — мої поетичні рядки та низький уклін, моє серце і моє життя.
Землі оновлення — весна!
І ти красива, молода
В ОРДЛО в багнюці, вдень і вночі,
Під кулями, в кошмарах ночі,
В боях, де світлих днів нема.
І плаче юна ще душа,
Що побратим, обнявши землю,
У рай полинув, що душа
Над Україною витає
І тихо з сонцем розмовляє
Його безсмертная душа.
А ти в приціл гвинтівки бачиш,
як по землі батьків, мов гади,
плазують найманці-щури,
їх в нашу землю привезли
вбивати нас за гордість нашу,
за непокору і за правду!
О, Дзвінко, люба, дорога,
Твою молитву я щодня
Читаю в полі, в розпал бою,
Тебе цілую, наче долю,
Твоє єство, твої слова.
Побудь між нами, о, свята!
Покрий нас Божим омофором,
На варті будь до перемоги!
Ти — матір Божа серед нас.
Моя дзвінка ти Торохтушко,
Тебе на фронті чути всюди.
Рятуєш нас своїм життям,
Душею праведною світом,
Любов’ю, подвигом і світлом.
Молю за тебе небеса.
О, Дзвінко! Наша ти весна!
І перемога! І життя!
В тобі — все материнство світу,
Вся наша правда і надії.
З тобою фронт наш, мов броня.
Молю за тебе небеса.
Василь КАЛЧУГІН
Глобине, Полтавська область