З 2014 року у світі спостерігається відносне, але неухильне падіння індексу щастя.
Він вираховується, як різниця між відсотком людей, що вважають себе щасливими, і відсотком нещасливих людей.
Цей індекс знизився з 64% у 2014 році до 48% у 2018 році, і таким же показник індексу щастя залишився у 2019 році.
Дослідження проводить асоціація незалежних дослідницьких агентств Gallup International із 1947 року в 46 країнах світу.
В Україні дослідження проводить Київський міжнародний інститут соціології.
Україна зі значенням індексу щастя 33% демонструє очевидний прогрес. На кінець минулого року 51% українців вважали себе щасливими і тільки 18% вважали, що не мають особистого щастя.
Таким чином, відповідний індекс в Україні склав +33 проти +8 у 2017 році. І хоча Україна перебуває в останній десятці країн, у неї спостерігається позитивна динаміка.
Індекс щастя в Україні такий самий, як і у Великобританії. Виявляється, ні ступінь економічного розвитку, ні регіон не впливають безпосередньо на сприйняття людьми свого життя щасливим або нещасливим. Особисте життя людини певною мірою автономне від зовнішніх впливів.
Топ-десятка щасливих країн виглядає так: Колумбія (індекс щастя +88), Індонезія (+86), Еквадор (+86), Казахстан (+83), Нігерія (+78), Філіппіни (+78), Перу (+71), Вірменія (+70), Іспанія (+69), Азербайджан, Мексика (+66).
А топ-десятка нещасливих країн має такий вигляд: Йорданія (-38), Ліван (-15),Сирія (-7), Гонконг, Ірак (+6), Росія (+24), Україна, Великобританія (+33), Болгарія (+35), Албанія (+37), Туреччина, Франція (+38), Німеччина (+41).
Генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто вважає, що і на рівень щастя, і на рівень задоволеності життям впливає не тільки рівень забезпеченості, а й рівень запитів: «Можна розглядати щастя як дріб, у чисельнику якого рівень забезпеченості, а у знаменнику — рівень запитів. Якщо рівень домагань низький, то люди мають бути щасливими і при низькому рівні забезпеченості, і навпаки, зростання рівня запитів знижує рівень щастя. Тому в деяких бідних країнах рівень щастя може бути вищим, ніж у деяких багатих країнах».
«Щастя — емоційне, а задоволеність життям більш раціональне почуття»
— Володимире Іллічу, а чи вплинули на рівень щастя українців такі показники, як вік, здоров’я та забезпеченість?
— Ми досліджували рівень щастя українців не тільки у проєкті Gallup International, а й в інших проєктах протягом 20 років (див. В. Паніотто, Ю. Сахно, А. Пясковська. Динаміка рівня щастя та його детермінанти. Україна 2001 — 2017. — Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2018, N1— С.84-101. — Авт.). І показник, який ми використовували, на мій погляд, ближче до нашого розуміння щастя, ніж у проєкті Геллапа, — вони, фактично, вимірювали задоволеність життям (це близько до щастя, але щастя більш емоційне, а задоволеність життям більш раціональне почуття).
Так от, якщо казати саме про щастя, то вік дуже суттєво на нього впливає — чим більший вік, тим нижчий рівень щастя. І ця залежність практично лінійна. Так, у 2018 році серед вікової групи 18-29 років було майже 80% щасливих, і далі чим більший вік, тим нижчий цей відсоток, 30-39 років — 72%, 40-49 років — 65%, 50-59 років — 57%, а серед тих, кому за 60 років, — лише 46% щасливих.
— І в інших країнах така сама закономірність?
— Зовсім ні. Цікаво, що тут Україна дуже суттєво відрізняється від європейських країн і від США. Багато досліджень показали, що в цих країнах залежності між віком і щастям U-подібні таким чином, що існує мінімум приблизно між 40 і 50 роками. Тобто молоді люди щасливі, з віком рівень щастя знижується і найнижчий — у віці 40-50 років, а після цього він знов підвищується і чим люди старші — тим щасливіші.
— І чим ви це пояснюєте?
— З віком підвищується інтенсивність праці і відповідальність, зростає рівень стресів, а після 50 років гроші на іпотеку вже виплачено, на навчання дітей теж, зростають накопичення, люди йдуть на пенсію, маючи гарне здоров’я і добробут, вони живуть уже для себе, подорожують, займаються хобі.
— А як здоров’я впливає на рівень щастя?
— Рівень щастя залежить від рівня здоров’я теж майже лінійно — чим вищий рівень здоров’я, тим вищий рівень щастя. Серед тих, у кого дуже погане здоров’я, щасливих лише 18%, а серед тих, у кого дуже гарне здоров’я — 88%. До речі, самооцінки здоров’я та рівня матеріального благополуччя теж тісно пов’язані між собою: чим вищий добробут — тим краще здоров’я, що ставить під сумнів тезу «здоров’я ні за які гроші не купиш». Швидше, за нашими даними, можна сказати, що краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим.
Забезпечені українці щасливіші
— Ну а що ви скажете про забезпеченість? Як на мене, часто-густо забезпеченість на рівень щастя та задоволеності життям не впливає: незаможні люди знаходять, чим тішитись, а статки самі по собі не гарантують щастя.
— Щодо індивідуального рівня щастя, то ви маєте рацію, але соціологи вивчають масові явища, всі ці закономірності виявляються лише статистично, ймовірнісно. Для України характерна така закономірність — чим більший рівень забезпеченості, тим вищий рівень щастя. Якщо розділити людей на 4 групи за рівнем забезпеченості (критерій — на що не вистачає грошей), то серед першої групи, тобто групи бідних, тих, кому не вистачає на їжу, 40% щасливих, а серед четвертої групи — 80%.
— Щодо рівня запитів: чи можна сказати, що в України нижчий рівень запитів, ніж у більшості цивілізованих країн, у тому числі й тих, хто перебуває з нею на одному рівні за індексом щастя? І якщо рівень запитів зростатиме, чи не спричинить це кризу в суспільстві? Адже задоволеності рівнем свободи та можливості впливати на власне життя та на життя суспільства, на які так покладаються українці, може стати і замало для того, щоб вони почувалися щасливими чи задоволеними життям.
— Звичайно ж, рівень домагань в Україні нижчий, ніж у більшості цивілізованих країн, бо він більшою мірою формується тим, як живуть твої друзі та знайомі, ніж як живуть у цивілізованому світі (хоча інтернет, телебачення, поїздки за кордон теж підвищують цей рівень). І слава Богу, що нижчий.
Колись, ще у 1985 році (я тоді працював в Інституті філософії АН УССР, де було відділення соціології), ми провели дослідження рівня задоволеності життям населення Києва, індекс задоволеності дорівнював +33 (він мав значення від мінус 100 до плюс 100). Через 5 років, у 1990 році, він впав до -1. За ці роки мало що змінилося в економічній сфері, але була запроваджена політика перебудови і гласності, зменшилася цензура у ЗМІ, люди поїхали за кордон, побачили, як живуть в інших країнах, і рівень запитів раптово збільшився, що й викликало різке падіння задоволеності. Гадаю, що зараз такого вже не може бути, рівень запитів буде зростати поступово, а не раптово, він буде узгоджений з рівнем підвищення добробуту населення.
«Зростання запитів — це певний стимул для змін у суспільстві
— Що треба робити державі і суспільству для того, щоб в українців зростали — і задовольнялись — життєві запити?
— Зростання запитів — це, звичайно, певний стимул для змін у суспільстві, але їх не треба штучно підвищувати. Багато економістів, соціологів і урядів різних країн розчаровані тим, що великі успіхи тих чи інших країн у підвищенні добробуту і рівня здоров’я населення не приводять до підвищення рівня щастя (див., наприклад, Ричард Лэйард. Счастье: уроки новой науки. — М.: Изд. Института Гайдара, 2012. — Авт. ). Одна з головних причин у тому, що ринкова економіка стимулює попит, рекламує все вищі стандарти споживання і штучно підвищує рівень запитів. Є дуже цікава книжка Майкла Бута «Почти идеальные люди. Вся правда о жизни в «Скандинавском раю», вона написана британцем, який одружився і живе в Данії. Він пише з гумором, іронічно, але серйозно шукає пояснення, чому скандинавські країни з року в рік очолюють список найбільш щасливих країн, і показує, як культурні особливості скандинавів не дозволяють незбалансовано підвищувати рівень запитів.
