Слухаймо не торбохватів із жаднючими очима, а визнаного в усьому світі генія — сина простого сільського коваля Івана Яковича Франка:
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глубині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!
Гляньмо на те, що на виду, на поверхні. Технічний прогрес вражає. Людський розум проникає в таїни світобудови, посягає на клонування живих організмів. А людина з якою вдачею, з якими визначальними рисами була «від сотворіння світу», такою і залишається.
Взаємини або, точніше, суперництва між родами, племенами, народами нітрохи не пом’якшуються. Як посягали на завоювання видимого світу Олександр Македонський, «бич Європи» Чингісхан, «руйнівник Європи» Атилла, так і донині надпотужні держави диктують менш чисельним чи то слабшим свою волю. Уже не примарний привид комунізму привиджується загребущим, а костомаха з косою загрожує огненним пеклом ядерної війни.
Третя від сонця життєдайна планета чим далі, тим із більшим напруженням витримує знущання над нею вищих створінь. Можливості родючих земель, як і підземних надр, вичерпуються із надзвичайним прискоренням. Кількість населення на земній кулі ось-ось перетне позначку у вісім мільярдів. А чому ж у нашій рідній багатостраждальній Україні народжуваність катастрофічно зменшується? Хто відповість?
І водночас усі, кому не лінь, товчуть воду в ступі про необхідність всеохопно, безоглядно продавати землю. І, не приведи Господи, дотиснуть із трибуни Верховної Ради до такого ж лиха, як і від горезвісної «клятої баби» Катерини ІІ. Осоружна ввергла селян у безпросвітне кріпацтво.
Навіть О. Пушкін, нащадок «арапа», вихідця з Африки, приреченої в середньовіччі на рабське животіння, хіба ж не застерігав недалекоглядних в Україні прозірливим поетичним словом?
Присвоили себе насильственной лозой
И труд, и собственность, и время земледельца.
«Присвоили... и время...» Хапаються руки легкобитів за спиці колеса історії. «Ничтоже сумняшеся» посягають на те, щоб зупинити природний розвиток. Невже їм це вдасться? Аж ніяк не хочеться вірити. Але ж обпікає мозок згадка про те, як у 1917 р. німецькі спецслужби вкупі з міжнародними товстосумами нав’язали безпросвітній Євразії згубну комуністичну ідеологію.
І не хто ж інший, як безтямні проповідники «світлого комуністичного майбутнього» одностайно відреклися від облудного вчення, викинули на смітники партійні квитки з профілем нібито «вождя світового пролетаріату» та воскресили ними ж підрубану під корінь релігію — для одних — християнську, православну й католицьку, а для інших — мусульманську.
Звернімося до Біблії.
Книга Левіт 25:
1. Господь сказав Мойсеєві на Синай-горі: 2. Промов до синів Ізраїля й скажи їм: Як прийдете в край, що я вам хочу дати, то нехай земля спочиває свою суботу Господеві. 3. Шість років засіватимеш своє поле і збиратимеш урожай із них. 4. А на сьомий рік буде цілковитий відпочинок для землі, відпочинок на честь Господа; поля твого не засіватимеш і виноградника твого не будеш обтинати... 23. А землі не продаватимете назавжди, бо земля моя. Ви ж приходні й комірники в мене».
Щось не чувано, аби сини Ізраїлю будь-коли та будь-де продавали землю. Навпаки. Скуповували якомога більше. А для обробітку наймали безземельних. Таких, яких тепер торбохвати, котрі ніколи не працювали під палючим сонцем на нивах, що аж піт очі заливає, безсовісно одурманюють: обіцяють рясні інвестиції — як манну небесну.
І чи ж не ясно, на яку ж благодать сподіватися? Зовсім недавно в інтернеті змигнуло й скоро пропало розлоге повідомлення про те, що один із наших знаменитих олігархів починає у Західній Україні будівництво заводів. В одному місті — з виробництва зброї.
В другому — боєприпасів. При цьому залучає управлінців зі США, Австрії, Ізраїлю та ще з низки країн. І з якими ж, придивімося, «щедрими інвестиціями»? Найбільший внесок — 45 тисяч гривень. А добре ж відомо, на які прибутки іноземні доброзичливці розраховують.
Щонайменше — на щомісячну платню в сотнях тисяч доларів або євро. А загалом — на мільйони в тій же твердій валюті. Те самісіньке чекає і на оборудки із землею. З тією лише різницею, що там уже йтиметься про мільярди в зарубіжні кишені. Не приведи, Доле, докотитися до такого.
Вадим ПЕПА,
письменник Київ
