Львів вишукано – бо ж опера і по сучасному, граючи ефектними образами, світлом, 3D-мапінгом й запускаючи акробатів у класичну канву, оживив Франкового Лиса Микиту.
У перші чотири дні показів підряд нової постановки у Львівському театрі опери і балету були аншлаги на усіх п»ятьох (!) виставах.
Бо режисер-постановник «Лиса Микити» Василь Вовкун, гендиректор театру, не зрадив своєму принципу гурманити у сценічному дійстві, міцно стоячи на принципах показу саме української історії у широкому культурницькому сенсі.
Лис Микита — Віталій Роздайгора, Заєць — Ігор Знетиняк.
І ця ненав’язливо україноцентрична прем’єра виходить далеко за межі Львівського театру на площі Свободи, який наближається до 120-ліття з дня відкриття.
Бо цьогоріч минає 130 років від часу написання Іваном Франком філософсько-алегоричної поеми-казки для дітей і дорослих «Лис Микита», яка за силою літературної майстерності і читацького резонансу не поступається «Мойсею» й ліриці автора.
Це нагода загалом згадати про, без перебільшення, геніального письменника і перекладача, який знав 14 мов, номінованого на Нобелівську премію ще 1915-го (передчасна його смерть залишила таїною те, чи міг би він бути серед лауреатів, бо ними стають лише живі). У Львові він прожив 40 літ.
Історичний екскурс
Особиста справа кожного глядача: іти в театр лише насолоджуватися переглядом чи й поновлювати-накопичувати знання про побачене.
Львівська Національна опера паралельно створеній постановці дає можливість копнути глибоко історію написання Іваном Франком «Лиса Микити» та подальших мандрів персонажів твору мистецьким світом.
Театр спільно з Львівським літературно-меморіальним музеєм Івана Франка підготував широкоформатний тримовний буклет – українською, англійською та польською - на понад 120 сторінок.
Опера «Лис Микита» композитора Івана Небесного у Львівській опері.
Отже, поема «Лис Микита», що складалася з дев’яти пісень (згодом їх число зміниться), вперше була надрукована 1890-го у львівському дитячому журналі «Дзвінок».
А вже наступного року цей варіант з’явився окремою книжкою. І хоч у вихідних даних було зазначено: «з німецької переробив Іван Франко», текст наповнився українським локальним колоритом, події перенеслися у тогочасну Галичину: з містечком Магерів, гірським хребтом Чорногора, річкою Черемош, горою Говерла.
Іван Франко помістив двір царя Лева у Львові, зробив Лиса Микиту вихідцем із Підгір’я, який мешкає, щоправда, у вигаданих Лисовичах (науковці відзначають, що словотвірна модель подібна до рідних Франкові «Нагуєвичів»).
«Уже сам той факт, що в протягу якихсь там трьох літ довелося друкувати тую книжку вдруге — се, можна сказати, річ у нас нечувана! — той факт і без мене каже, що публіка вже давно дала Франковому писанню свою мовчазливу оцінку», — констатував Агатангел Кримський у рецензії на друге видання «Лиса Микити».
А Михайло Грушевський з приводу скорого виходу у світ четвертого видання писав: «Чудова поема д-ра Івана Франка, що з високим талантом перенесла відвічну історію злодія лиса на український ґрунт і з незрівняним гумором розсвітила його хитрощі рисами українського (і особливо галицького) життя, давно стала в Галичині одною з найпопулярніших книжок у дитячої й дорослої публики, а тепер пробиває собі щодалі ширшу дорогу і на Україну росийську. Прегарна книжка для дітей, вона перечитується дозрілими людьми все з новою і новою насолодою».
Ще за життя Івана Франка його «Лиса Микиту» було видано п’ять разів. Твір тоді увійшов до шкільної програми галицьких середніх шкіл.
Оперне життя «Лиса Микити» почалося ще 1947-48 року, коли Франкову казку відобразив у нотному стані діаспорянин, уродженець Тернопільщини Іван Недільський, диригент і віолончеліст, композитор, який у зазначений період мешкав у німецькому Байройті, а згодом емігрував у США.
На американському континенті у 1970-му прозвучала опера «Лис Микита» Василя Овчаренка, уродженця Ніжина. До написання однойменної опери звертався і композитор відносно молодшого покоління Андрій Шуль зі США.
Екохутро, трембіта і з’їдання ближніх своїх
Ідея створити сучасну оперу «Лис Микита» у Василя Вовкуна виникла кілька років тому. Проєкт вирізняється тим, що це за тривалий час, із 2001-го, вперше замовлене композитору написання твору Львівською Національною оперою.
У результаті представлена україномовна опера Івана Небесного має чимало несподіванок: від, власне, звучання (адже, окрім традиційних для оркестру музичних інструментів, глядачі чують цимбали, бандуру, дримбу і трембіту, а перед тим шум дощу і вітру), до ефектних костюмів та масок звірів, а також сучасних технологій 3D-проекції та світла.
«Вважаю, що «Лис Микита» — явище в українському музичному мистецтві: видовищне, сміливе, технологічне, — коментує музикознавиця Галина Бабій, продюсерка Українського радіо UA:Суспільне. — Іван Небесний максимально відобразив у музиці характери звірів, суть казки. Так, арія Мавпи Фрузі у другій дії — це тема відомої колядки композитора «Ой, прилітали два соколоньки». Іван Небесний каже, що свідомо цитує її в опері, щоб зробити таким собі маркером своєї творчості».
Художниця по костюмах Ганна Іпатьєва для образів героїв використала екохутро, створюючи багатошарові наряди. Матеріал підібраний таким чином, щоб публіка в залі при зміні кольору та ракурсу освітлення бачила в героях спершу людей, а потім тварин. І навпаки.
І це підкреслює основну ідею, яку закладав у твір Іван Франко, а розвинув автор лібрето Василь Вовкун: хитрощі крутихвостів зі світу тварин є відображенням людської спільноти, 130 років тому і нині. Підступність, корисливість, обман і з’їдання ближніх своїх у прямому і переносному значенні з життя людей — більш витончені, на жаль, у світі людей. Бо ж: «В нас підмога лиш одна — це розумна голова»...
«У нашому випадку це справжній бестселер, але вже оперний, для сімейного перегляду. Це дійство, у якому органічно поєднуються розважально-авантюрний та сатирично-викривальні змісти й підтексти. І важко сказати, чого тут більше: людського в звіриному світі чи, навпаки, звіриного у людському», — зазначає Василь Вовкун.
Диригентом-постановником опери став титулований американський диригент українського походження Теодор Кучар. До її творців залучили також молодого художника по світлу з Литви Арвідаса Буйнаускаса (який, зокрема, співпрацює з групою «Океан Ельзи»), художницю 3D-мапінгу Світлану Рейніш із Німеччини та італійського хореографа Марчелло Алджері, який до «Лиса Микити» у Львівській опері вже блискуче поставив балети «Пульчинелла» та «Весна священна» Ігоря Стравінського.
Із виконавців варто відзначити темпераментного Лиса Микиту Віталія Роздайгору, який вміло грає і мімікою. Загалом в опері-колажі домінує речетатив. Хоча вистачає приємностей і для любителів оперного співу. У поміч глядачам — і рухливий рядок над сценою з текстом українською мовою.
Тактика і стратегія «Українського прориву»
«Постановка «Лиса Микити» у Львівській опері звертається одразу до кількох лакун, характерних для оперної справи в Україні, - коментує музикознавиця Анна Ставиченко. - По-перше, це проблема сучасного репертуару. Опера ХХ-ХХІ століть в українських театрах за одиничними виключеннями все ще залишається незвіданою територією, через що музиканти і публіка позбавлені можливості виконання та сприйняття оперної естетики, відмінної від звичного для українців репертуару, переважно обмеженого XIX століттям.
Василь Вовкун — режисер-постановник опери «Лис Микита».
Фото надані театром
По-друге, це практика замовлення оперних партитур сучасним композиторам, до якої звертаються топові світові театри та фестивалі і яка поки не є поширеною в Україні. «Лис Микита», замовлений Івану Небесному Львівською оперою виходячи з репертуарної політики, специфіки аудиторії та загальної стратегії розвитку львівського театру, є типовим прикладом commissioned work, який може продемонструвати ефективність такої форми оновлення репертуару й іншим українським театрам.
По-третє, цим сучасним твором Львівська опера поповнила свою афішу у такому своєрідному сегменті, як дитяча або ж, за визначенням самого театру, сімейна опера. Робота з відвідувачами театру, які потенційно складуть його аудиторію за 20-30 років, є обов’язковою умовою успішного функціонування не лише окремого театру, а й оперної культури як такої у масштабах країни».
Львівська опера «Лисом Микитою» продовжує масштабний проєкт «Український прорив» — цілеспрямовано, ефектно і гонорово (для не-галичан уточнимо істинне значення слова гонор — честь, гідність). Хіба можна було би порадити змінити кінцівку опери: щоб хитруну не вдалося після злодійств стати канцлером. Може, й алгоритми сучасної несценічної дійсності в Україні мінялись би швидше.
