Кінець історії, початки нового кіно: чим дивує Берлінале-2020

Особливістю сучасного життя є те, що в ньому велика історія як така завершилась. Принаймні так це виглядає у деяких відомих концепціях щодо «кінця історії». Мовляв, розвиток тривав-тривав, та й дотривався: усе сформовано, дім історії побудовано, лишається у ньому жити-поживати, горя на свою голову не шукати. Про це і стрічка з великого конкурсу «Видалити історію» французьких режисерів Бенуа Делепіна і Густава Керверна.

 

Їхні герої живуть у провінційному містечку, де кожен будинок схожий як дві краплі води на інший, так само, як і технічна й меблева начинка кожного. І люди схожі, бо ж мислять за однією й тією ж матрицею. Й відтак не дано таким людям творити історію — вона якщо й твориться, навіть у приватному секторі життя, то поза їхньою волею і свідомістю в цілому.

 

Схожі ці люди, а все ж не надто. На цьому значною мірою й вибудовуються сміхові епізоди французького фільму, який викликав у фестивальному залі постійний і щиросердний сміх. Інтелектуальна комедія — рідкісний нині продукт. І водночас претендент, як на мене, на один зі «срібних ведмедів».

 

А от в іншому фільмі великої конкурсної програми, «Перша корова» американки Кейлі Рейчард, йдеться про старт історії — бізнесу по-американськи, яким він народжувався на початку ХІХ століття. Не у великих містах, а на великих американських просторах, де тьма-тьмуща людей, чиє знайомство з законом обмежувалось звуками куль із пістоля чи рушниці.

 

Деякі з них інтуїтивно вловлювали необхідність щось там накопичувати, формувати початковий капітал, з якого потім і почав проростати бізнес крутіших масштабів. Двоє персонажів стрічки заробляють на відкритих ними борошняних «пиндиках», що смажаться в олії просто на очах у публіки.

 

А молоко для ефективнішого кулінарного бізнесу вони добувають у єдиної в тій місцині корови — доячи її потайки від господарів. Зрештою, це й спричинило до локальної війни: господарі «правильної» моральної орієнтації проти «неправильних»  — тих, що з мораллю не дружать, інтуїтивно вловлюючи, що бізнес поганенько узгоджується з моральним кодексом будівника капіталізму.

 

Отак і «недоузгоджувались» до нинішніх часів, коли великий бізнес на дух не приймає будь-які моральні кодекси, попри наші недавні явлення (мовляв, у капіталістів там шик-блєск, краса суцільна і все за правилами).

 

«Перша корова» — про початки цього процесу, який не зупинився тільки тому, що у тій війні торба з грішми дивом уціліла... А не вціліла б — можливо, й досі та корівка паслася б собі спокійно, на радість її правовірним патріархальним хазяям. 

Румунський фільм «Друкарський принт» режисера Раду Джуде (фестивальна програма Forum) продовжує розкопувати поверхи режиму Ніколає, Чаушеску. Здавалось, Нова хвиля румунського кіно все вже розкопала і все винесла на поверхню, під софіти історії — аж ніц, є ще про що говорити.

 

Сказати б, археологічне кіно. Хоча, кажучи віддверто, фільм виглядає надто дидактично, з великим «стендапними» вставками з акторами, які віщують і викривають. Цікавими є тільки, хоч як дивно, епізоди із самим диктатором Чаушеску — от ся дитяча гра у велич, з фактичною ігнорацією реальності як такої.

 

Щось подібне було і в СРСР у часи Брежніани. Театр одного актора, де всі інші — масовка. Продовжуватися довго таке не могло, скінчилось — відомо чим. От тільки історія учить тому, що вона нічому і нікого не учить: ні диктаторів, ні народ, ні інтелектуалів. 

 

Своя археологія у героя фільму «Сибір» (великий конкурс) 68-річного Абеля Феррари. Героя цього, на ймення Клінт, як незрідка у Феррари, грає знаменитий американський актор Віллем Дефо. Клінт цей — річ у собі, тому й у «Сибір неісходиму» забився, тут він чужий, тут він сам по собі — хоча б тому, що й мови не знає. Невеличкий бізнес, алкогольні напої, чаї всілякі. 

 

Серед відвідувачів трапляються дві місцеві жінки, бабця і її доросла онука. Теж погрітись прийшли. Бабця (у титрах зазначено прізвище виконавиці — Розуменко; напевно, що з тих українців, що виїхали до Сибіру і Далекого Сходу на початку ХХ століття) говорить російською, але з доволі помітним українським акцентом.

 

Випивають дружно, утрьох, з Клінтом, горілочки («водочкі»), а потому бабця викладає новину — онука вагітна, і ще й як вагітна (демонструють цей факт у натурі, оголюючи пишне тіло молодої жінки).

 

Здавалось би, ось він, той момент, коли Клінт вийде із своєї ніші, життя дарує йому можливість здобути сім’ю, своє, інтимно прогріте і облаштоване середовище... І герой справді поринає у ласки. 

 

Поринає ненадовго. Не випадково, що у цих епізодах російська мова не субтитрується англійською — вона не входить у свідомість героя Дефо, вона чужа йому, як, власне, і будь-яка інша. Не його це шлях.

 

Далі він занурюється у мандрівку в самого себе, або, як сказано в анотації до фільму, «мандрівка стає танком з демонами». У чомусь класична, відома з часів сюрреалізму, техніка потоку свідомості, в якій скануються хворобливі епізоди марень, намагань хоч якось домовитись з тими самими демонами.

 

І все це на тлі велетенських сибірських просторів, прекрасних і незглибних космічних планів, крізь які в душі людські дивиться сам Бог. Ні-ні, для душі, зацикленої на своїх внутрішніх образах і ритмах сонце буття поволі, але невпинно згасає... Не подивуюсь, якщо фільм отримає один із призів Берлінале. Але не Дефо, звичайно, тут не люблять винагороджувати уже й без того «безсмертних» акторів.

 

Те, що приватна історія може бути цікавою й виразною, довів 71-річнй французький режисер Філіпп Гаррель у фільмі «Сіль сліз». Судячи з цієї стрічки, її автор у молодості пережив зачарування Нової французької хвилі.

 

Аби підкреслити той чар, він використовує чорно-біле зображення (до речі, у сучасному авторському кіно це трапляється усе частіше), особливу ліричну атмосферність любовних епізодів, а головне — прагнення повернутись у той час, рубіж 1950-60х (хоча це й не акцентовано). Приватне, інтимне навіть життя тут є знаком епохи — саме так тоді відчували, саме так переживали любовні захоплення, саме такою — у підсумку — і була історія.

 

Історію творять усе ж люди, якщо вони не забувають, хто вони є і звідки!