Детективи Національного антикорупційного бюро України взялися за суддю, через яку нафтопровід iз Росії опинився під контролем оточення одіозного народного депутата та голови політради партії «Опозиційна платформа — За життя» Віктора Медведчука. Зокрема, НАБУ отримало доступ до оригіналів матеріалів справи щодо визнання права власності на частини нафтопродуктопроводів «Самара—Західний напрямок» та «Грозний—Армавір—Трудова», яку розглядав Господарський суд Рівненської області. Про це свідчить ухвала Солом’янського райсуду Києва.
Радянська спадщина
Відповідні трубопроводи були збудовані за часів Радянського Союзу і перебували в загальносоюзній власності. Ця система нафтопроводів із середини 1990-х років є суперечливим активом між Росією та Україною. Після проголошення незалежності трубопроводи загальною протяжністю 1 433 км мали перейти у власність держави на підставі правонаступництва.
Однак службові особи компанії «ПрикарпатЗахідтранс», яка є «донькою» російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт», зазначені трубопроводи у власність України не передали. Станом на 1 листопада 1992-го вартість майна була оцінена в суму понад 8 млн доларів.
Свої права на нафтопровід Україна заявила в 1995 році. Тоді між урядами двох країн було підписано угоду про необхідність визначення правового статусу активу. З тих пір відбулося близько десяти засідань українсько-російських міжурядових комітетів та підкомітетів з цього питання, але рішення так і не було прийнято.
У підсумку справа застрягла в судах. Після початку агресії Росії в Україні судові суперечки активізувалися (до речі, до початку агресії Росії по трубопроводу в країну щорічно поставлялося до мільйона тонн російського дизеля. Приблизно такі ж обсяги йшли транзитом через Україну в Угорщину).
У листопаді 2014 року Рівненський апеляційний господарський суд повернув у державну власність 1 433 км нафтопроводу. Вищий господарський суд у 2015 році підтвердив це рішення.
Суддя Гудзенко, німець Шефер та інші
Після програного суду в грудні 2014 року російський оператор нафтопродуктів «Транснєфть» заявив про намір продати свій український актив.
Як один із потенційних покупців розглядався «Лукойл», про що особисто оголосив глава нафтової компанії Вагіт Алєкпєров у листі Володимиру Путіну.
Не дивно, що вже у квітні 2015 року суддя Господарського суду Рівненської області Ярослава Гудзенко за одне засідання за заявою «ПрикарпатЗахідтранс» про перегляд за нововиявленими обставинами попередні рішення скасувала.
За одне засідання суд віддав трубопровід назад росіянам. У підсумку новим власником нафтопроводу у 2015 році стала маловідома компанія зі Швейцарії International Trading Partners AG, яка до цього не була помічена в паливному бізнесі.
Власником фірми вказаний німець Анатолій Шефер, який пов’язаний саме з угрупованням Віктора Медведчука. Втім Шефер, імовірно, номінальний власник компанії. У швейцарських реєстрах він зазначений як директор International Trading Partners AG. Про інші великі бізнес-успіхи Шефера достоту невідомо.
Хто в реальності стоїть за загадковою швейцарською структурою, можна простежити за допомогою відкритих джерел. Замість торгівлі нафтопродуктами в 2013-2015 роках International Trading Partners здійснювала експортно-імпортні операції з українськими компаніями. Це можна відстежити за допомогою Єдиного реєстру судових рішень. Так, згідно з текстом рішення Київського апеляційного адміністративного суду, два роки тому швейцарська компанія уклала кілька зовнішньоекономічних контрактів на поставку товарів без ввезення на митну територію України з київською Північно-Східною видобувною компанією (ПСДК).
За даними ЗМІ, ITC має десятирічний контракт на поставку дизеля від «Роснєфті» на суму до 50 млрд доларів, який не передбачає поставок палива в Україну від когось, крім російської держкомпанії Ігоря Сєчіна. Останній є товаришем президента РФ Володимира Путіна.
Незалежні експерти неодноразово заявляли, що стратегiчний нафтопровiд iз РФ опинився у власностi швейцарської «прокладки», через яку з країни виводиться валюта.
«Качайте дизель, куме»
За даними Держстату, воююча проти України Росія наростила свою частку на українському ринку дизельного палива вже на третину. При цьому левова частка російського палива постачається в Україну нафтопроводом «ПрикарпатЗахідтранс», власником якої наразі є швейцарська компанія із дуже помітним російським акцентом.
Продаж «ПрикарпатЗахідтранс» — не перший випадок, коли російський бізнес оформляє активи в Україні на компанії, зареєстровані в західноєвропейських юрисдикціях, щоб уникнути проблем.
До речі, у грудні 2019 року так званий «нафтопровід Медведчука» відновив прокачування дизельного палива російського виробництва в Україну. В серпні поставки російського дизеля в Україну нафтопродуктопроводом «ПрикарпатЗахідтранс» призупинилися через спецмито, яким тепер обкладається дизель із Росії, що поставляється трубопроводом.
Із серпня мито було встановлено в розмірі 3%, а з жовтня — підвищилося до 4%. Тоді кум Путіна Віктор Медведчук постійно критикував запровадження спецмита у підконтрольних ЗМІ, що й не дивно.
Зауважимо, що «ПрикарпатЗахідтранс» експлуатує ділянку нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок протяжністю близько 1 100 км, призначену для прокачування дизпалива із Росії та Білорусі як для внутрішніх потреб України, так і для транзиту до Європи. Проєктна потужність магістралі — 3,5 млн тонн на рік.
Наразі ж саме діями судді Ярослави Гудзенко й зацікавилися детективи НАБУ. На їхню думку, судове рішення приймалося на підставі доказів, які, безумовно, не могли бути прийняті судом як нові. Тому в Бюро підозрюють, що суддя Гудзенко умисно вчинила дії в інтересах «ПрикарпатЗахідтранс» iз використанням наданої їй влади та службового становища.
