Доброго дня, шановна редакціє! Хоча для мене він не дуже добрий. Нещодавно стала свідком, як спилювали дерева: навпроти мого будинку розташований дитячий садочок і, дійсно, деякі дерева потрібно було спиляти заради безпеки дітей. Тільки, як кажуть, «під шумок» спиляли і сильне, здорове дерево, яке жодної небезпеки не становило. Я зателефонувала в поліцію — зреагували швидко і подзвонили чоловіку, який керував роботою. Я спостерігала, як він розмовляв із ними, сказав, що має дозвіл на вирубку 29 (!) дерев. А завідувачка дитсадка навіть просила спиляти те здорове дерево (я бачила, як вона вибігла і передала тому чоловіку якийсь папір).
Після спилювання старих дерев ще довго довкола валялися гілки та залишки стовбурів, а от сильну могутню тополю, яку вони похапцем зрізали, швидко розпиляли на великі шматки по 2-3 метри і негайно вивезли кудись. Але ж росла вона на території іншого садка і нікому не загрожувала. Взагалі дивно, чому стоїть пусткою ця територія, яку віддали спочатку під потреби єврейської общини (декілька років там навіть проводили якісь роботи, а потім усе стихло). А рік тому якийсь депутат (може, й Каплін) збирав підписи людей, щоб на тій території заборонити побудову багатоповерхівки. Люди охоче підписували, бо краще, щоб на тому місці відкрили новий дитсадок — усе ж для цього готове. А багатоповерхівок і так довкола багато, та й комунікації не витримають такого додаткового навантаження.
Нещодавно була замітка у полтавській газеті, що навколо Центрального ринку, та й по вулиці Європейській, чимало старих занедбаних будинків, які аж ніяк не прикрашають наше місто. Там ніхто нічого не хоче будувати — мабуть, не вигідно, оскільки треба надавати житло для відселення мешканців. А от втиснути на територію колишнього садочка ще один хмарочос — дуже прибутково. Чи не завівся в нашій славній Полтаві такий собі Микитась, як у Києві?
До речі, обіцяли нам спортзал на місці кінотеатру «Алмаз», а що там зараз? Питання риторичне. Немає в нашому «спальному» районі місця для відпочинку, а було так гарно біля кінотеатру: мами з візочками прогулювалися, літні люди грілися на сонечку на лавочках, а тепер за ту огорожу і зайти страшно — усе позаростало бур’янами.
Нещодавно прочитала, що прем’єр Гончарук анонсував початок масштабних робіт із будівництва соціальних об’єктів — шкіл, садочків — з 1 березня 2020 р. От і треба запитати у наших полтавських очільників, чому вони на місці дитсадка збираються збудувати багатоповерхівку та чому на місці кінотеатру «Алмаз» замість обіцяного басейну та зони відпочинку територія заростає бур’яном.
Якби у Полтаві не було нічого видатного, окрім однієї будівлі, то й цього було б достатньо для гордощів полтавчан. Йдеться про Полтавський краєзнавчий музей. Власне, видатною є навіть не сама експозиція музею, а будинок, у якому вона розташована.
Від початку планувалося, що будівлю зводитимуть у стилі французького ренесансу, але відомий український художник Сергій Васильківський підтримав на конкурсі роботу молодого художника та архітектора Василя Кричевського у стилі українського модерну (початок двадцятого сторіччя ознаменувався новим художнім напрямом, який у різних країнах Європи називали по різному — ар-нуво, модерн, сецесіон). Саме йому не лише полтавці, а й усі українці завдячують появою архітектурного шедевру.
Фасад будівлі прикрашають кераміка та майоліка, виготовлені гончарями з Опішні та Миргородської керамічної школи. Внутрішнє убранство будівлі виконали неперевершені майстри пензля — видатні українські художники Сергій Васильківський та Микола Самокиш.
