Медична реформа на Черкащині: бадьорі рапорти з пісними мінами

Клізму б вліпити «батькам» катаклізмів — В світі не було б міцнішої клізми (Майже за Маяковським).

 

7 лютого відбулася перша масштабна нарада в райдержадміністрації (РДА), яку провів новий голова Олександр Цимбал. Багатьом, що звикли бачити Цимбала як фермера, а не адміністратора, безперечно, було цікаво поглянути, як він себе поведе на новій посаді і чи стара бюрократична гоп-компанія не спробує ловко переконати нового керівника, щоб він грав лише за нею встановленими нормами: Господи Ісусе, вперед не сунься і заднім не будь.

 

Аби переконатися, що така спроба таки дійсно мала місце, достатньо прочитати офіційний сайт. За його повідомленням, виходить, що центральною фігурою діалогу ніби була голова райради Валентина Любомська, у неї на побігеньках служили заступник начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації Олег Найдан та задля пристойності — нижчі офіційні особи районного рангу. Хоч насправді виступ Любомської був ніякий скраю, нічого нового й суттєвого не відображав і навіть не при­вернув уваги ЗМІ. Такі собі звичні тари-бари без практичного значення.

А ось сама нарада пройшла не для годиться, як часто відбуваються різні бюрократичні заходи, стосувалася охорони здоров’я, що тільки додало уваги громадськості до дійсно актуальної справи.

Офіційно вона називалася довше тещиного язика — «Стан та перспективи функціонування Тальнівської центральної районної лікарні в ході реформування медичної галузі». Доповіді головного лікаря Олега Солодька, того ж Олега Найдана звучали бадьоро. Інакше й бути не могло, як не є, а вони обоє —на службі, вже тому інша тональність для них неприпустима.

Отож зал почув, що з 1 квітня лікарня як медичний заклад вторинного рівня почне укладати контракт із Національною службою здоров’я України (цитуємо), «виконавши низку вимог». Не беремося оцінювати, як сприймають хворі таку комерційну термінологію на їхньому здоров’ї, але щось від неї починає коробити на душі і шкребти по печінках. Здоров’я-то наше, а ось без нас дві контори укладають контракт. Це коли б мене без мене женили...

 

Що ж то за «низка умов»? Відповіді на цей раз почули достатньо повними. Це забезпечення медичного закладу діагностичним устаткуванням та іншими матеріально-технічними засобами, чи є в нього кадровий потенціал. Пані Валентино, ви не так уже й мало накерували районом, чи багато зробили, аби лікарі, особливо психіатри й окулісти, в районі мали де жити і залишилися? Практично нічого. Отож-бо.

 

Ми зараз не будемо заглиблюватися в почуті з трибуни оптимістичні словеса. Тим більше, коли нинішні офіційні особи на посадах нема-нема та й вибазікають прямим текстом свої наміри, тобто ляпнуть те, що хитрі обачно тримають в умі. Один із них клявся на всю Україну, що наші громадяни так і лізуть в лікарні лише задля того, аби там на шару обідати. Друга, якій 36 тисяч на місяць дуже мало, так само напряму заявила, що безсовісні українські пенсіонери занадто довго живуть, а для держави це зовсім невигідно; третій відкрив спосіб, як виправити такий недолік — не виплачувати пенсії взагалі, нехай людина весь трудовий вік лише щедро вносить у ПФ, а на старості сподівається хіба що на власних дітей.

Ну це в глобальному плані. Повернімося до районного рівня, з чим встиг детальніше ознайомитися Олександр Цимбал, зовсім недавно перейшовши на нову посаду. В районній лікарні є непогано устатковані палати й відділення. Заслуга, однак, тут не «білого дому», а спонсорів, як-ось В. Мовчана, А. Скіченка та інших, що надали цілеспрямовану допомогу на обладнання, в т. ч. діагностичне. Чому про цю допомогу тальнівські посадовці навіть не згадували, Цимбал так і не зрозумів. Як на нашу суб’єктивну думку, занадто самозакохані.

 

Розраховувати на щедрі бюджетні вливання в галузь також особливо не доводиться — в районі контора додушує підприємництво, і, відповідно, різко поменшали платежі до бюджету, це визнали навіть у податковій. Основним платником став аграрій, проте заплатити він зможе лише після збору врожаю. Яким буде поточного року врожай, коли до всього іншого додався поганий внаслідок посухи стан посівів озимини, ще ніхто не прораховував, але підстави для оптимізму мають скромний характер.

 

О. Цимбал свіжим оком одразу розгледів суто економічні прорахунки. Наприклад, у штаті лікарні більше четвертої частини працівників до медицини лише дотичні. Таке доцільно? Ось, наприклад, у котельні коптять небо застарілі котли, обслуговують їх аж 13 робітників. Може, є сенс придбати й установити замість того обладання часів царя Гороха один новенький теплогенератор за 

1 млн 200 тисяч гривень? Він дасть значну економію дорогого газу, а для обслуговування його вистачить одного працівника замість 13? А чом би й ні, якщо тепер лікарня стає підприємством? Штатні економісти ніби є, а реального економічного розра­хунку ніхто не запропонував.

 

Якось пройшов повз увагу залу суто підприємницький нинішній підхід до медичної галузі. Ось такі-то відділення, каже пан Олег, будуть приносити прибуток, такі-то ледве зведуть кінці з кінцями, а треті взагалі (це вже підраховано) будуть ошиватися за рахунок прибуткових. Шановні, а вам не здається, що рано чи пізно, але обов’язково вистрибне, немов Пилип із конопель, матеріальна дилема? Фахівець із прибуткового терапевтичного відділення спершу подумки, а потім і вголос запитає: люди добрі, а навіщо мені такий колега, той же хірург, який житиме за мої заробітки? Тут таке: кум чи не кум, а зі сливи злазь. Нехай горопаха поганяє десь далі, а я чудово обійдуся без нього. Терапевт, ані слова, обійдеться. А хворий? Та хворий не є учасником контракту. З усіма для нього наслідками.

 

У цілому весь благородний намір називають хоч і гарним, проте не позбавленим лиховісності словом «оптимізація». Викликана вона тим, кажуть, що зменшилася кількість населення, тому доводиться залишати опорні лікарні — їдь, коли припече, за сотню кілометрів і таке інше. В районі також, наголосив О. Цимбал, постійно погіршується демографічна ситуація. Сьогодні Тальнівщина налічує лише 32 тис. 673 жителів. Менше пацієнтів — менша потреба в медиках...

 

А може, якраз навпаки? Першопричина ховається у ставленні бюрократії до потреб пересічного українця? От зазирне потенційна мама в обов’язковий список покупок на новонародженого, який дасть лікарня... вибачте, вже комунальне підприємство, додасть неминучі витрати на дорогу, а якщо в роду були «очкарики», то не забуде, що окуліста взагалі немає й близько, подумає, як трястимуть малого за півтора десятка кілометрів в опорну школу, прикине: хтось візьме її на роботу в цікавому стані та пізніше, коли стане мамою, чи знайде об’єктивну причину не брати — то одразу завагається: народжувати, виявляється, не при її статках!

 

Так що новація, яку називають реформою в медицині, містить не так уже й мало дуже сумнівних елементів. Наприклад, депутат районної ради Ігор Новицький відзначив, що у столичної команди дуже розумні люди, і як тільки вони додумалися до такої дурості, коли запропонована ними схема передбачає, що держава спершу відбиратиме гроші, а потім дещицю поділить? Ми, зі свого боку звернули увагу: якщо тепер лікарня стає підприємством, то підприємству (не лише цьому, а будь-якому) потрібні клієнти. Чи більше споживачів, тим краще для підприємства. Та в даному разі клієнтура — це хворі люди, на здорових «велике бабло не зашибеш». Виходить, що держава зацікавлена, аби хворих стало більше і якнайшвидше. Та й справді, хто (крім одчайдушних кількох ентузіастів) що робить для здорового способу життя, хоча б для його пропаганди? А нічогісінько. І хоч як би там вдавався у деталі О. Найдан, хоч які б висував аргументи, але супроти реальної картини вони мізерно мало що значать, а особливо — якщо нагадати про свіжі немудрі згадані вище демарші офіційних осіб при портфелях.