Вчимося не вестися на фейки: як здобути медіаграмотність

Медіаграмотність. На перший погляд, може здатися, то щось складне і незрозуміле, але насправді — абсолютно буденне і практичне. І корисне не тільки для дорослих, а навіть для наймолодших, котрі ще не мають власних ґаджетів, не створюють контент, а споживають його лише під пильним контролем. 

Навіщо? Щоб мати відповідь хоча б на такі три запитання. Перше — чи варто вірити всьому, що чуєш? В нашому домі немає телевізора, діти практично не знають, що таке реклама. Але після гостин iз доступом до телеконтенту донька раптом починає давати мені поради, які ліки від кашлю придбати, яким порошком прати тощо. Запитую її: чому? Відповідь: «Бо я чула це в рекламі по телевізору!» 

Сто разів треба повторити легковірам, дітям і дорослим: якщо щось сказали по телевізору, то це не означає, що так воно і є. Бо існують десятки видів льодяників від кашлю. А те, що показують по ТБ, — це лише реклама, бо комусь важливо продати свій товар. Але це зовсім не означає, що він найкращий і нам треба терміново купувати саме це. Вже не говорячи про рекламу іграшок, коли дитині терміново треба якусь кудлату собачку з велетенськими очима, бо її можна носити як заколку, і взагалі, по телевізору сказали, що всі круті дівчата повинні це мати! 

Щоразу треба зупинитися і подумати: «Я справді це хочу чи просто хтось сказав, що я маю це хотіти? Чого дійсно хочу я?» Подумати можна і кілька днів. Найчастіше кожному потрібно те, що ніде не рекламується.

Щоразу треба запитувати себе: «достовірне чи не достовірне джерело інформації?» Іноді малюки починають говорити про щось як про доконаний факт, бо «я ж це почула в мультику!» Мультик — це достовірне джерело інформації? Ні. Бо це казка. А що достовірне? Ну, як мінімум енциклопедія. Або науково-популярна дитяча програма, де автори керувались фактами, а не власними фантазіями.

Третє надважливе питання: чуємо факт чи суб’єктивне оцінювальне судження? З цим найцікавіше. «Мамо, а дівчинка з класу сказала, що я погано співаю!» — «У неї є музична освіта?» — «Ні». — «Вона компетентна в цьому питанні?» — «Мабуть, ні».— «То це факт, що ти погано співаєш, чи її суб’єктивна думка?» — «Її думка».— «А хто в цих питаннях компетентний?» — «Може, вчителька музики?»

Вердикт учительки — у доньки голос високий, у її колежанки — низький. Обидві цілком могли би співати в хорі, витягуючи різні партії. А в житті дитина зустріне ще багато людей, які будуть своїми суб’єктивними судженнями намагатися вплинути на її самооцінку, тож важливо виробляти імунітет змалку.

Не вестися на фейки, безпечно почуватися в соцмережах, уникати маніпуляцій. Не вірити на слово. Перевіряти. Вимагати доказів. З підозрою ставитися до всіх, хто запевняє, що є носієм істин в останній інстанції. Уникати фанатиків. Намагатися зрозуміти суть речей, розкладати по поличках, беземоційно аналізувати плюси та мінуси. 

Усі ці поради доречні не лише до Дня безпечного інтернету, який майже непоміченим для загалу в Україні пройшов 11 лютого. З цієї нагоди сайт для батьків 4mama.ua презентував «Курс iз медіаграмотності для батьків». Консультантами при розробці курсу були психологи, медіаконсультанти, науковці, а також освітній омбудсман Сергій Горбачов. А до 18 лютого тривала національна кампанія «Батьківський тиждень безпечного інформаційного простору», ініційований Інститутом соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України. 

 

Наталка ШАМАНОВА