Сто — поважна дата. Для Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка — це за всі роки 590 вистав, 29 країнами гастролі, 135 режисерів, понад 600 акторів. А за кожною з цих цифр — особистості, амбіції, переживання і мільйони вдячних глядачів. У різні часи: і творчих піднесень, і трагедій всієї країни. Не даремно ж бо саме цей театр у сегменті драматичних заслужив статус «перша сцена» України.
Минулої осені «франківці» ввійшли у сотий театральний сезон. Офіційним днем народження є дата першої прем’єри колективу — 28 січня 1920 року — тоді показали «Гріх» за п’єсою Володимира Винниченка про Київ останніх імперських літ. А починалося все з того, що у Вінниці об’єдналися частина акторів Молодого театру на чолі з 32-річним Гнатом Юрою та актори Нового Львівського театру, очільником якого був 29-річний Амвросій Бучма. Назвалися — «Новий Драматичний театр імені Івана Франка».
Предтечею були виступи у 1918–19 роках Нового львівського театру у різних містах України, через Тернопіль та Проскурів (Хмельницький) на Наддніпрянщину. Під зиму напередодні 1920-го львів’яни затрималися у Вінниці. Сюди з денікінського Києва перебралася численна сім’я Юрів. Офіційно об’єдналися на загальних зборах 20 січня.
До 1923-го, коли «франківці» переїхали до Харкова, що тоді був столицею радянської України, — театр не мав постійної прописки. А ще через три роки відбувся так званий «обмін містами»: театр «Березіль» Леся Курбаса переїхав до Харкова, а театр імені Івана Франка — до Києва. Тобто з 1926-го «франківці» базуються там, куди звикли прямувати на вечірні й денні вистави сучасні глядачі, — з Хрещатика по вулиці Городецького трохи вгору на площу Івана Франка.
Зрозуміло, заселення театру було «в декораціях» тих непростих років. Ще раніше територія належала професору медицини Федору Мерінгу (1822—1887), Після смерті власника нащадки продали садибу — і там з’явилася нова будівля, яку орендував російський театральний діяч Микола Соловцов. У жовтні 1898-го було відкрито стаціонарний репертуарний театр. Потім, як і інші, більшовики націоналізували «соловцовський» театр, заселивши «франківців». До речі, під час Другої світової війни будівлю театру було зруйновано; відновили її у 1946-му.
Нині берегинею Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка є Галина Гілярівна Яблонська, яка блискуче грає у кількох постановках, незважаючи на те, що лише на 8 років молодша за свій театральний дім. Влилася у колектив ще 1951 року, їй випало спілкуватися і працювати, зокрема, з режисерами Гнатом Юрою й Амвросієм Бучмою, акторкою Натілією Ужвій. До акторського золотого фонду належать також сучасники Анатолій Хостікоєв, Наталія Сумська, Богдан Бенюк та багато інших достойників, яких знають і ті, кому жодного разу не пощасливилося подивитися наживо вистави «франківців».
Особливо помітне поєднання високого художнього стилю з українськими традиціями відбулося за двадцять три роки керування театром Сергієм Данченком, з 1978-го по 2001 рік. Далі, по 2012 рік, театр очолював один із найвідоміших українських акторів — легендарний Богдан Ступка, якому належать слова: «Якщо одна людина після вистави вийшла трішки кращою, якщо вона замислилася над тим, як їй жити далі, то театр має право на існування». Потім були роки керівництва Станіслава Мойсеєва.
Із березня 2018-го на посаду художнього керівника-генерального директора Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка обрали Михайла Захаревича, який ще з 1992-го працював гендиректором Національного академічного драматичного театру імені Франка. Михайло Васильович, до слова, є автором ґрунтовної монографії «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Динаміка соціокультурних перетворень 1920 — 2001 років». Головним режисером «першої сцени» з жовтня 2017 року є Дмитро Богомазов.
Як годиться, «франківці» з початку сотого театрального сезону вже не раз згадали про ювілей. Зібранням усього колективу його відкрили; в офіційний день народження театру згадували історію, вшановували пам’ять корифеїв, майстрів і колег, які прославили Франкову сцену в різні роки, і сміялися разом на театральному «капуснику». Офіційні завершальні урочистості ювілярів заплановані на 27 травня, коли розпочнеться Міжнародний фестиваль національних театрів Європи, який ініціювали «франківці» (цю ідею підтримала Національна спілка театральних діячів України).
До речі, до знаменної дати Національний банк України зробив подарунок митцям і нумізматам — увів у обіг монету «100 років Національному академічному драматичному театру імені Івана Франка». Срібний 10-гривневий екземпляр — це 2,5 тисячі штук, нейзильберовий (сплав міді й цинку) — 35 тисяч номіналом 5 гривень. Одна срібна монетка коштуватиме колекціонерам і поціновувачам театрального мистецтва 1 153 гривні, інша — 51 гривню.
Ще варто нагадати, що побачила світ розкішна серія з семи книжок «100 років першій сцені України 2020—1920» (проєкт реалізував видавничий дім «Антиквар» за підтримки Українського культурного фонду). Численні бібліотеки, культурно-мистецькі установи та вищі навчальні заклади, а також просто поціновувачі театру отримали комплекти видань, сплативши лише вартість доставки.
