20 лютого стартує один із найбільших світових кінофестивалів — Берлінський. Має ювілейний порядковий номер — 70!
Тривалий час він проводився у Західному Берліні і був певним символом поділу світу. А після возз’єднання Німеччини Берлінале (так найчастіше іменують фестиваль) став символом єднання розрізнених доти світів.
Одна з переваг Берлінського кінофестивалю — тут справді намагаються показувати кіно, політично орієнтоване. У тому сенсі, що у фокус традиційно потрапляють фільми про проблеми існування людства у різних точках планети.
Шкандаль прикрашає... Але не завжди
Цьогорічний фестиваль у столиці Німеччини є першим, який проводиться за нового керівництва. На чолі фестивальної вертикалі одразу двоє: художнім директором відтепер є Карло Шатріан (донедавна займався фестивалем в Локарно), а виконавчим директором — Маріетта Ріссенбек, яка досі керувала компанією German Films, що підтримує і просуває німецькі фільми за кордоном. Змінилась і відбіркова комісія, яку очолив канадійський сценарист Марк Перансон (теж фестивалив у Локарно). Нові керівники і в основних секціях Берлінале, хоча і не у всіх. Практично немає змін і щодо розподілу номінацій та призів.
Хоча ні, одна видозміна відбулась і була доволі несподіваною. Упродовж багатьох літ у Берліні присуджувався приз імені Альфреда Бауера — за відкриття нових перспектив у кіно. Бауер — перший директор Берлінале, керував ним до 1976 року...
І раптом зовсім недавно на світ божий з’явилась публікація в газеті Die Zeit, в якій оповідано: Бауер був важливою постаттю в Геббельсівській кіноструктурі, в кінематографі Третього рейху. Ба, він навіть шпигував за своїми колегами. Керівництво нинішнього фестивалю відгукнулось блискавично — приза Бауера більше не буде.
Є й інша прикрість — закрився кінотеатр CineStar під куполом Sony-centre, а це був один із майданчиків фестивалю. Як бачимо, кінотеатри зникають не тільки в Києві. Потребу в нових локаціях задовольнили за рахунок кінотеатру Cubix на Alexanderplatz. Так було зручно — все поруч. Тепер доведеться плуганитись на доволі далекі відстані.
Номери наших
Щодо власне фестивальної програми. Ювілею Берлінале присвячена секція Berlinale Special. Серед інших стрічок є й наша — «Номери», за п’єсою Олега Сенцова, поставлена Ахтемом Сеітаблаєвим разом із самим автором, який тоді ще сидів у російському таборі, одначе знімальний процес із ним узгоджувався дистанційно.
У конкурсній програмі Generation 14plus! (20-29 лютого) є українська документальна картина «Земля блакитна, ніби апельсин» режисерки Ірини Цілик. Як відомо, зовсім недавно фільм мав великий успіх на дуже престижному американському фестивалі Sundence, де отримав приз за кращу режисуру. У фільмі йдеться про сім’ю, що живе у прифронтовій зоні, проте не занепадає духом. І навіть знімає про своє життя-буття аматорський фільм.
Ну, а у великому конкурсі є фільм, у продукуванні якого взяла участь і Україна. Це картина «Дау. Наташа» режисерів Іллі Хржановського та Катерини Ертель, спільного виробництва Німеччини, України, Росії та Великої Британії. Це частина величезного проєкту, в основі якого біографія видатного фізика Льва Ландау (у побуті просто Дау), який жив і працював у Харкові. Там, у Харкові, і провадились зйомки... Тільки вони усе не закінчувались, а потому узагалі все розрослось у півтора десятка фільмів і серіалів. В Україні їх iще мало хто бачив. А в Росії оцей фрагмент проєкту, «Дау. Наташа», узагалі заборонений — нібито за ухил у порнографію.
Загалом фестивальна програма виглядає доволі інтригуюче. Серед інших — картина «Дні» знаменитого тайванця Цай Мінляна, людини, що завжди пропонує доволі радикальні ідеї.
Господарі, німці, презентують екранізацію роману Альфреда Дьобліна «Берлін-Александерплатц» режисера Бурхана Курбані. Колись фільм за цією книгою зняв класик Райнер Вернер Фасбіндер. Цього разу події книги і фільму розгортаються в наші дні, у ХХІ століттi.
Ще одна німецька стрічка — «Ундіна» відомого режисера і майже незмінного учасника Берлінале Крістіана Петцольда. Події картини відбуваються так само у Берліні, молода героїня працює екскурсоводом. Панорама сьогоднішнього столичного життя... Цікаво буде подивитись, як самі німці показують життя свого головного міста, куди я приїду вже не знати який раз...
