Чия це війна? Пам’яті Іси Мунаєва

Звістка про загибель Іси Мунаєва кілька років тому стала лише однією з причин, що спонукали написати ці рядки.

 

В Україні йде повномасштабна війна. Ніяке це не «АТО», «ООС», і ніякі це не «сепаратисти», «бойовики» чи «випадкові терористи».

 

Той, хто називає так повномасштабне військове вторгнення військ противника, спрямоване на ліквідацію держави, при вже окупованих величезних територіях, — є не просто дурником, а посібником агресора!

 

АТО чи ООС не передбачає звільнення захоплених зовнішнім ворогом територій. Бо не позначається винуватець агресії, не називається країна, відповідальна за злочини проти народу і держави, за руйнування економіки, за величезну матеріальну шкоду країні, проти якої здійснена агресія.

 

Не припускає і загальну мобілізацію, і зусилля всієї країни, народу зі звільнення захоплених територій, залишаючи це завдання приватним особам. Це, по суті, є частиною програми зi здачі території суверенної держави ворогові.

 

Не знати цього, не бачити наслідків керівництво країни не може. Коли країна-агресор нe названа — не передбачається припинення контактів, насамперед в економічній або бізнес-співпраці з країною-агресором.

 

Не потрібно арештовувати майно, що належить агресору (банки, нерухомість)... Упевнений, що це один iз головних спонукальних мотивів для бізнесменів при владі країни, що зазнала агресії. Бо для бізнесмена важливий особистий бізнес, а не інтереси народу, інтереси держави, і саме таку поведінку ми досі спостерігаємо в Україні.

 

Сьогодні багатьма урядами на чільне місце поставлені не інтереси народу (народ, точніше «населення», можна завезти ззовні — благо знедолених по всьому світу багато), а інтереси бізнесу. Завезене населення зручне для «роботодавців» перш за все своїм безправ’ям. Воно ні на що не претендує.

 

Йому (населенню) все одно, хто при владі, таких цікавить тільки можливість заробити. Їх можна експлуатувати, можна принижувати, і вони бувають раді, якщо їх просто не принижують, не «пресують»...

 

Платити їм можна в рази менше, а всіх цивільних прав вони позбавлені за визначенням. І тільки друге або третє покоління, що виросло на чужій території, зможе заявити про які-небудь права.

 

Саме така ситуація панує майже в усіх країнах пострадянського простору. В одних країнах штучно створене безробіття, і їх видавлюють зі своєї Батьківщини. В інших, зокрема в Росії, величезні території і населення, що вимирає, дозволяють завозити таких ось безправних, по суті, рабів... На наших очах створюються «блукаючі етноси», безправні мігранти у величезних кількостях, і ця доля чекає багатьох.

 

Україна, а перед нею Грузія й Ічкерія, виявилася на вістрі подібного експерименту московських упирів, і отже, наше завдання — захищати Україну, зробити її форпостом боротьби добра зі злом, де злом є, безумовно, Кремль і його геноцидна політика.

 

І ця боротьба водночас і національно-визвольна, і наднаціональна, бо в Україні сьогодні зійшлися дві несумісні ідеології, де домовитися по-мирному не вийде. Якщо раніше агресивна політика Кремля, відтворення імперії в Ічкерії, а потім у Грузії здавалася багатьом віддаленою, то тепер очевидно, що Кремль не зупиниться і піде настільки далеко, наскільки йому дозволимо всі ми. Не Захід чи Схід, а саме кожен iз нас... Піде, несучи з собою ідеологію обидлювання населення і манкуртизацію народів завойованих територій. Позбавлення пам’яті, історії, гідності та майбутнього. Саме це несе сьогодні Кремль народам. І отже, це наша спільна війна.

 

Іса Мунаєв не був визначним оратором, робив помилки, але завжди був щирим і чесним. Всі його дії були продиктовані тільки думкою про якнайшвидше звільнення рідної країни. І в подіях в Україні він побачив можливість почати такі дії, вважаючи, що рано чи пізно уряд України усвідомить помилковість своєї попередньої лінії і визнає нашу країну, і тоді можна буде спільно впоратися з імперськими намірами Кремля. Ми з ним сперечалися, конфліктували, потім знову сходилися в думках. Але наші суперечки були спорами людей, стурбованих майбутнім нашого народу.

 

В останній приїзд Іси до Франції ми не побачилися... Він тоді висловив підтримку курсу президії уряду ЧР Ічкерія і заявив, що багато дізнався про багатьох колишніх «соратників»... Зараз сиджу і міркую... Наскільки я зможу хоч якось замінити Ісу і наскільки я потрібен народу України, нашій спільній справі... І я знаю, що, ставши представником народу будь-якої країни, що зазнала російської агресії, при цьому залишуся чеченцем.

 

Я знаю, що це не війна «Правого сектору» чи добровольчих батальйонів. Це НАРОДНА ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА ВСІХ пригноблених народів, і значить — і моя війна. Значить, ми всі повинні змусити уряд України визнати очевидний факт і змусити його заявити про відкриту військову агресію Росії проти суверенної держави, заявити про війну, з усіма правовими наслідками, що випливають звідси.

 

Інакше програємо всі ми. І народи всього пострадянського простору в тому числі. За нас ніхто нічого не зробить!

 

Якщо хтось думає, що труни, якi відправляють у Росію, змінять ситуацію або громадську думку в Росії, той помиляється. Там уже давно немає суспільства!

Народ Росії, з промитими мізками, пригнічений і сам перебуває в рабстві. Для Кремля народ  — це сміття...

 

Муса ТАЇПОВ