В українській історії ХХ століття помітні кілька митців із прізвищем Кричевський.
Один із засновників і перший ректор Української академії мистецтва — Федір Кричевський.
Це його триптих «Життя» («Кохання», «Сім’я» й «Повернення»), «Автопортрет у білому кожусі», «Катерина».
Це йому випала нагода молодим у 1902-му в складі делегації побувати на коронації Едварда VII у Лондоні, де замалював церемонію і відвідав музеї.
А трохи пізніше, під час річного перебування в Європі (Франції, Італії, Австрії, Німеччині) за рахунок Петербурзької художньої академії навчався у Відні в Ґустава Клімта.
Тоді творчим звітом про відрядження стала картина «Весільний обряд в Україні» («Молодиці»). Російська імперія не проминула за це покритикувати: «проявил слабость любить все родное».
Через цю зухвалість Федорові Кричевському було відмовлено в утриманні.
Із 1913-го працював у Києві: спочатку викладав у художньому училищі, а вже через рік став його директором. У 1917-му взяв участь у створенні Української академії мистецтва, яка спочатку містилася у приміщенні при Центральній Раді, й був обраний її першим ректором. Коли більшовики в січні 1918-го захопили Київ, закрили Академію. Тож Федір Кричевський пробув ректором Академії лише один рік.
Зухвалої підтримки УНР радянська влада не пробачить після кількох десятиліть. Незважаючи на те, що у червні 1939 року Федору Кричевському було присвоєно (одночасно з братом Василем) ступінь доктора мистецтвознавчих наук, а в 1940-му (також разом із братом) — звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, в останні роки життя Федора Кричевського принизили. (До речі, брати були першими в Україні, хто одержав такі вчений ступінь і звання).
У фондах Національного художнього музею України донедавна були 35 одиниць його графіки, 55 живописних робіт, архів художника і навіть мольберт Федора Кричевського. Буквально днями завдяки групі меценатів Національний художній музей поповнився ще 222 графічними роботами майстра з приватної колекції Ольги Гершуні, чия родина отримала архів художника від його вдови, Наталії Павлівни Кричевської.
Вперше в українській практиці меценати — їх 29 зі спільноти Alumni kmbs (групи РМВА-14, ЕМВА-27) — та друзі не просто придбали за власні кошти твори для музею, а й дбають про їх дослідження та видання на їх основі монографії (українською та англійською мовами). 1 березня музей із меценатами оголосять відкритий конкурс для дослідників переданої колекції.
На першому поверсі музею з 1 лютого експонується частина переданих робіт. Скажімо, ескізи костюмів до постановки «Тарас Бульба» (1933) Харківського театру опери і балету і картин «Гуцульське весілля» (кінець 1930 — початок 1940р.) та «Шахтарське кохання» (1935); начерки 1908-1909 років; ескіз портрета сина Романа 1925 р.; підготовчі рисунки до найвідоміших циклу «Катерина», триптиху «Життя».
Мистецтвознавиця Зоя Чегусова, якій 30 років тому пощастило особисто спілкуватися із Наталією Павлівною Кричевською, зауважує, що було багато мисливців, які полювали за цією колекцією. Президентка Української секції Міжнародної асоціації арт-критиків АІСА під егідою ЮНЕСКО каже: «Подію передачі музеєві 222 робіт Федора Кричевського можна порівняти з тим, як ікона повертається у храм».
Нагадаємо, 2017-му у НХМУ відбулася масштабна ретроспектива «Федір Кричевський. Майстер і Час».
Тоді поруч із відомими та призабутими полотнами глядачі мали змогу побачити графіку митця — ескізи картин, студії-натури, дизайнерські й архітектурні начерки. Переважну частину експозиції графіки на виставці становили рисунки зі збірки Ольги Гершуні. Вона люб’язно подарувала музеєві у 2018 році документальну частину, пов’язану з життям Федора Кричевського та його родини.
«Поки не побудуємо нашу культуру — не відбудуємо нашу економіку», — ці слова, сказані Андрієм Мельником від імені дієвих підприємців-меценатів дуже обнадіюють. Як і бажання віднайти основи нашої української історії.
Ще дуже слушний рецепт від меценатки Людмили Зубко. На запитання: «Де брати сили?». Вона відповідає: «Іти в музей!».
