«Цю історію зрозуміють у всьому світі»: в Україні готують прем'єру короткометражного мультфільму

04.02.2020
«Цю історію зрозуміють у всьому світі»: в Україні готують прем'єру короткометражного мультфільму

Ольга Гаврилова.

Українське анімаційне кіно наразі переживає не найкращі часи, але можна сміливо стверджувати, що воно відроджується, й поява вітчизняного мультика — подія, тим паче, якщо його сюжет опосередковано пов’язаний з війною на сході України, про яку дітям треба розповідати, аби пояснити, що там відбувається.
Прем’єра короткометражного анімаційного фільму «Війна, що змінила Рондо» очікується вже цьогоріч. Художниця, керамістка, ілюстраторка та режисер анімації Ольга Гаврилова розказала «УМ» про свій анімаційний фільм, про копіткий процес роботи над мультиками та про те, як розмовляти з дітьми про війну.
Історія про те, що не має серця і не розуміє жодної мови 
 Фільм знятий за мотивами книги студії «Аґрафка» «Війна, що змінила Рондо». Про що книжка?
— Це історія про війну, що не має серця і не розуміє жодної мови, але торкається кожного й на всіх лишає шрами. Але якщо спільно збудувати машину світла і навчитися співати попри все, тоді навіть найтендітніші істоти зможуть вистояти й перемогти.
 Хто такий чи що таке «Рондо»?
— Рондо — це місто, середовище, яке замкнено саме в собі, — символ такої цілісності, адже немає більш цілісного символа, ніж коло. У місті живуть прекрасні  неймовірні створіння, аналогів яким немає. Їхній світ замкнений сам на собі, безтурботний, і саме через цю безтурботність у нього втручається зовнішня агресія. Тому-що ніхто не хотів помічати біду, яка насувається, — вона й трапилась. Три головні персонажі ведуть протистояння, вони зробили для себе це рішення.
Рондо — це вигадане місто. Також це може бути не просто місто, а внутрішній світ окремої людини. Я є Рондо, я живу у своєму внутрішньому світі, і раптом мені потрібно боротися з чимось, що намагається мене зламати. В цьому і є сила мистецтва, що кожен може знайти щось своє і дофантазувати власне прочитання.
 Книга та фільм — вони для дітей чи також і для дорослих?
— Так, для дітей. Але це історія, завдяки якій ми, дорослі, можемо поговорити з дітьми про те, що діється нині в країні або навіть деінде у світі. Події розвиваються у форматі чарівної історії, яка завжди залишає місце для надії та оптимізму. Адже перемогти у війні можна лише згуртувавшись, а справжнім героєм може стати кожен. Війна не має національності, як і зло. Саме тому історію про місто Рондо зрозуміють не лише в Україні, а й у всьому світі.
 Як прийшла ідея створити «короткометражку»?
— Усе почалося з книжки Видавництва Старого Лева. Я купила її своєму сину, і ми iз задоволенням разом читали. Мені дуже подобалась і сама книжка, й естетика, в якій вона зроблена. Тоді навіть помріяти не могла, що зі мною станеться така прекрасна історія, як анімаційний фільм за мотивами цієї книжки. Оскільки працюю в анімаційній студії, там зародилася думка, що, напевно, цю історію можна оживити. 
З її авторами — Романою Романишин та Андрієм Лесівим (творча майстерня «Аґрафка») — ми знайомі давно, вони створюють не просто книжки, а мистецькі об’єкти. Книжка «Війна, що змінила Рондо» — це придумана ними історія. Цікавим є й придуманий ними стиль ілюстрацій, якими доповнюється текст. 
Наразі я співпрацюю зі студією анімації «Червоний собака». Там створила свою дебютну п’ятихвилинну роботу «Світ навпаки» за своїм сценарієм. Вона відбулася за підтримки президентського гранту. Хоча на студію я прийшла як художник-постановник, який малює фони для анімаційних фільмів. У процесі вчилася, адже це дуже творче середовище: там багато талановитих людей, один в одного вчиться, і ми разом ростемо. 
 Наскільки фільм різниться з книжкою?
— Коли для мене постало завдання зробити фільм, одразу стало зрозуміло, що матеріалу в книжці замало. Адже фільм триває 15 хвилин, і тому його можна наситити перипетіями, розказати більше про персонажів, ніж написано в книжці. Тому я мала можливість дофантазувати сюжетні лінії і, навіть, довелося придумати додаткового персонажа. Звісно, він там не просто так. Додам, що у фільмі тексту, діалогів героїв ви не почуєте, звучить лише музика. А ось малюнки з книжки ми взяли за основу при створені мультфільму.
Сила світла 
 Розкажіть батькам, які поведуть дітей у кінотеатр, чому варто йти саме на цей мультик? 
— Війна приходить в місто, воно мирне та тендітне. Три головних героя: хлопчик-лампочка, собака-повітряна кулька і паперова пташка. І ось такі вони ніжні і тендітні мусять протистояти цьому неосяжному і набагато сильнішому за них злу. Тому вони разом з іншими, такими ж маленькими, жителями міста винаходять машину світла і долають завдяки їй війну. В цей захопливий сюжет ми «загорнули» важливі повчальні сенси. 
За задумом авторів книги, потужне світло, яким герої долають зло — це культура, знання, освіта, просвітленість. Усе, що пов’язане не лише з фізичною зброєю, а iз силою духу, силою культури, моральною силою та силою згуртованості. Світло — це рушійна сила, яку можливо генерувати лише разом, лише наполегливістю, лише рішучістю. 
 І все ж: що війна змінила у Рондо?..
— У житті кожної людини часом відбуваються складні й неприємні речі. Навіть якщо людина їх долає, то цей досвід часом буває дуже травмівним. Усе можна пережити, але травми залишаються. І ця історія хоч і оптимістична, адже насправді персонажі ж перемагають, але сліди від травм на них залишаються: у пташки — обпалене крило, у песика — здувається лапка. А головний герой Данко — хлопчик-лампочка, він завжди світиться, але в процесі війни він втрачає цю здатність, тому що його серце розбите.
 Тобто, фінал зовсім не щасливий… 
— Він, скоріше, реалістичний. У фіналі показується місто, яке відбудовується, музика розповідає про те, що все буде добре, але з ноткою суму про те, що всі ці персонажі пережили драматичні події, які залишили на них сліди.   
 Як і де можна буде побачити фільм? 
— Спершу має пройти фестивальна історія фільму. І глядачі зможуть його подивитися в рамках різних фестивалів як на території України, так і за її межами. А вже після будемо дивитися, як краще донести його до широкого глядача. Звісно, хочу, щоб фільм побачило якнайбільше глядачів, адже історія про Рондо — це історія, яка дуже сильно хвилює мене. Ці персонажі — втілення моїх думок. Вони, попри всю свою крихкість і тендітність, борються і знаходять у собі сили подолати всі труднощі. Звісно, боротьба відбувається не без втрат для всіх. Але моя головна думка — про боротьбу!
Як розмовляти з дітьми про війну?
 Чи можна завдяки цій історії донести дітям думку про те, що відбувається зараз на сході України? 
— Так, я зiткнулася з тим, що деякі батьки вважають, що дітей потрібно берегти і не розмовляти з ними на важкі теми, берегти від будь-якої негативної інформації. Не розумію, навіщо це, адже світ є таким, яким він є. Більш розумно і доцільно вести їх під власним наглядом, пояснювати, щоб згодом вони не опинилися в ситуації шоку, від того, що все насправді не так, як вони собі уявляли. І у нас в країні є певна ситуація, про яку мовчати дуже важко. Дітей не потрібно недооцінювати — вони розумні й усе бачать. Просто, можливо, багато батьків не знають, як пояснити їм деякі речі, тому й не беруться за це.
 Як дитині донести інформацію про війну так, щоб це її не налякало і не викликало агресії?
— Ось так, на прикладі. Адже люди ходять у кіно, дивляться історії та уявляють себе на місці цих персонажів. Вони вживаються в ці ролі. Мені здається, що важливо дивитися складні фільми, щоб отримати розуміння, як ти будеш поводитися в такій ситуації. Мій фільм — для дітей, тому він не важкий і не складний, хоча і на складну тему. Фільм досить приємний і позитивний, війна хоч і страшна, але у фільмі вона часто фарсова і трагікомічна. Мені здається, що саме у такій формі можна зачепити цю тему, і батьки самі б здивувалися, які запитання їм діти поставили б.
 Які запитання з’явилися у вашого сина після перегляду фільму?
— Мій син постійно брав участь у процесі й на кожному етапі переживав та фактично був учасником створення фільму. Йому лише сім років, але я зазвичай спиралася на його думку. Ми розмовляли про те, як має виглядати війна, як мають виглядати танки. Він мені намалював цілу план-схему про те, як вони мають стріляти, як мають рухатися колеса.
Процес роботи — «киплячий суп»!
 Наскільки важко створювати анімаційний фільм?
— У моєму фільмі змішано досить багато різних технологій. Там є і класична мальована покадрова анімація, і техніка перекладки, і елементи 3D. Ось такий синтез різних способів анімації. Якби ви побачили сучасних художників анімації — вони обплетені дротами з усіх боків, навколо купа моніторів. Але все одно це художня робота, просто за допомогою техніки.
 Із чого починається створення анімаційного фільму? 
— Спочатку є ідея і пишеться сценарій. Якщо говорити про драматургію, то на досвіді власної дитини знаю, що втримати увагу маленького глядача досить складно. Тому постійно має щось цікаве відбуватися. І мені було важливо втримати цю напругу впродовж  15 хвилин. Тому, пишучи сценарій, потрібно емоційно відчути історію. Потім створюється аніматік — це така чорнова анімація, фактично фільм, просто в нерухомих картинках. Щоб мати уяву, як ця історія працюватиме. 
Потім думаєш про те, в якій технології будеш робити, які люди над цим працюватимуть. Робляться проби стилістики персонажів. У мене, звичайно, вже була задана стилістика книгою, і я її намагалася зберегти. Але анімація вимагає трішки іншого підходу. Тому мені довелося персонажів iз книжки переробити по-своєму. Коли вже пройдена така частина роботи — маєш карту руху і можеш оцінити, скільки потрібно часу. Дуже важливо, щоб була хороша команда людей, які спрацьовані, досвідчені й дуже талановиті, з якими не страшно вв’язуватися в такі авантюри. На щастя, у мене була саме така команда.
 Хто саме ці безстрашні талановиті люди? Наскільки велика команда працювала?
— Насправді я й досі не порахувала кількість людей. Є творча група — це люди з якими я найближче співпрацювала. А загалом це і художники, і аніматори, і композитори, і продюсери. Кожна людина у фільмі дуже цінна і привносить щось своє. Тому не можу сказати, що цей фільм тільки мій — він належить усім, хто над ним працював і вносив свої ідеї. Це настільки «киплячий суп», і я це страшенно люблю й ціную.
 Скільки потрібно часу і грошей, аби створити 15-тихвилинний мультик?
— Наша команда зробила фільм за три місяці. Фільм створений за підтримки Українського культурного фонду, бю­джет стрічки — 7,87 мільйона гривень. Термін у три місяці — це неймовірно швидко, адже ми працювали фактично без вихідних. І якщо казати про класичну покадрову анімацію, яка зараз робиться за допомогою комп’ютерів, то вона від цього швидшою і простішою не стає. Тому що в одній секунді — 24 картинки, а фільм 15 хвилин — це 900 секунд. А в кожній картинці є персонаж, і, як правило, не один, якого потрібно спершу занімувати, потім профазувати, акуратно обвести всі лінії, зафарбувати. І так кожен кадр. Це дуже копітка робота, і якщо хтось думає, що є чарівна кнопочка, яка все робить красивим і готовим, то ні, техніка до такого ще не дійшла.
Софія РОЗУМЕНКО