«Цю історію зрозуміють у всьому світі»: в Україні готують прем'єру короткометражного мультфільму

Історія про те, що не має серця і не розуміє жодної мови 

 Фільм знятий за мотивами книги студії «Аґрафка» «Війна, що змінила Рондо». Про що книжка?

— Це історія про війну, що не має серця і не розуміє жодної мови, але торкається кожного й на всіх лишає шрами. Але якщо спільно збудувати машину світла і навчитися співати попри все, тоді навіть найтендітніші істоти зможуть вистояти й перемогти.

 Хто такий чи що таке «Рондо»?

— Рондо — це місто, середовище, яке замкнено саме в собі, — символ такої цілісності, адже немає більш цілісного символа, ніж коло. У місті живуть прекрасні  неймовірні створіння, аналогів яким немає. Їхній світ замкнений сам на собі, безтурботний, і саме через цю безтурботність у нього втручається зовнішня агресія. Тому-що ніхто не хотів помічати біду, яка насувається, — вона й трапилась. Три головні персонажі ведуть протистояння, вони зробили для себе це рішення.

Рондо — це вигадане місто. Також це може бути не просто місто, а внутрішній світ окремої людини. Я є Рондо, я живу у своєму внутрішньому світі, і раптом мені потрібно боротися з чимось, що намагається мене зламати. В цьому і є сила мистецтва, що кожен може знайти щось своє і дофантазувати власне прочитання.

 Книга та фільм — вони для дітей чи також і для дорослих?

— Так, для дітей. Але це історія, завдяки якій ми, дорослі, можемо поговорити з дітьми про те, що діється нині в країні або навіть деінде у світі. Події розвиваються у форматі чарівної історії, яка завжди залишає місце для надії та оптимізму. Адже перемогти у війні можна лише згуртувавшись, а справжнім героєм може стати кожен. Війна не має національності, як і зло. Саме тому історію про місто Рондо зрозуміють не лише в Україні, а й у всьому світі.

 Як прийшла ідея створити «короткометражку»?

— Усе почалося з книжки Видавництва Старого Лева. Я купила її своєму сину, і ми iз задоволенням разом читали. Мені дуже подобалась і сама книжка, й естетика, в якій вона зроблена. Тоді навіть помріяти не могла, що зі мною станеться така прекрасна історія, як анімаційний фільм за мотивами цієї книжки. Оскільки працюю в анімаційній студії, там зародилася думка, що, напевно, цю історію можна оживити. 

З її авторами — Романою Романишин та Андрієм Лесівим (творча майстерня «Аґрафка») — ми знайомі давно, вони створюють не просто книжки, а мистецькі об’єкти. Книжка «Війна, що змінила Рондо» — це придумана ними історія. Цікавим є й придуманий ними стиль ілюстрацій, якими доповнюється текст. 

Наразі я співпрацюю зі студією анімації «Червоний собака». Там створила свою дебютну п’ятихвилинну роботу «Світ навпаки» за своїм сценарієм. Вона відбулася за підтримки президентського гранту. Хоча на студію я прийшла як художник-постановник, який малює фони для анімаційних фільмів. У процесі вчилася, адже це дуже творче середовище: там багато талановитих людей, один в одного вчиться, і ми разом ростемо. 

 Наскільки фільм різниться з книжкою?

— Коли для мене постало завдання зробити фільм, одразу стало зрозуміло, що матеріалу в книжці замало. Адже фільм триває 15 хвилин, і тому його можна наситити перипетіями, розказати більше про персонажів, ніж написано в книжці. Тому я мала можливість дофантазувати сюжетні лінії і, навіть, довелося придумати додаткового персонажа. Звісно, він там не просто так. Додам, що у фільмі тексту, діалогів героїв ви не почуєте, звучить лише музика. А ось малюнки з книжки ми взяли за основу при створені мультфільму.

Сила світла 

 Розкажіть батькам, які поведуть дітей у кінотеатр, чому варто йти саме на цей мультик? 

— Війна приходить в місто, воно мирне та тендітне. Три головних героя: хлопчик-лампочка, собака-повітряна кулька і паперова пташка. І ось такі вони ніжні і тендітні мусять протистояти цьому неосяжному і набагато сильнішому за них злу. Тому вони разом з іншими, такими ж маленькими, жителями міста винаходять машину світла і долають завдяки їй війну. В цей захопливий сюжет ми «загорнули» важливі повчальні сенси. 

За задумом авторів книги, потужне світло, яким герої долають зло — це культура, знання, освіта, просвітленість. Усе, що пов’язане не лише з фізичною зброєю, а iз силою духу, силою культури, моральною силою та силою згуртованості. Світло — це рушійна сила, яку можливо генерувати лише разом, лише наполегливістю, лише рішучістю. 

 І все ж: що війна змінила у Рондо?..

— У житті кожної людини часом відбуваються складні й неприємні речі. Навіть якщо людина їх долає, то цей досвід часом буває дуже травмівним. Усе можна пережити, але травми залишаються. І ця історія хоч і оптимістична, адже насправді персонажі ж перемагають, але сліди від травм на них залишаються: у пташки — обпалене крило, у песика — здувається лапка. А головний герой Данко — хлопчик-лампочка, він завжди світиться, але в процесі війни він втрачає цю здатність, тому що його серце розбите.

 Тобто, фінал зовсім не щасливий… 

— Він, скоріше, реалістичний. У фіналі показується місто, яке відбудовується, музика розповідає про те, що все буде добре, але з ноткою суму про те, що всі ці персонажі пережили драматичні події, які залишили на них сліди.   

 Як і де можна буде побачити фільм? 

— Спершу має пройти фестивальна історія фільму. І глядачі зможуть його подивитися в рамках різних фестивалів як на території України, так і за її межами. А вже після будемо дивитися, як краще донести його до широкого глядача. Звісно, хочу, щоб фільм побачило якнайбільше глядачів, адже історія про Рондо — це історія, яка дуже сильно хвилює мене. Ці персонажі — втілення моїх думок. Вони, попри всю свою крихкість і тендітність, борються і знаходять у собі сили подолати всі труднощі. Звісно, боротьба відбувається не без втрат для всіх. Але моя головна думка — про боротьбу!

Як розмовляти з дітьми про війну?

 Чи можна завдяки цій історії донести дітям думку про те, що відбувається зараз на сході України? 

— Так, я зiткнулася з тим, що деякі батьки вважають, що дітей потрібно берегти і не розмовляти з ними на важкі теми, берегти від будь-якої негативної інформації. Не розумію, навіщо це, адже світ є таким, яким він є. Більш розумно і доцільно вести їх під власним наглядом, пояснювати, щоб згодом вони не опинилися в ситуації шоку, від того, що все насправді не так, як вони собі уявляли. І у нас в країні є певна ситуація, про яку мовчати дуже важко. Дітей не потрібно недооцінювати — вони розумні й усе бачать. Просто, можливо, багато батьків не знають, як пояснити їм деякі речі, тому й не беруться за це.

 Як дитині донести інформацію про війну так, щоб це її не налякало і не викликало агресії?

— Ось так, на прикладі. Адже люди ходять у кіно, дивляться історії та уявляють себе на місці цих персонажів. Вони вживаються в ці ролі. Мені здається, що важливо дивитися складні фільми, щоб отримати розуміння, як ти будеш поводитися в такій ситуації. Мій фільм — для дітей, тому він не важкий і не складний, хоча і на складну тему. Фільм досить приємний і позитивний, війна хоч і страшна, але у фільмі вона часто фарсова і трагікомічна. Мені здається, що саме у такій формі можна зачепити цю тему, і батьки самі б здивувалися, які запитання їм діти поставили б.

 Які запитання з’явилися у вашого сина після перегляду фільму?

— Мій син постійно брав участь у процесі й на кожному етапі переживав та фактично був учасником створення фільму. Йому лише сім років, але я зазвичай спиралася на його думку. Ми розмовляли про те, як має виглядати війна, як мають виглядати танки. Він мені намалював цілу план-схему про те, як вони мають стріляти, як мають рухатися колеса.

Процес роботи — «киплячий суп»!

 Наскільки важко створювати анімаційний фільм?

— У моєму фільмі змішано досить багато різних технологій. Там є і класична мальована покадрова анімація, і техніка перекладки, і елементи 3D. Ось такий синтез різних способів анімації. Якби ви побачили сучасних художників анімації — вони обплетені дротами з усіх боків, навколо купа моніторів. Але все одно це художня робота, просто за допомогою техніки.

 Із чого починається створення анімаційного фільму? 

— Спочатку є ідея і пишеться сценарій. Якщо говорити про драматургію, то на досвіді власної дитини знаю, що втримати увагу маленького глядача досить складно. Тому постійно має щось цікаве відбуватися. І мені було важливо втримати цю напругу впродовж  15 хвилин. Тому, пишучи сценарій, потрібно емоційно відчути історію. Потім створюється аніматік — це така чорнова анімація, фактично фільм, просто в нерухомих картинках. Щоб мати уяву, як ця історія працюватиме. 

Потім думаєш про те, в якій технології будеш робити, які люди над цим працюватимуть. Робляться проби стилістики персонажів. У мене, звичайно, вже була задана стилістика книгою, і я її намагалася зберегти. Але анімація вимагає трішки іншого підходу. Тому мені довелося персонажів iз книжки переробити по-своєму. Коли вже пройдена така частина роботи — маєш карту руху і можеш оцінити, скільки потрібно часу. Дуже важливо, щоб була хороша команда людей, які спрацьовані, досвідчені й дуже талановиті, з якими не страшно вв’язуватися в такі авантюри. На щастя, у мене була саме така команда.

 Хто саме ці безстрашні талановиті люди? Наскільки велика команда працювала?

— Насправді я й досі не порахувала кількість людей. Є творча група — це люди з якими я найближче співпрацювала. А загалом це і художники, і аніматори, і композитори, і продюсери. Кожна людина у фільмі дуже цінна і привносить щось своє. Тому не можу сказати, що цей фільм тільки мій — він належить усім, хто над ним працював і вносив свої ідеї. Це настільки «киплячий суп», і я це страшенно люблю й ціную.

 Скільки потрібно часу і грошей, аби створити 15-тихвилинний мультик?

— Наша команда зробила фільм за три місяці. Фільм створений за підтримки Українського культурного фонду, бю­джет стрічки — 7,87 мільйона гривень. Термін у три місяці — це неймовірно швидко, адже ми працювали фактично без вихідних. І якщо казати про класичну покадрову анімацію, яка зараз робиться за допомогою комп’ютерів, то вона від цього швидшою і простішою не стає. Тому що в одній секунді — 24 картинки, а фільм 15 хвилин — це 900 секунд. А в кожній картинці є персонаж, і, як правило, не один, якого потрібно спершу занімувати, потім профазувати, акуратно обвести всі лінії, зафарбувати. І так кожен кадр. Це дуже копітка робота, і якщо хтось думає, що є чарівна кнопочка, яка все робить красивим і готовим, то ні, техніка до такого ще не дійшла.

Софія РОЗУМЕНКО