Прем’єрська епопея недозвільнення після оприлюдненого запису розмови нібито між прем’єром та кількома співрозмовниками перейшла у стадію публічного перепочинку, на поверхні — все спокійно, ніхто нікого не звільнює.
А всередині нуртують пристрасті, час від часу видаючи «на-гора» різні цікаві версії, варіанти й прізвища.
От і остання довколаурядова новина про те, що нібито олігарх Ігор Коломойський і є автором дискредитації чинного прем’єр-міністра Олексія Гончарука разом з його урядом, і має він на цю посаду свою людину — заступника глави «Нафтогазу» Юрія Вітренка.
...«Ну і Натаха!»
І прізвище в можливого кандидата на крісло глави уряду саме те. Бо мати Юрія — та сама Наталя Вітренко!
Це вона після проголошення Україною незалежності стала лідером Прогресивної соціалістичної парті, була народним депутатом 2-го та 3-го скликань, кандидатом у президенти України в 1999 та 2004 роках.
У свій час Наталя Вітренко активно сприяла просуванню різних цікавих, одіозних осіб на високі щаблі влади.
Скажімо, у 2006-му пані Наталя недоштовхала в Раду представників нині покійного російського олігарха Максима Курочкіна, чиє ім’я пов’язували з фінансуванням української партії «Русь», що входила в блок Наталії Вітренко на парламентських виборах.
Однак вона зуміла завантажити в ступу посланців від — як його тоді називали — «загадкового олігарха Бені» (в офіційному миру — Коломойського), і на цій тягловій силі, що реактивно підіймала ККД мітли, поперла в парламент будувати союз України, Росії та Білорусі. Тоді ж за цю силу й натиск навіть політичні опоненти майже захоплено трактували: «Ну і Натаха, ну і беніна мать!».
Чи Коболєв, чи Вітренко, але «Нафтогаз»
І що вартує Наталії Вітренко зараз зарядити в прем’єри сина, поки що залишається за кадром? Але, вочевидь, вдається, бо згадаймо спочатку формування уряду серед кандидатів, у яких у ролі прем’єра міг бути зацікавлений Ігор Коломойський, називалось ім’я самого глави НАК «Нафтогаз» Андрія Коболєва.
Такий дивний вибір українські експерти тоді пояснювали як можливий хабар США, мовляв, щоб не розслідували справу Коломойського.
Але Зеленський зробив інший вибір, а Коломойський почав покращувати стосунки з оточенням Трампа іншими каналами.
Не пройшло і пів року, як олігарх Ігор Коломойський поміняв пріоритет.
Після того як прем’єр Олексій Гончарук побував на перемовинах із президентом, про цей торговельний процес переговорів поспішили сповістити офіційні медіаресурси. Ніхто нікого не звільняє! Як відомо, після скандалу з прослуховуванням прем’єр написав заяву, але президент її не прийняв.
Словом, кадрова куряча сліпота Зеленського, що базується на емоційних поривах і незрілому первозданному торжестві («Можу призначити! Можу зняти! Можу не зняти!») — це тема окрема, хоча вкрай і злободенна.
А хіба кабмінівські кроки останні півроку не про те топчуть? Умовно триголовий уряд перманентно бореться за найякісніше власне обслуговування окремої своєї голови. Це ще та єдність мети. Однак до певного часу (можливо, до середини весни) в Кабміні, хоч і штормитиме, але майже всі залишаться на своїх місцях.
Системна позафаховість
Нагадаємо, минулого тижня в мережі було обприлюднено аудіозаписи, як нібито прем’єр-міністр Олексій Гончарук обговорював із заступником голови НБУ Катериною Рожковою нараду з президентом Володимиром Зеленським.
На запису чути, як прем’єр заявляє співрозмовникам, що він сам є повним профаном в економіці. Також записано й те, як нібито прем’єр-міністр Олексій Гончарук радиться з міністром фінансів та заступником глави НБУ, як пояснити президенту «100 — мільярдну дірку в бюджеті».
У парламентському середовищі депутати, котрі представляють інтереси Ігоря Коломойського, постійно демонструють зневагу до Гончарука й Кабміну та їхніх здібностей хоч щось змінити в країні на краще.
Тим більше що ситуація складається таким чином що нічого довго шукати чи особливо винаходити не потрібно. Не отримує суспільство конкретних відповідей на чимало конкретних питань. А тому простір для докорів і підозр необмежений.
Як і зневіра в те, що президент здатен зібрати фахову команду. Тому й легко для такого бувалого гравця, як Ігор Коломойський, реалізовувати окремі пункти власних творів, роблячи зливи в ефір аудіозаписів.
Крім того, є впевненість, що яка б нарада не була, що б не записано там було, апріорі буде компроматом. Бо те, на якому рівні вирішується доля країни, не витримує критики ні аналітичними, ні фактологічними, ні інформаційними рівнями.
Де ті маестро президентських інтриг?
Якщо озирнутись назад, то в нас постійно практикувалось створення лякалок для президентів із метою власного виживання і вирішення інших життєвих проблем. Скажімо, творчо цим займався в часи Кучми генерал Марчук. І це ж був рівень! Маестро!
І у Віктора Медведчука теж дещо виходило, щоб посилити Кучмину від нього залежність і його для Кучми незамінність. Здібний, однак!
Так, працювали тоді цікаві персонажі на вищих щаблях. Як заварять лайно, то вищого ґатунку! Уся країна лопатами черпала. Не те, що нинішнє адміністративне плем’я. Так, дрібні виконавці. Ремісники. Копіїсти. Той же продукт, тієї ж системи. Але рідкий.
Банкова, чи довколабанкова, «шеф канцелярії», за сумісництвом глава ОП, якось намагаються порятувати президента Зеленського. Але, м’яко кажучи, не гостро.
Навздогін, із запізненнями з висмоктаними з пальця конспірологічними історіями та версіями. А тоді, коли за нього потрібно заступитись — гонорово тримають паузу, не опускаючись до пояснень.
А тому, кого Коломойський приведе в крісло прем’єра — питання часу, причому не далекого в ситуації підвішеного за дітородний орган тимчасового уряду.
І, можливо, ми зараз будемо спостерігати нові кабмінівські старання у стилі: до всіх і до кожного має дійти — і там, і тут, що прем’єр абсолютно згоден із президентом, а якщо хтось доручення глави держави не виконує — наслідки будуть відповідні, оскільки лише президент — найвища інстанція ухвалення рішень, він «кругомголовний», «нелох» і взагалі «Закон один для всіх»...
