Новий очільник полярників Євген Дикий: Антарктика тепер відкрита для всіх, незалежно від статі

— Євгене, що є у фокусі досліджень на українській антарктичній станції «Академік Вернадський»?

 

— Станція — це насамперед місце для неперервних спостережень, які мають повторюватися за одними і тими самими методиками рік у рік. З найбільш цінного, що ми робимо, це зокрема кліматичні спостереження. Починаючи з 1947 року, коли це ще була британська станція «Фарадей», і від 1996-го, коли це стала українська станція «Академік Вернадський», ми продовжуємо вести кліматичні ряди. Жоден не перервано. Це дуже цінно, бо це найдовші ряди за тривалістю спостережень у всій Антарктиці.

 

Також дуже важливі дослідження магнітного поля. От візьмемо шкільну фізику, згадаємо. Земна куля — кругленька, а отак над нею, як вуха Чебурашки, відходять магнітні поля, які сходяться біля полюсів. Одна з причин, чому взагалі людство почало розвивати мережу полярних станцій, — щоб вимірювати магнітні поля. Це як пульс в людини — виміряти пульс можна на шиї, на зап’ясті, але не на спині. Так само з магнітною сферою землі. Магнітну сферу землі треба вимірювати і вивчати саме біля полюсів. У помірних і низьких широтах це не спрацьовує.

 

В України одна з найкращих у світі магнітометричних обсерваторій. Причому обладнана переважно магнітометрами нашого виробництва — львівського заводу «ЛЕМІ». Це одні з найкращих магнітометрів у світі — їх купує навіть NASA, а NASA вибір має. Зараз проводять дослідження іоносфери — це там, де наше магнітне поле стикається з сонячним вітром і де внаслідок цього формується так звана космічна погода, або електромагнітна погода.

 

У нашого Радіоастрономічного інституту НАНУ (Харків) є три антенні комплекси. Один встановлено у нас, на «Вернадському», другий — у Арктиці (у Норвегії на Свальбарді, він же Шпіцберген), а третій — у селі Мартова під Харковом. Саме таке далеке рознесення антен дає можливість вивчати іоносферу всієї Землі й те, як формується «космічна погода». А по ходу наші астрофізики зробили відкриття стосовно не космічної, а нашої земної погоди, точніше зміни клімату. Вони винайшли незалежний від приземних спостережень механізм перевірити, чи дійсно є глобальне потепління.

 

— Тобто всі дискусії закінчено, воно є?

 

— Насправді для науковців це вже років 10 не дискусійне питання. Дискутуються конкретні моделі, як саме воно відбувається, з якою швидкістю, як глобальне потепління відіб’ється у кожному з регіонів. Але, окрім науковців, є різні «трампи» та «путіни», які «в упор» не визнають проблему зміни клімату. І таких «трампів» у світі до біса, тому що нафтова індустрія їх годує.

Один з аргументів, який вони використовують, це те, що висновок про глобальне потепління базується на спостереженнях метеостанцій, які традиційно розташовані на суходолі. А суходіл — це одна чверть площі планети, решта три чверті — океан. А може, там холоднішає в цей час? Аргумент кумедний, але він є.

 

Так от, харків’яни за допомогою своїх трьох антенних комплексів можуть міряти грозову активність у різних точках планети. Грозова активність — пряма похідна від того, скільки води випаровується з поверхні Світового океану.

 

Випаровування ж, у свою чергу, визначається температурою поверхні океану, тож вони фактично отримали незалежний планетарний термометр щодо інтенсивності гроз у верхніх шарах атмосфери і порівняли, чи грози збільшуються паралельно з тим, як зростає приземна температура, причому зростає не тільки на континентах. Виявилося, що так. Тобто наші науковці винайшли ще один спосіб, який абсолютно незалежно від метеостанцій підтвердив глобальне потепління.

 

Озон. Чи знаєте ви, що саме на «Фарадеї» було відкрито таке явище, як озонова діра? Ми фактично перебрали в британців цю вахту спостережень. Ми тепер досліджуємо, як вона змінюється, чи спрацьовують багатомільярдні вкладення, які пішли на те, щоб заборонити фреони, замінити їх іншими речовинами.

 

Попередні дані такі: дуже повільно, але озоновий шар потроху загоюється. А паралельно наші вчені взяли участь у ще одному відкритті світового рівня. Цього року було аномальне явище — потепління у високих шарах стратосфери. Тобто, не в приземних, а якраз на висоті 20-30 кілометрів, через що, до речі, цього року озонової діри в південній півкулі не буде взагалі.

 

Але, на жаль, інші негативні наслідки цього явища компенсують ситуацію з озоном. Бо, в принципі, таке потепління нічого доброго не несе, хоча й трапляється нечасто — раз на 10-20 років.

Раніше воно вважалося непередбачуваним. Але наші фізики, Національний університет Шевченка, група професора Мілінєвського, який, до речі, керував колись першою українською антарктичною експедицією і приймав у британців «Фарадей», розробили модель, яка дозволяє передбачати, коли наступного разу виникне це явище.

 

— А навіщо «Академіку Вернадському» криголам? Як на мою думку, то це реальна розкіш...

 

— Це не розкіш, це інвестиція. Так само, як і наука взагалі. Антарктида, космос, океан — це інвестиція в майбутнє. Притому ця інвестиція ніколи і ніде не окупається день у день. І навіть не так окупається, як це собі уявляє міністр розвитку економіки Тимофій Милованов, який на День науки поділився ідеєю виплачувати науковцям 10-20% від вартості їхньої ідеї або винаходу.

Як оцінити, наприклад, 20% від теорії Дарвіна чи там 20% вартості від теорії гравітації?

 

Гаразд, забудемо про слово «ідея», залишимо «винахід». Але вчені взагалі не роблять винаходів, і не повинні!

 

Спробую пояснити шлях від науки до грошей. Ви ж любите гаджети? Усі вони працюють на електромагнітних силах. Пригадуєте зі шкільного курсу такі прізвища, як Фарадей, Максвелл? Це ті, хто описав, як працюють електромагнітні поля. Проте ані Максвелл, ані Фарадей не зробили жодного корисного винаходу. Вони не цим займалися. Вони вивчали, як працюють електромагнітні сили в природі. Їм було просто цікаво. Це називається фундаментальна наука.

 

У наступному поколінні прийшли Едісон, Белл, Тесла та Марконі. І от вони вже знайшли спосіб, як застосувати відкриття Фарадея та Максвелла для користі, або, як би тепер сказали, гаджетів. Учений-дослідник і винахідник — це вкрай рідко одна й та сама людина. Історія знає винятки, але це саме яскраві винятки, які підтверджують правила. Зазвичай у науці одне покоління робить фундаментальні дослідження, і навіть не в наступному, а через покоління приходять ті, хто знаходять, як використати результати цих 

досліджень.

 

І саме тому економіка тих країн, де дозволяли Фарадею і Максвеллу просто задовольняти свою цікавість, вивчаючи, як же працюють електромагнітні поля, нині виробляє якісні гаджети, які продає нам. А ми купуємо їх за ті гроші, що й досі отримуємо в спосіб, що й наші дуже давні предки — скіфи.

 

— Що ви маєте на увазі?

 

— Хліб із причорноморських степів, який кораблями везуть до Еллади, а звідти привозять кольорову кераміку та інші технологічні вироби того часу. Якщо підходити так, що наука має окупатися день у день, то не буде ні науки, ні того, що буде окупатися.

 

Я думаю, усім хоча б раз доводилося робити ПЛР-аналізи, в основі яких полімерна ланцюгова реакція. Це багатомільярдний бізнес по всьому світі, базований на одному такому ферментику, на термостійкій полімеразі, який виявили, коли вивчали бактерії, які живуть у гарячих гейзерах Єллоустонського парку.

 

Уявіть собі більш відірване від життя дослідження, ніж вивчення бактерій у гейзері! А на «виході» — патент на полімеразу, проданий за $300 мільйонів. Саме так це насправді працює: спочатку ґрунтовні й нібито відірвані від життя дослідження, а потім, через покоління, гаджети.

 

— Зараз ми говоримо про фундаментальну науку? Або спитаю так: чи можливо професору Мілінєвському, який нині з групою на «Вернадському» продовжує роботу, відрахувати 20% з його відкриття?

 

— Так, це фундаментальна наука, і відрахувати з неї 20% неможливо. Але вона дозволить зекономити мільярди австралійцям, які хоча б за півроку зможуть спрогнозувати, що буде таке потепління. Із самим явищем нічого не зробиш, але вони принаймні знатимуть, що далі в них буде викликана цим посуха, і зуміють підготуватися і мінімізувати збитки.

 

Абсолютно таке саме явище — потепління у високих шарах стратосфери — час від часу виникає над північною полярною кулею. І тоді це вже і нас стосується напряму. Модель однаково працює для обох півкуль, але в нашій це явище відбувається частіше, натомість, на щастя, проявляється слабше. У цій історії важливо те, що наші вчені працюють на світовому рівні, коли мають бодай мінімальну можливість. І досліджують процеси, які стосуються всієї планети в цілому.

 

— Ми говоримо про українських фізиків?

 

— Не тільки! Давайте від фізики перейдемо до біології. Ми на станції насамперед здійснюємо моніторингові спостереження — реакція антарктичної екосистеми на глобальні зміни клімату: як підлаштовується природа, хто кого ким заміняє, як змінюються харчові ланцюжки. А вже з цього року ми вийшли на той рівень, коли пробуємо оцінити, як змінюються потоки елементів, тобто біогеохімічні цикли.

 

Це, до речі, ідеально відповідає нинішній назві станції, бо саме Володимир Вернадський запровадив поняття біогеохімічних циклів, кругообігу речовин у природі. Також ми активно працюємо в такому напрямі, як біопроспектинг. Дослівний переклад — «біорозвідка», але я би ліпше переклав як «біопошук».

 

Біопроспектинг — це про те, як знайти цікаві гени, біохімічні адаптації, які дозволяють видам виживати в певних екстремальних умовах, дослідити їх і використати тут у нас у промислових біотехнологіях. Тобто йдеться саме про пошук, грубо кажучи, тих самих «300-мільйонних полімераз», тих адаптивних механізмів, завдяки яким бактерії та рослини виживають в екстремальних полярних умовах і які ми зможемо застосувати для конструювання потрібних нам властивостей промислових мікроорганізмів та рослин.

 

Виживання в умовах Антарктики вимагає дуже специфічних пристосувань — біохімічних, генетичних. Наприклад, в Україні чотири з половиною тисячі видів квіткових рослин, а в усій Антарктиці змогли вижити лише два. Ясно, що в них для цього мають бути дуже цікаві біохімічні та генетичні пристосування.

 

Ми наразі вже ввели обидві ці рослини у клонову культуру, щоб не потребувати для кожного досліду щоразу привозити свіжий живий матеріал із Антарктики, і намагаємось послідовно розшифрувати їхні геноми та зрозуміти, які ж саме гени відповідають за їхню унікальну життєздатність.

 

А далі порівняємо із геномами наших культурних рослин, зокрема злаків, бо одна з цих супервитривалих антарктичних рослин належить саме до родини злакових, і будемо думати, як використати ці знання для отримання більш витривалих сортів. Враховуючи кліматичні зміни, що зараз відбуваються, питання стійкості сортів до коливань температури та до посухи є для нашої країни вельми актуальним.

 

— Пропоную повернутися до початку: нащо нашій науці корабель?

 

— Почнемо із зовсім грубого і банального, з логістики станції «Вернадський». Туди треба завозити людей та купу вантажів. Перед зимівлею ми маємо разово завезти 140 тонн пального на рік, плюс річний запас їжі, бо, скажімо так, магазин там далеко. Наша станція — на острові. Підхід із моря до неї є 4 місяці на рік — в антарктичне літо.

 

Якщо ми дійсно беремо той корабель, на який сподіваємося, він криголам, він зможе ходити до станції десь 7, якщо не всі 9, місяців на рік. Врахуйте, що злітну смугу там не зробити ні за які гроші світу — рельєф не дозволяє. А не дай Боже, буде знову медична евакуація, від чого не можна бути застрахованим... 2018-го у травні у нас була голлівудська історія — апендицит. Лікар пробував зробити операцію в умовах станції, але виявилося, що там уже перитоніт.

 

Я якраз тоді проходив «курс молодого директора», нагадаю, це травень, а мене в лютому тільки призначили. Я бігом пишу американцям на «Палмер»: SOS, така ситуація. Нас врятувало саме те, що біля американської станції «Палмер» стояв їхній криголам — вони вирушили на «Вернадський», забрали Колю Весельського разом із нашим лікарем і добу гнали криголам до найближчого летовища на острові Кінг-Джордж. Це летовище військово-повітряних сил Чилі.

 

На момент, коли вони туди прийшли, чилійці вже пригнали транспортний літак «Геркулес» із бригадою військових хірургів, хворого прооперували на борту й доставили на материк, у лікарню в Пунта-Аренас.

 

— Тепер у вас теж буде корабель — і не доведеться, як сироти, просити...

 

— Сиротами і прохачами неприємно бути нікому. З кораблем ми зможемо не тільки споживати допомогу, а й надавати. Це серйозно посилить наш авторитет і дипломатичні можливості. Хоча як науковець я про все це думаю таки в останню чергу.

 

— А про що ви думаєте у першу чергу?

 

— Про морські експедиції. Дивіться, з 2002 року ми щороку фрахтуємо іноземне судно. А це означає, що кошти йдуть не тільки на пряме використання — пальне, команду корабля і так далі. Як і в будь-якому бізнесі, закладається маржа судновласника — це нормально, для судновласника це бізнес, він не має благодійно підтримувати українську науку.

Якщо у нас буде своє судно, ми витрачатимемо кошти лише на прямі витрати. Тобто за ті самі гроші матимемо набагато більше «судно-суток», суднових діб. Таким чином, крім логістики станції, зможемо ще й забезпечити морську експедицію.

 

Ще раз підкреслю: ми не зекономимо на загальній сумі, але всі кошти будуть працювати тільки на науку, без чийогось прибутку, маржі. Тож ефективність кожної вкладеної гривні буде щонайменше вдвічі більшою. Друге, ми перестанемо залежати від фрахтів. Від того, чи ще хтось зафрахтував судна, які нас цікавлять. А це реальна проблема. Справа в тому, що суден, які ходять в Антарктиду і надаються в комерційний фрахт, небагато, відповідно, ціни встановлюються за принципом продавця води в пустелі.

 

Але головне навіть не ціни, головне — завжди може виникнути варіант, що, вибачте, будь ласка, нас, наприклад, на два місяці зафрахтували турки, тому ми ваше замовлення виконати не можемо. Ми постійно впираємось у такі речі. Я не скажу, що там зовсім немає ринку логістичних послуг, він є, але це дуже молодий ринок, на якому попит значно перевищує пропозицію. І тут виникає ще один варіант: у такому разі ми й самі зможемо надавати послуги. Не ми одні зараз такі «сироти», які мають станцію, але не мають флоту.

 

До речі, принагідно варто нагадати, що ми отримали свого часу станцію завдяки тому, що показали два фактори: перше — в нас були люди з досвідом роботи в Антарктиді в радянських експедиціях, другий момент — тоді в нас був флот, щоб її обслуговувати.

 

А після цього ми свої кораблі згноїли та порізали на металобрухт. Останній, який ходив на «Вернадський», корабель льодового класу «Ернст Кренкель», у 2006 році був проданий на метал. У схожій ситуації поляки, чехи, ціла низка малих бюджетних антарктичних програм.

 

Наприклад, турки почали будувати свою станцію. В них доволі серйозне фінансування антарктичної програми, але флоту свого в Антарктиці поки немає. Тому гадаю, що ми значну частину витрат зможемо заробити, зробивши такий собі логістичний консорціум і перевозячи не тільки українську експедицію. Це виглядає досить перспективним.

 

Але, звичайно, головна перевага, що ми повертаємо собі океан. Що в нас тепер буде можливість працювати не тільки на самій станції, на острівці, а й у відкритому морі. Морі Росса, морі Ведделла, там, де в нас є економічні інтереси і де зараз робиться фундаментальна наука.

 

— І це судно — вже не рибозавод?

 

— Судно, яке ми планували купити, базово будувалось саме як океанографічне. До речі, це те саме судно, яке привезло на «Фарадей» першу українську експедицію приймати станцію у британців у 1996 році. От не вірю я у випадковість такого збігу обставин — воно просто має знову возз’єднатись зі станцією в одних руках! Намір купити корабель виникав час від часу останні 20 років.

 

Просто вперше зірки так стали, що керівництво міністерства і керівництво уряду були готові почути слово «криголам» і не злякатися — раз. Два — наявність у продажу такого корабля, який нас влаштовує і який не захмарно коштує. Таке трапляється рідко. Зазвичай науково-дослідні кораблі продають уже тоді, коли вони геть використали свій ресурс — якщо не на брухт, то принаймні на «пенсіонерське» використання, а зовсім не для того, щоб вони й далі криголамили.

 

А тут унікальна ситуація. Британці продають судно не тому, що воно випрацювало свій ресурс, а тому, що вони збудували собі нове — Sir David Attenborough, за абсолютно захмарні для нас 180 млн фунтів.

 

Як мені пояснювали колеги, Британська антарктична служба його ще б мінімум років 10 використовувала, але в них є свій суворий Мінфін, який заявив: знаєте, у нас тут Брекзит, економія, ми вам таке дороге нове судно купили, вибачте, але обходьтеся ним. Цей корабель продається унікально молодим. Зазвичай продають судна після 40, інколи навіть після 50 років експлуатації. Тут судну 30 років.

 

Якщо дотримуватись правил експлуатації, кожні 5 років ставати в док, то 20 років ми його ще поексплуатуємо. Це не моя «прикидка», це офіційна експертна оцінка Миколаївського морського технічного університету на основі документів останнього докового обстеження судна у жовтні 2019-го. До того ж, судно повністю обладнане, а це велика перевага — океанографічні судна, які виробили свій ресурс, часто продають без обладнання. Тут же ми зможемо одразу після придбання вийти у наукові рейси, без витрати часу та грошей на дообладнання.

 

— Тобто в України буде 20 років, щоб стягнутися на новий корабель?

 

— Саме так, до речі, чинять наші сусіди — румуни в Чорному морі. Нині вони продовжили на 10 років ресурс своєму старенькому науково-дослідному судну «Маре Нігру», але на цей термін виділяють 40 млн євро, по 4 млн на рік, і за ці 10 років будують йому заміну. Вважаю, що за 20 років ми цілком здатні закласти будівництво нового судна, заодно це б допомогло оживити наше суднобудування. Але 20 років — це ціле покоління науковців. Ми не можемо залишити ціле покоління стояти на березі і чекати буквально біля моря погоди.

 Вас звинувачували в тому, що купівля корабля — це марнотратство в часи війни...

 

— Справа в тому, що це не кошти, які ми вирвали в когось із горла. Мене вбивають коментарі про те, що, мовляв, згортають соціальні виплати, припиняють платити субсидії, вчителям не дають зарплату, а тут криголами купують. Вся вартість цієї угоди — лише 252 млн грн, але не 25 мільярдів грн, які потрібні були би на підвищення зарплат учителям до того рівня, як обіцяв уряд Гройсмана.

 

Тобто судно на 20 років — це разова витрата в розмірі 1% (прописом: одного!) від річних потреб учителів, якими нам дорікають. До того ж, це гроші зовсім з іншої кишені — із коштів, які були виділені Національному фонду досліджень. Це новостворений фонд, який має роздавати грантове фінансування за абсолютно прозорим механізмом на кращі дослідження, причому кращі за науковометричними показниками — за індексами нотування, за тим, де друкуються дослідники, а не по договорняках між дєдушками, як це зараз робиться в Академії наук.

 

Гроші на фонд виділили, але бюрократична процедура запуску діяльності виявилася дуже тривалою, він не встиг у 2019-му почати роботу. Це і є ось ці 252 млн гривень. І тут є нюанс, який не розуміють люди з нормальних, не бюджетних, сфер, але розуміє кожен бюджетник. Справа в тому, що кошти держбюджету — не кошти в прямому сенсі. Це так звані асигнування. В бюджеті право використати свої кошти «обнуляється» з 12-м ударом курантів 31 грудня — гроші просто перетворюються на гарбуз.

 

До речі, я порахував, скільки судно коштуватиме кожному українцю. От по скільки ми умовно «скидуємось» на криголам для науки. 252 млн гривень ділимо на 42 млн мешканців України — і ми отримаємо 6 гривень. Тобто менше, ніж один жетон на метро. Кожен українець здає менше одного жетона на метро, щоб наступні 20 років ціле покоління наших науковців мало флот. У масштабах країни це копійки.

 

— А в масштабах воюючої країни?

 

— Ще менше! Ціна нашого криголама — один танк «Оплот». Я дуже не проти танків «Оплот», але є нюанс. Знаєте, в 2014 році, коли я служив в «Айдарі», якось у мене на очах горіло чотири танки одночасно. Вибачте, танк на війні — це розхідний матеріал. І закуповувати їх треба десятками, сотнями, тисячами!

 

Плюс-мінус один танк в балансі нашої російсько-української війни дуже мало відіграє. Зате в масштабі нашої науки нуль науково-дослідного флоту чи один океанський корабель — різниця принципова. Знаєте, в 2014 році, коли ми кидали все заради фронту, була одна ситуація. Але зараз не 14-й рік. Зараз триває війна на виснаження, і ця війна, на жаль, може тривати дуже довго, тому й стратегії потрібні інші.

 

Є чудова прогресивна держава Ізраїль, яка досягнула величезних успіхів, при тому, що в них війна такої млявої інтенсивності триває з року в рік десятиріччями. Ізраїль не поставив життя на паузу, не вирішив, що поки війна, то країна не має розвиватися, не треба нікого вчити, не треба робити науку. Навпаки, вони зробили війну одним зі стимулів розвитку нових технологій.

 

Наша війна теж вимагає, щоб ми розвивали країну, а це не зробиш, винятково експортуючи хліб, як у скіфські часи. Треба вкладатися в хайтек, науку, тому що інакше ми можемо навіть виграти війну, а не буде для кого — всі освічені виїдуть. Та ще й велике питання, а чи при такому розкладі ми маємо шанс на перемогу. Адже, щоб виграти війну з набагато більшим за розміром і ресурсом противником, треба бути більш високої якості, ніж противник. Я переконаний, що затяжна війна має бути якраз аргументом для зростання та розвитку, зокрема науки та технологій.