Будемо добривом чи злаком?

Якщо є п’ять націоналістичних партій, це означає, що немає жодної», — казав координатор «Товариства відродження української нації» (ТВУН) нині покійний Іван Любас. Я згадав цього щирого патріота тому, що ТВУН була, мабуть, єдиною громадсько-політичною організацією, яка вже в назві декларувала розуміння корінної причини невпевненої розбудови держави — розрив історичної тяглості, вчинений Голодомором 1932-33 рр. Ми говоримо про незалежність, але насправді лише замінили одну залежність на іншу... Партійна багатовекторність розростається через невизначеність — чого ми хочемо, яку державу будуємо. Вона невичерпна, а кожен вектор уявляє себе єдино правильним. Тому маємо близько трьох сотень «партій», маємо метрові виборчі бюлетені. Як там розібратися пересічному виборцю? «Читайте програми» — радять публічні політики. Це елементарне ухиляння від вирішення проблеми, адже статистика свідчить, що в Україні читаючої публіки залишилося не більше 3%; рештою заволоділо т. зв. кліпове мислення, тобто, на мою думку, відсутність власне мислення, бо кліпове «мислення» використовує лише першу сигнальну систему: побачив, кліпнув, «лайкнув» і забув. Тому на порядки зростає вимога до інформаційної якості об’єкта «кліпання».

 

Утворення будь-якого об’єкта починається з ідеї. Це — універсальний початок творення будь-якого продукту — від молотка до космічного корабля, від першої ноти до музичного твору, від домашньої господарки до керівника держави... Ми програємо національну державу, бо не маємо ідеї, що будуємо, і цим користаються інші. Росія переймається маячнею світової величі і тому перманентно зазіхає на Україну, бо їй потрібно закріпити привласнену нею історію Київської Русі; без неї Росія залишається уламком Орди. Єврейські націоналісти мріють про єдину державу для всіх євреїв світу і тому прагнуть захопити чиюсь занедбану землю, бо Ізраїль уже переповнений, а палестинці не хочуть розпрощатися з ідеєю власної держави. Ці та інші приклади свідчать про те, що головною «скрепою» суверенних держав є національна ідея. Нацменшини (діаспори) в демократичних країнах мають усі громадянські права, крім одного — претендувати на верховенство в державі-господарі... і тоді, без додаткових законів, володарюють державна мова, національна культура, зберігаються національна історія, традиції тощо.

 

Відомо, що національні ідеї всіх часів і народів формуються навколо святинь рідної землі, освячених минувшиною (тобто історією). А святині — це інструмент суспільно-етнічних зв’язків. Чим давніші, тим святіші — бо перевірені часом, відзначені подіями, политі кров’ю і потом поколінь. І якщо пращури жили з давніх-давен, то будемо жити і ми, й наші нащадки! Навколо святинь (мови, фольклору, книг, руїн, могил, знаменних імен, дат і місцин) збирається народна еліта (священники, митці, науковці, трудящі), головна ознака якої — це люди, спроможні знімати протиріччя між буттям-небуттям-буттям, відстоювати життя. За законами біології та біофізики, коли хоча б кожний двадцятий — елітний, тоді народ життєздатний, активний. Якщо ж менше — то деградує, перетворюється на добриво для зростання інших народів» (Юрій Шилов. «Українська Національна Ідея», Київ, «Аратта», 2007).

 

Спостерігаючи за тим, як у європейських державах дбайливо оберігають древні руїни, забороняють забудовувати історичні частини міст сучасними спорудами, як євреї благоговійно шанують пам’ять Цадика, жертв Бабиного Яру тощо, розумієш — Національна ідея у них є. Тим часом в Україні руйнують історичні пам’ятники, як, наприклад, замки, історична частина Києва спотворена бородавками висоток, могили заростають бур’янами, і переважна більшість населення на це не реагує. Звикли жити у своїй країні, як бомжі? Хто чи що приведе до тями збайдужіле населення?

Водій-санітар із Полтави, який пережив жахіття коридору смерті Іловайського котла, повернувшись додому, побачив інше жахіття: ніхто нічим іншим не цікавиться, крім грошей! Таку ж політику демонструє і молода генерація «швидкополітиків», що прийшли до влади 2019-го. Поки довірливі, політично невибагливі українці, захоплені авральним штампуванням законів, сподіваються, що в країні нарешті буде наведено лад і злочинці «в законі» будуть покарані, в офісі президента без зайвого розголосу готується їх амністія — Закон про одноразове декларування тіньових активів. Таким чином будуть легалізовані активи, вкрадені ваучерною «прихватизацією», завищеними тарифами, на війні, тіньовим привласненням землі у період дії мораторію на її продаж, а також капітали, виведені за кордон. Тепер вони «законно» повертатимуться в Україну у вигляді інвестицій. За них скуповуватимуть землю, тобто нашу землю купуватимуть за наші ж гроші...

 

І Вашингтон, і Париж, і Берлін, і Варшава, і Тель-Авів — наші друзі і партнери лише в тій мірі, що відповідає їхнім національним інтересам, їхнім національним ідеям. Вибір в українців невеликий: або держава будується на фундаменті Української Національної Ідеї (УНІ)  двома-трьома конкуруючими економічними моделями, або... На шляху утвердження УНІ лежить важлива перепона — Академія наук України в особі Інституту археології успадкувала від імперської науки, і монаршої, і радянської, тему просіонізації Трипільської культури. Причина принципова. Річ у тім, що за єврейським календарем нині йде 5775 рік від «створення світу», а за слов’яно-ведичним — 7527-й. Тобто Єгова творив тоді, коли світ проіснував понад 1700 років, а це означає, що євреї узурпували статус богообраного народу, первинність належить не їм, а слов’янам-українцям. Без внесення правдивої інформації в публічну сферу не можна скоригувати світогляд населення, і УНІ не приживиться. Українцям доведеться погодитися з роллю добрива для зростання інших народів. Навіть якщо смачно їстимемо, местимемо, а злодії сидітимуть у тюрмах, будемо жирним, екологічно чистим добривом, але не злаком...