Щоб зрозуміти походження росіян, властивості їхнього характеру, впливу на інші народи, потрібен глибокий аналіз духовності цього народу. Наука про народний характер — етнологія — дуже молода, тому потрібно звернутися до науки походження народу — етногенезу, до науки спадковості — генетики, взагалі до історії культури московітів. Справжній знавець російської душі — Федір Достоєвський — писав: «Великою силою Росії було те, що європейці не знали нас, московітів». Для прикладу, розглянемо ще кілька висловів росіян про свою націю. М. Покровський (історик, засновник й організатор радянської історичної науки. — Ред.): «У жилах московського народу тече щонайменше 80% азіатської крові». М. Горький: «Ми, московіти, — народ бродяг»; «Найхарактерніша риса московіта — його садистська жорстокість». П. Чаадаєв: «Московська нація не дала жодної творчої ідеї». Та й іноземці не дуже високої думки були про московітів. Так, Астольф де Кюстін (французький мандрівник і письменник ХVІІІ ст.) писав: «Усе життя в Московії просякнуте брехнею».
Та й російська мова своїм розвитком завдячує іноземцям — татарам, німцям, французам, але насамперед — українцям. М. Трубєцкой (російський філолог і філософ, з 1922-го — професор славістики у Віденському університеті, співзасновник Празького мовознавчого гуртка і російської ідеологічно-політичної течії євразійства. — Ред.) чітко вказав, що до самого ХХ ст. московіти не мали граматики «руского язика». До М. Ломоносова (1711—1765 рр.) усі росіяни навчалися за українською граматикою Мелетія Смотрицького, що й підтвердив Трубєцкой.
Петро І запросив у Росію сотні іноземних спеціалістів на державну службу. Так, датчанин за походженням В. Даль склав словник московського язика. Професор А. Гільфердінг зібрав московський етнографічний матеріал. Брокгауз та Ефрон склали московську теорію варязького походження Русі. Ні німецька, ні українська мови не мали нічого спільного з московським азіатським язиком.
Саму російську літературу творили етнічні не-росіяни: так, німецьке походження мали О. Блок, З. Гіппіус, О. Герцен, А. Фет, М. Салтиков-Щедрін, Д. Фонвізін, українське — А. Ахматова-Горенко, М. Гоголь, О. Аверченко, І. Бунін-Буньковський, М. Зощенко, В. Короленко, В. Немирович-Данченко, єврейське — П. Антокольський, Е. Багрицький, І. Еренбург, О. Мандельштам, Б. Пастернак і багато-багато інших. Ці змосковщені іноземці, духовно і психологічно відірвані від національної батьківщини, не знаходили в собі сили створити літературні перлини, які б увійшли в скарбницю світової літератури. Це визнають і самі московіти. Так, Бєлінський писав: «Мирового исторического значения русская литература никогда не имела и иметь не могла».
І сьогодні Росія намагається загарбати, підім’яти під себе чужі культури, виправдовуючи це спільністю слов’янського коріння.
В. МИРОНЕНКО
