Новий 2020 рік Товариство «Знання» проголосило Роком Миколи Даниловича Руденка.
Про це йшлося, коли у приміщенні Київського планетарію відзначали 80-річчя Раїси Опанасівни, його дружини.
Хоча цією темою й не вдалося сколихнути владу та домогтися офіційного проголошення, однак, заручившись підтримкою Національної спілки письменників України, товариства Подолинського та товариства «Просвіта», рік приурочили українському дисидентові патріотичними силами. Видатний український письменник, мислитель і правозахисник заслуговує пошани у свій сотий рік.
«Сьогодні наше завдання дуже просте і водночас відповідальне. Перш за все, ми хочемо примагнітити увагу суспільства до наших аполлонів, на яких «тримається небо». Одним із них є Микола Данилович Руденко», — заявив Василь Іванович Кушерець, голова правління Товариства «Знання» України на чергових грудневих Руденківських читаннях. Дату для традиційного дійства — 19 грудня — обрали не випадково.
Окрім того, що читання припали на день 100-річчя від народження Миколи Даниловича, так ще й, долею випадку, на День святого Миколая — християнське свято.
Зірками читань стали книга нарисів з фізичної економії «Енергія прогресу», роман «Син Сонця — Фаетон» і поема «Хрест». Найбільший акцент уваги припав на те, що саме Руденко зробив для Всесвіту та, взагалі, для розуміння цілісного життя.
Спершу Василь Кушерець згадав його девізи: «Писати треба так, щоб почуло людство» та «Кожен громадянин повинен бути живим голосом землі, втіленням її животворчих сил, можливостей та охоронцем всесвітнього розуму». І справді, Миколу Руденка чутимуть ще багато років. Окрему частину міркувань присвятили значному внеску мислителя в астрономічну науку: «Микола винайшов фундаментальні речі, які досі мають надзвичайно велике значення. Він майстерно довів, що між Марсом і Юпітером існує ще одна планета — Фаетон».
Та найбільше хвилювання викликало передбачення, яке ще не справдилося, але чекає свого часу. «Наша ще одна так звана проблема — астероїд Апофіс. У 2012 році було підраховано, що найближче до Землі він буде в 2036 році... Його орбіта — між Землею та Місяцем. Поки прораховано, що загроза для Землі 1:40000. Але, окрім того, ще можливе гравітаційне збурення», — розповідає Василь Кушерець, а потім додає, що завдяки сучасним технологіям та людським можливостям загрозу можна усунути, тому надія є.
Традицію грудневих читань Товариство започаткувало 2016 року, відзначивши таким чином 40 років від початку Гельсінського руху на території України. Кожного разу Руденківські читання присвячують різним питанням, які описував та досліджував Микола Данилович. Усі знають його як талановитого багатожанрового літератора, мислителя, космолога, філософа та економіста, та цього разу на читаннях розкривали іншу сторону творця: Руденко-правозахисник.
Наприкінці 1976 року, ризикуючи своєю волею та життям, він стає засновником Української гельсінської групи — об’єднання діячів українського правозахисного руху. Діяльність цієї організації відіграла історичну роль у розхитуванні радянського режиму та викритті колоніальної сутності СРСР на міжнародному рівні. «Він же став ініціатором створення нашого товариства, яке вже нараховує третій десяток років... Микола Руденко був почесним головою нашого товариства», — нагадує Володимир Шевчук, директор Наукового товариства імені Сергія Подолинського, заснованого у 1999 році.
Проте, згадуючи дисидентів, активних громадських діячів того часу, мимохіть згадуємо переважно чоловіків... А жінки, дружини?
«Подвижниці незламного духу і рятівного мислення»: саме так називають жінок-засновниць Гельсінської групи Оксану Мешко та Ніну Строкату, а також засновниць Наукового товариства імені Сергія Подолинського Олену Панович, Людмилу Корнійчук та Раїсу Руденко. Це ті жінки, які всупереч страхітливим наслідкам виборювали пліч-о-пліч із чоловіками високі ідеї; ідеї, що українці несуть, мов олімпійський вогонь, наступним поколінням, своїм нащадкам. Саме цим сильним та нездоланним жінкам теж були присвячені цьогорічні Руденківські читання.
