Ми не пророкуємо, ми тверезо оцінюємо реальність і маємо чимало гіркого досвіду й розчарувань, щоб розуміти й хотіти, аби нинішні вже зійшли з політичної арени й повернулись на свій ігровий майданчик.
Сил терпіти немає, а після трагедії з нашим літаком в Ірані й дивної реакції влади — й поготів.
Нічого нового. Зазвичай переможці у владі ламають кому долі, кому — бізнес, кому — кар’єри, без співчуття і як наказ іншим.
Вседозволеність, якщо не розпущеність влади, завжди будується на тому, що їй нічого не загрожує: перше — що її діяння незабаром забудуть, друге — що ресурсу, котрий перебуває у її руках, достатньо, щоб володарювати, скільки буде душі завгодно — третє. У цьому трикутнику геометрія кутів мінлива, вона залежить від політичної погоди та кон’юнктури. І влада найменше очікує, що людина буде робити те, що мусить робити.
Але весь жах високосного часу, котрим можна вважати не лише нинішній 2020 рік, а й усе двадцяте століття, у тому, що в нього не було міцних моральних орієнтирів. Доказом приналежності до еліти хоч за Миколи Другого, хоч за Леніна—Сталіна було право безкарно позбавляти людину волі, гідності й, зрештою, самого життя.
Право превалювання над чужими душами стало основною формою самоствердження оприччини. На зламі часу, коли стара ідеологія «впала» в один момент, поховавши під своїми уламками й те раціональне зерно, що мала, одна шоста частина Землі стала випаленою пустелею, де за правило була взята антимораль.
Ні нова, що найменувала себе демократичною, влада, ні кишачі, як зелені мухи на відходах, численні партії, ні поодинокі пророки, ні народонаселення, котре завжди вважалось головним і надійним носієм моральних засад, не змогли виробити незалежний критерій честі.
Ніхто й ніщо не зміг протистояти ідеалу, збірним образом котрого став громадянин, який уміє обдурити ближнього й дальнього, «кинути» партнера, купити чиновника й наживати статки за рахунок тотального збідніння мільйонів.
Що ж до сьогодення, котре вже встигло понасаджувати кинджалів у спину незалежності України, то слабкість нинішніх українських державників, їх убивча нездатність до проривних рішень, до відстоювання українодержавних інтересів, з одного боку, та відсутність на нинішньому політичному горизонті лідерів нації з відомими прізвищами — з другого, змушує оглядатись на всі боки й пильно придивлятись. Наразі, є до кого. Час такий, що вигартовує, виліплює, огранює нових поводирів у протистояннях, боях і казематах.
От і учорашній бранець Кремля Олег Сенцов, пізнавши всі «приманки» вірного послідовника радянського тоталітаризму, відважно, застосовуючи всі свої відкриті й відкриваючи приховані ресурси, бореться за державу Україна на всіх міжнародних майданчиках, його переконливе слово звучить з усіх можливих світових трибун.
«Росія Путіна обов’язково обмане. Вони не хочуть миру на Донбасі, миру в Україні»
Український режисер та колишній бранець Кремля Олег Сенцов у листопаді 2019 року отримав премію Сахарова в Європейському парламенті.
Премія Сахарова за свободу думки є щорічною відзнакою Європейського парламенту. Вона започаткована 1988 року і вручається в чотирьох напрямках , зокрема в галузі захисту прав людини і її основних свобод.
Виступаючи з промовою перед депутатами у Страсбурзі, він сказав: «...Андрій Сахаров, Нельсон Мандела, Вацлав Гавел. Я ніколи не міг собі уявити, що колись моє ім’я будуть ставити поряд з такими людьми. Це велика честь і велика відповідальність. Дякую вам за це. Я сприймаю цю премію не як свою особисту нагороду, а як знак, яким відзначені всі українські політв’язні, які були у російських в’язницях, усі українські в’язні, які досі перебувають там, усі наші полонені, які перебувають на Донбасі у руках сепаратистів, усі наші активісти, які все ще борються за нашу країну, всі наші військові, які борються за нашу незалежність або вже поклали свої голови.
Зараз ведеться багато розмов щодо примирення з Росією, якихось переговорів. Я не вірю Путіну і я закликаю вас не вірити йому. Росія Путіна обов’язково обмане. Вони не хочуть миру на Донбасі, миру в Україні. Вони хочуть бачити Україну на колінах. Хочуть впливати на європейську і світову політику своїм силовим методом. Ми цього не допустимо. Ми боролись і боремося за свою свободу до самого кінця.
У Європейському Союзі зараз відбувається багато своїх власних внутрішніх суперечок, розбіжностей, конфліктів: як розвиватися, як реформуватися, що робити далі. Як у нас кажуть, нам би ваші проблеми. У нас в країні — стара корупційна система, яка досі не змінена. Проти нас — воєнна агресія. Кожного тижня гинуть наші військові. Це інший рівень проблем.
Але при всіх внутрішніх проблемах Євросоюзу він розвивається, і я вважаю, що це дуже гарна інституція і зразок для нас усіх. Бо є країна, яка зараз, напевне, є найбільшим єврооптимістом у світі — це Україна. Бо для нас немає іншого шляху розвитку, іншого виходу. Це для нас питання виживання як країни.
Тому щоразу, коли хтось із вас буде думати про те, як простягнути руку дружби Путіну через наші голови, пам’ятайте про кожного з 13 тисяч загиблих в Україні, про ті сотні наших хлопців, які досі перебувають у в’язницях, яких можуть катувати просто зараз; про тих кримських татар, яких можуть просто зараз заарештовувати; в їхніх домiвках — відбуватися обшуки і сім’ї та діти залишаться без батьків.
Пам’ятайте про тих хлопців, які просто зараз у камуфляжах з ось таким знаком — нашивкою на руці — перебувають в окопах, ризикують своїм життям за нашу і за вашу свободу. Не забувайте про них, будь ласка. Дякую. Слава Україні!»
Доказова проросійська ложка дьогтю
Під час виступу в Європарламенті українського режисера Олега Сенцова у залі були відсутні представники ультраправої групи «Ідентичність і демократія» і крайні ліві з групи «Європейські об’єднані ліві — Ліво-зелені Півночі». Про це повідомив у Twitter журналіст Рікард Йозвяк.
Групу «Ідентичність і демократія» створили у червні 2019 року. До неї увійшли 73 депутати, понад половина з яких представляє Італію і Францію.
Це представники ультраправих «Ліги Півночі» віцепрем’єра Італії Маттео Сальвіні, який пропонував визнати анексію Криму Росією, та «Національної асамблеї» Марін Ле Пен, яка критикувала санкції проти РФ і зустрічалася під час свого кандидування у президенти Франції з Володимиром Путіним.
Засвоєння уроку: тюремну чашку — Макрону
До отримання премії Сахарова, в жовтні, в Страсбурзі під час осінньої сесії ПАРЄ український режисер Олег Сенцов зустрівся із французьким президентом Емманюелем Макроном.
Сенцову вдалось передати звернення з переліком 86 імен в’язнів Кремля в Криму та на території РФ, а також нагадати про полонених Донбасу, за яких необхідно продовжувати боротися.
Президент Франції, зокрема, запитав у колишнього бранця Кремля, чи не покинув той писати, на що Сенцов заперечив: «Творчий шлях — це ще одна моя дорога, яка не забувається».
На своїй сторінці у «Фейсбуцi» Олег Сенцов написав про враження і результат зустрічі з президентом Франції: «Радий був почути, що на цьому він не збирається зупинятися і робота буде продовжена.
Запитав, чи розуміє Макрон справжні цілі Путіна і чи довіряє йому. Відповіді мене задовольнили. Він запитав про в’язницю, але я не став про це говорити — тепер є речі й важливіші. Натомість я розповів про своє бачення ситуації і конкретніше про наших полонених на Донбасі й у Росії. Більшість з останніх — кримські татари».
За його словами, кримські татари страждають за свої політичні та релігійні переконання, а окупанти намагаються представити їх як ісламських терористів.
«Президент (Франції) мене почув. Щоб інформація закріпилася краще, подарував свою тюремну пластикову чашку з наклеєним прізвищем. Сказав при цьому: «Можете її поставити на полицю, а можете викинути у відро для сміття — це не важливо. Важливіше, щоб ви не забували про наших полонених. Обійнялися», — написав Сенцов.
Вечір різдвяних Василів з новим політичним контекстом
12 січня, у День українського політв’язня, у Києві вшанували пам’ять радянських політв’язнів, письменників і громадських діячів, які народились у Різдвяні дні — Василя Еллана-Блакитного, Василя Стуса, Василя Симоненка і Василя Чумака.
Вечір різдвяних Василів у 1989 році започаткував дисидент, публіцист, громадський і культурний діяч Євген Сверстюк.
День українського політв’язня відзначається з 1975 року з ініціативи дисидента, політика, громадського діяча В’ячеслава Чорновола.
Як і минулого року, на цьогорічному вечорі різдвяних Василів його учасники підписували листи українським політв’язням у Росії. Серед інших вітальні листівки підписали колишні політв’язні Володимир Балух, Олександр Кольченко та Олег Сенцов.
Зокрема, Сенцов зазначив: «Ми боремося з Росією, яка є державою тьми, і кожен бореться як може. Хтось на фронті, хтось словом, хтось із плакатами... Ми повинні пам’ятати про всіх тих хлопців, які ще за ґратами в Росії, і боротися за них».
Із побудовою демократичного суспільства, проголошеного новонародженою Україною на руїнах тоталітарного Вавилону, сталося те, що траплялося вже багато разів у православному тисячолітті. Істина не зобов’язує — і тому оголосили одне, а будували абсолютно інше.
Може, вже досить! Занадто високу ціну платимо за це.
Тетяна ГОДОВАНЕЦЬ
