У ці дні Туреччина запускає ще один провід в обхід України — газогін «Турецький потік».
Відтак 31,5 мільярда кубічних метрів газу може знайти свого споживача, не заходячи на нашу територію, а вже перша черга газогону забезпечить турецьким споживачам потужність 15,75 мільярда кубометрів.
Утім головне завдання Володимира Путіна — відрізати нашу державу від російських вуглеводнів до кінця нинішнього року — виконано не було.
Відтак російські морські газогони можуть виявитися дорогою іграшкою Володимира Путіна, яка не принесе йому відчутних економічних і політичних дивідендів.
Труба між «братами»
Друга лінія постачатиме 15,75 млрд кубометрів газу до Європи через Туреччину, Болгарію, Сербію та Угорщину. Газопровід прокладено по дну Чорного моря від російського міста Анапа до Кіїкея на узбережжі Туреччини. Разом із другою чергою «Північного потоку» цей проєкт — частина російського плану усунути Україну від газового транзиту.
На перші дні січня припадає запуск так званого TurkStream. Про це ще наприкінці грудня минулого року заявляв турецький міністр енергетики та природних ресурсів Фатіх Донмез.
«Ми будемо незамінними на міжнародних ринках природного газу з газопроводами, що йдуть як зі сходу, так і з півночі», — сказав турецький чиновник.
Країни-партнери Росії, які брали участь у спорудженні газогону, — переважно «братські». Це і Болгарія, населення якої традиційно лояльне до російських «братушок», і Угорщина, владу якої вважають лояльною до російського керівництва, і, звичайно ж, Сербія, що позиціонує себе як «один народ» із народом російським.
Президент Сербії Олександр Вучич кілька разів обговорював будівництво «Турецького потоку» в Москві з Володимиром Путіним, навіть запросив останнього на відкриття сербської ділянки газопроводу. Втім, попри весь оптимізм росіян, навіть самі сербські експерти не вважають ситуацію такою, що позбавлена ризиків.
Доктор економічних наук і колишній посол Сербії в Білорусі Сречко Джукич заявив: «У даний момент ми не зможемо спрогнозувати точну картину того, що буде через рік або два, тому що не знаємо, на які підводні камені можна нарватися в найближчі місяці».
Якщо не зважати на питання, як на це будівництво дивиться Захід. За його словами, тут існує два підходи. Один із них — підхід США, які заявляють про те, що в цілому вони нічого не мають проти будівництва «Турецького потоку», якщо газопровід будується з урахуванням європейського газового законодавства — Третього енергетичного пакета і всіх супутніх законів.
«Але не треба забувати, що в даний момент російсько-американські відносини перебувають на найнижчому рівні з часів закінчення холодної війни, і ці відносини позначаються на сегменті енергетичної безпеки, який стосується російського газу. Ми не знаємо, що США можуть застосувати зі свого арсеналу проти «Турецького потоку». Ми бачимо, як вони діють щодо «Північного потоку — 2». Хоча треба бути чесним і сказати, що не було жодного газопроводу з Росії до Європи, проти якого в якийсь період будівництва США не запроваджували б санкції», — додав Джукич.
Путін програв
Утім частина експертів продовжує вважати сьогоднішню ситуацію енергетичним провалом Володимира Путіна. Адже масштабний геополітичний проєкт Путіна включав насамперед «Північний потік-2», який мав запрацювати до кінця нинішнього року і став би символом нової перемоги над українцями, — вже не воєнної, а господарської.
Проте пропускну здатність «Турецького потоку» Анкара скоротила наполовину, станом на сьогодні готова тільки одна нитка газогону, призначена для постачання турецьких клієнтів.
Також, як стверджують вітчизняні експерти, Київ отримав можливість говорити з Москвою з позиції сили і своє право він реалізував, підписавши доволі вигідний для нашої держави контракт.
Утім контракт не можна назвати поразкою «Газпрому»: російський газовий монополіст отримує щонайменше на п’ять років надійний канал для поставок великих обсягів на свій найважливіший і найрентабельніший ринок — ринок ЄС. При цьому він матиме затверджену транзитну ціну, яку, відповідно до угоди, не можна змінювати.
Ще один зиск для «Газпрому» — він виходить із зони ризику арешту своїх зарубіжних активів за ймовірними позовами української сторони і від необхідності вести тривалі і дорогі арбітражні розгляди, — Україна, як відомо, відмовилася від подальших претензій. Усе це дозволить компанії спокійно планувати і вести свій бізнес.
Перемир’я, втім, ставить під сумнів, чи взагалі варто було витрачати 20 мільярдів євро на два морські газогони, комерційна привабливість яких залишається під питанням.
Адже через п’ять років, коли спливе угода з Україною, ситуація на газовому ринку може бути зовсім іншою. І на перше місце вийде, наприклад, транспортування скрапленого газу танкерами і будівництво відповідних терміналів.
Проте ж ситуація залишається туманною. Введення в дію «Північного потоку-2» наразі затягується з ініціативи США. У росіян, попри всі бравурні заяви про можливість впоратися власними силами, технічних можливостей довести проєкт до завершення небагато. Наразі ж на півночі працює лише один газогін, перший «північний потік».
На півдні ситуація не краща, адже експерти вже висловлюють сумніви щодо надійності Туреччини як транзитної держави. Головним чином через безпекову нестабільність у сусідніх державах, зокрема в Сирії.
Наразі ж експерти сходяться в одному: зробивши ставку на обхідні газогони, Путін програв. Він не досяг своєї геополітичної мети і зараз намагається робити хорошу міну при поганій грі.
