— Руслано Андріївно, в Арт-бюро гімназії ви знайомили дітей із роботами різних художників, зокрема фламандця Пітера Брейгеля-старшого, українки Марії Примаченко, нідерландського Яна Вермеєра. Чому тепер — «Предславинська абстракція»?
— Сьогоднішній світ дуже мінливий і провокативний, кожен день ХХІ століття дарує винаходи і пропонує миттєві реакції на життєві виклики. Мистецтво теж реагує створенням арт-об’єктів. Абстракціонізм — один із напрямів, який дає простір уявленню, фантазії, розвиває дивергентне мислення. Для сучасної школи це чудовий засіб впливу на дітей, а у майбутньому, можливо, і освітня технологія. Абстракціонізм у гарному розумінні — провокація, подразнення нашого смаку, нашого сталого уявлення про мистецький об’єкт.
Нашим учням прізвища Джексона Поллока, Марка Ротко, Джаспера Джонсона, Герхарда Ріхтера відкривають свої коди розуміння абстрактного мистецтва. Їхні картини викликають багато емоцій, почуттів, запитань. Ідея «Предславинської абстракції» полягає у розвитку креативного мислення та участі кожного гімназиста. Це була єдина умова до творчого процесу. Нас цікавить здатність учнів генерувати, знаходити та відтворювати оригінальні ідеї, відхиляючись від загальноприйнятих схем мислення. Ми розвиваємо і заохочуємо розумовий капітал дітей.
— Проєкт «Предславинська абстракція» впливає і на виховання учнів у гімназії?
— Так, цей проєкт є частиною власної антибулінгової програми гімназії. Творча робота разом з учителем, із батьківською громадськістю має свій результат спільного творення, де вчитель і батьки — це приклад.
— Що є найціннішим результатом цього творчого проєкту?
— Ми отримали власний «Коридор Вазарі», у якому 12 автопортретів наших класних колективів. Кожне полотно особливе і дороге нам, це наші діти, і ми вражені результатом. Коли всі роботи були виставлені, не було суперництва, було захоплення у поглядах і гордість, що всі різні. Це розуміння і є найбільшою цінністю.
Творчість учнів Предславинської гімназії №56 міста Києва.
Фото Катерини ОБАРАЗ.
— Як гімназисти створювали картини?
— Ми обрали пінокартон і акрилові фарби. Працювали у різних техніках, без обмежень, хтось застосовував при цьому кульки, серветки, щітки. Надихав досвід Герхарда Ріхтера, який намалював свій «Абстрактний образ» будівельним шкребком. Пінокартон потребує сухих фарб, утім дивлюся: багатьох навіть це не зупиняло. А результат маємо такий, що діти з власного бажання ідуть на перервах саме сюди, до своїх шедеврів.
— Чи знайомили дітей попередньо в Арт-бюро гімназії з роботами абстракціоністів?
— Так, у програмі предметів «Мистецтво» та «Всесвітня історія» передбачено знайомство учнів старшої школи з напрямом та його представниками. Але учні початкової та середньої школи творили «з чистого листа».
— Чи є психологічна складова у такій роботі?
— Коли дивишся на галерею «Предславинська абстракція», пригадуєш теорію колективного несвідомого Карла Густава Юнга, швейцарського психоаналітика. Чим ще можливо пояснити такі тонкі «влучення» та паралелі і картиною «Номер 1, 1949» американського художника Джексона Поллоком та роботою 2-а класу? Полотно «Зелений на блакитному» Марка Ротко та «П’ятий океан» 8-го класу? «Медитація» Герхарда Ріхтера та яскрава абстракція 10-го класу? Відома серія «водяних лілій» імпресіоніста Клода Моне та «Чумацький шлях» 4-го класу? Є над чим думати, це вже глибинна психологія, і для педагогів це тема для роздумів.
— Предславинська гімназія — це історична 3-поверхова будівля, де 1904 року продовжило роботу Київське урядове училище імені Миколи Гоголя. Ошатне, за нинішніми мірками невелике приміщення збудоване за проєктом відомого свого часу архітектора Іполіта Ніколаєва (автора корпусів Олександрівської міської лікарні, окремих будинків на Хрещатику, вулицях Богдана Хмельницького та Лук’янівській). Як прийшла ідея облаштувати у холі виставку картин?
— З початку нинішнього навчального року на третьому поверсі вже відбулися чотири виставки: спочатку плакатного мистецтва, потім фотоколажі, далі текстильного та олійного живопису. Тепер наша власна — «Предславинська абстракція». Далі картини займуть свої місця у класних кімнатах та на стінах гімназії.
— Цей творчий проєкт уже фактично завершено. Чи вималювався у вас, керівниці Арт-бюро, наступний?
— Був би час для втілення... За останні чотири роки ми помітили зміну профорієнтаційних поглядів наших випускників. Здебільшого вони цікавляться і вибирають професії, які починаються з «нейро-», «біо-», «психо-». Це водночас радує та зобов’язує. Іноді обираються професії, яких, на жаль, немає в офіційному класифікаторі професій в Україні. І щоб стати арт-психологом чи обрати вузьку спеціалізацію біотехнологій, шукають заклади в інших країнах. Тому кожен наш проєкт — це вклад у розумовий капітал наших учнів.
— Упродовж трьох останніх років Предславинська гімназія видала разом із партнерами два практично зорієнтовані збірники «Природа дитинства» і «Сенс дитинства», в яких, зокрема, описані й напрацювання Арт-бюро. Отримували відгуки на поширений у такий спосіб досвід?
— Так, ми знаємо, що за нашими книжками проводили педагогічні читання у Полтаві, на Черкащині. Ми продовжуємо співпрацювати із «Фундацією Песталоцці» (Швейцарська Конфедерація), 5 малюнків наших учнів із проекту «Код Малевича» розміщено в найбільшому архіві дитячих малюнків Швейцарії, які збирає з кінця ХІХ століття. До речі, в Арт-бюро існує свій архів дитячої творчості.
— Чому, на ваше переконання, у загальноосвітніх закладах варто дітей залучати до мистецтва і творчості?
— Не треба вимагати писати полотна, як Рене Магріт, чи створювати скульптури, як Огюст Роден. Для цього є профільні мистецькі заклади. Завдання в іншому — навчити дитину переключатися з одного виду діяльності на інший. Вміти змінювати мислення, створювати і вирішувати парадокси. Пригадайте, що робив усім відомий Шерлок Холмс, коли не міг знайти потрібне рішення: він грав на скрипці. Не важливо як, але це допомагало йому знаходити вихід зі складної ситуації.
ВРАЖЕННЯ
Дарина Корж, 8-й клас:
— Чи замислювалися ви коли-небудь про існування П’ятого океану? Дуже складно описати всю його велич та красу простими словами. П’ятий океан — уособлення чогось нереального та неможливого. Те, до чого завжди прагнула людська душа, але ніколи не могла туди дістатися. Це океан, води якого сповнені мрій, бажань і сподівань...
Віола Топчій, 11-й клас:
— Для мене надзвичайно цікаво те, як вплинула поставлена на початку мета та кінцевий результат. Видно, що в кожного класу були своя мета, свій план, своя техніка. Власне, в нас був деякий план — вибух, спалах, щось енергійне, але водночас спокійне у своїй рівномірності, а тут його призупиняє меланхолійна сцена космосу. Саме через план у нас можна побачити характер кожного, хто малював, у таку абстракцію важко не вкласти душу. Сам вибух має більш очевидне значення — молодість, але також повторю досвід емоцій при його малюванні. Експресія провокує як спалах емоцій, так і заспокоєння душі...
