На початку цього тижня співаючий ректор Київського національного університету культури і мистецтв запросив друзів і журналістів на презентацію нової автобіографічної книжки «Український шлях Михайла Поплавського» та вінілового золотого альбому.
Нагадаємо, нещодавно співаючий ректор відсвяткував своє 70-річчя, або, як сам жартує, — «повноліття», грандіозним концертом у Палаці спорту.
Автобіографічна книжка та золотий альбом з улюбленими багатьма піснями стали черговим подарунком шанувальникам з нагоди ювілею.
Розповідаючи про свій творчий доробок, Михайло Поплавський несподівано ошелешив журналістів сенсаційною заявою: з нового року він залишає посаду ректора КНУКіМ, аби зайнятися новими амбітними проєктами!
Книжка — це навіки
У «Зірковому клубі» Університету культури зібралися близькі друзі ректора: співаки Олег Винник, Павло Зібров, Михайло Грицкан, поет Юрій Рибчинський, актор Остап Ступка, телеведучий Григорій Решетник. Привітати улюбленого керівника прийшли студенти і викладачі університету.
«У наш інформаційний час здебільшого пишуть у соціальні мережі. А я, як і раніше, продовжую писати книжки. Вважаю: книжка — це навіки, що потрапило до книжки — те потрапило в історію. Бо феномен Поплавського — хлопчика з села, який став ректором престижного університету, вивчатимуть і через 50 років», — каже Михайло Михайлович, показуючи загалу розкішне видання.
Книга складається з одинадцяти розділів, у яких її герой постає то маленьким Мишком із села Мечиславка на Кіровоградщині, то командиром студентського будзагону в далекій Тюмені, то завклубом у селі Великі Трояни. А ось він — ректор Київського державного інституту культури, що стараннями свого очільника став Національним університетом.
Михайло Поплавський та Олег Винник вирішили відновити «Українську пісню року».
«Я бажаю кожному пройти свій український шлях, зробити справу, що прославить нашу рідну країну, — каже Михайло Поплавський. — Власною долею доводжу, що в житті немає нічого неможливого. Щоб стати успішним, потрібно вкласти у справу всю свою душу і серце, викластися по максимуму задля досягнення мети. Завдяки цій простій істині й відбувся Поплавський».
Зауважу, що це не єдина автобіографічна книжка, яку Михайло Михайлович видав за останні пару років. У його творчому доробку також автобіографічне видання «Ректор», «Родовід» та «Світанки мого життя». Остання книжка — це яскраво оформлене дослідження історії рідного села.
«Я подарував цю книжку в кожну хату Мечиславки, аби її мешканці, їхні діти та онуки гортали і знали: хто вони, сини чиїх батьків, яка славетна земля їх народила і годує, — каже Михайло Поплавський. — Книжка «Родовід» теж з’явилася як підсумок бажання знати, хто твої предки. Я дослідив свою рідню до 8-го коліна — ще від 1649 року, коли в «Реєстрі війська Запорозького» було згадано трьох козаків на прізвище «Поплавський». Раджу всім вивчати дерево свого роду. Відчувати за плечима підтримку славетних предків — це важливо, почесно і відповідально».
«Для мого віку це фантастика!»
Головною справою свого життя Михайло Поплавський, безперечно, вважає Київський національний університет культури і мистецтв.
«Коли я прийняв інститут, це було два факультети, де готували завклубів і бібліотекарів, і 850 студентів, — згадує ювіляр. — А сьогодні це потужна освітня корпорація. Задля «розкрутки» і популяризації навчального закладу я вийшов на сцену і вважаю, що з PR-проєкту «Співаючий ректор» з усіх можливих 100 відсотків ми вижали 500! Я гордий тим, що колись малопрестижний інститут культури тепер є в топі найпопулярніших вишів України».
«На кого ж ви, Михайле Михайловичу, залишаєте улюблене дітище?» — ніяк не йняли віри журналісти після заяви ректора. «Університет уже років десять-п’ятнадцять працює «на автоматі». У нас — професійна команда. Університет має концепцію розвитку до 2030 року. Отже, всі партитури розписані. А колектив, мов добре злагоджений оркестр, цілком здатний творити його подальшу історію», — пояснює Михайло Поплавський.
То що ж це за проєкти, заради яких «юний орел» зважився залишити виплеканий власноруч навчальний заклад?
Один із них під назвою «Українська пісня року» Михайло Михайлович започатковує з відомим співаком Олегом Винником. Це має бути своя національна премія, на кшталт «Греммі», яка популяризуватиме українську пісню та стимулюватиме вітчизняних виконавців творити якісну, красиву музику, якою заслуховуватиметься весь світ!
«Я мрію, щоб це вдалося, — зазначив Олег Винник. — Це дійсно потрібна справа. В Україні має бути «Українська пісня року», проходити щороку та стати найпрестижнішою премією». Творчий дует анонсував, що шоу відбудеться вже в лютому наступного року.
Але й це не всі сюрпризи від Михайла Поплавського, який хоче популяризувати не тільки українську пісню, а й здоровий спосіб життя! Відтак активно включається в міжнародну експериментальну програму в сфері здоров’я та довголіття «101 плюс», яку проводять вчені Швеції, Норвегії, Австрії, Японії, Китаю.
«Тривалість життя українських чоловіків — 66 років, а японських — 85. Та хіба ж українці чимось гірші за японців?» — риторично запитує Михайло Михайлович. І одразу дає поради: менше харчів із супермаркетів, а більше — природної здорової їжі, тобто простої квашеної капусти, огірків, помідорів з діжки.
Майстер-клас від Остапа Ступки: вініловий диск треба тримати ось так.
«Сам я не палю, ввечері, як радив великий лікар Шалімов, випиваю трішки коньяку для кращої роботи судин і серця, вживаю запатентовану мною «Українську молодильну ряжанку», яку виробляють у моєму власному фермерському господарстві. Та щодня дихаю воднем, щоб швидше проганялася кров судинами. Але це тема іншої розмови», — каже Михайло Поплавський й обіцяє незабаром зібрати окрему прес-конференцію з цього приводу. А поки що інтригує вражаючими результатами: «Як показують дослідження, в останні два роки процес старіння клітин мого організму зупинився! Для мого віку це фантастика!»
Також у творчих планах невгамовного ректора — ще одна книжка, оновлена «Антологія української естради». Її перше видання автора вийшло в 2003 році. Проте відтоді український шоу-бізнес разюче змінився, на зірковому небосхилі засяяли нові імена, відтак Михайло Михайлович має намір зробити нове дослідження української естради.
«Це не ректор. Це — реактор»
«Михайле, ти не ректор — ти реактор, — не втримався від порівняння, вражений новими планами давнього друга Юрій Рибчинський, — нехай тобі щастить в усіх починаннях!»
А Павло Зібров додає: «Я 15 років працюю в університеті культури й увесь час дивуюся, скільки в нашого ректора енергії, тепла, жару, запалу. Це дійсно приклад для всіх».
Колись із легкої руки Юрія Рибчинського та Геннадія Татарченка Михайло Поплавський став «юним орлом».
«Тепер це є концепцією мого життя», — сміється Михайло Михайлович.
«Бо в людини, якщо вона хоче бути молодою, віку немає, — наголошує Юрій Рибчинський. — Головне — крила. А в нашого «юного орла» вони точно є».
