Наркотики руйнують справжнi цiнностi людини: урок для 20-рiчного киянина і не тільки

— Уперше спробував наркотики в 16 років, — пригадує мій співрозмовник. — Це була зима, Харківський масив, компанія хлопців, старших за мене на два-три роки. Зазвичай ми гуляли, випивали. Одного разу мені запропонували спробувати амфетамін. Я без жодних вагань погодився, бо прагнув бути «своїм» у цій компанії. Коли в мене питали, чи це вперше, збрехав, що ні. Знову ж таки, аби бути «своїм».

 

— Чим тебе вабила ця компанія? Хіба не розумів, які наслідки вживання наркотиків?

 

— Хлопці були старші за мене, здавалися мені такими дорослими, крутими. Коли тобі все життя розповідають, що наркотики це погано, а тут з’являються нібито класні хлопці, з нормальною зовнішністю, твої друзі, з якими ти раніше спілкувався... Тоді здавалося, наркотики — це не так страшно, як про них розповідають.

 

— І ти продовжив вживати наркотики, щоб залишатися «своїм» у компанії?

 

— Частково так. Але не можу сказати, що тільки через це. Якби мені не сподобалось, то навряд чи продовжував би.

 

— А що тобі сподобалося?

 

— Ефект. У кожного він свій. Емоції, що полонять тебе,.. неможливо описати. Спочатку все круто, тобі кайфово, але вже потім усвідомлюєш, яку велику ціну платиш заради цього «кайфу»... Йдеться не про гроші.

 

— Цей «кайф» ти не міг отримати без наркотиків?

 

— Раніше це було просто. Я міг піймати це відчуття під час прогулянок, зустрічей, хобі та навіть від читання книжок чи перегляду фільмів. Але наркотики руйнують справжні цінності людини. Твої мрії та цілі відходять на задній план. Псуються стосунки з близькими людьми, бо постійно мусиш обирати: батьків, друзів, дівчину чи наркотики? Можна легко здогадатися, що в мене завжди перемагало.

 

— Які наркотики ти вживав?

 

— Марихуану, амфетамін, дексамфетамін, левамфетамін, метамфетамін, мефедрон, сіль, кокаїн, лсд, кетамін, гриби...

 

— І всі викликали в тебе залежність та стан «ломки»?

 

— Ні, лише амфетамін.

 

— Як проявлялася «ломка»? Так, як нам показують у фільмах, коли тебе всього трясе, ти не можеш себе контролювати, стаєш диким?

 

— Ні, звісно. Просто ти в полоні нестримного бажання вживати ще, ще й ще. Всі думки неначе плутаються без цієї гидоти. Вона стає звичкою, ніби входить у твій звичайний раціон, набуває такого ж важливого значення, як сніданок, обід чи вечеря, та й часто просто їх замінює.

 

— Що внесли наркотики у твоє життя?

 

— Хорошого — геть нічого. А з «нейтрального»? Це, хоч і гіркий, а все ж досвід. Досвід спілкування з людьми, будування умовно дружніх стосунків заради особистої вигоди. Звісно, його можна було набути інакше, але в моєму житті це сталося саме так. Поганого — вдосталь. Розчарування близьких людей, втрачений час та можливості, занедбане здоров’я... І цей список можна довго продовжувати.

 

— Коли вживав наркотики, усвідомлював, що вчиняєш неправильно, чи було байдуже?

 

— А що в нашому житті є правильним? Це все суб’єктивізм. Існують певні стандарти, шляхи твого життя. Я обрав не той...

У моменти вживання, звісно, виникали думки, що вчиняю негарно по вiдношенню до своїх близьких, але це відчуття моментально розвіювалося. Як я вже казав, усі цінності втрачають пріоритетність.

 

— Вважаєш, що вживати наркотики — це нормально і нічого неправильного в цьому немає?

 

— Я не вважаю це правильним або неправильним, нормальним чи навпаки. Це вибір кожної людини. Хоче — вживає, не хоче — навіть не розпочинає. Для себе усвідомив — мені це не потрібно.

 

— Як довго живеш без наркотиків?

 

 

— Уже рік.

— Що змусило тебе зупинитися?

 

— Моя дівчина. Через наркотики я її ледь не втратив. Я її дуже кохаю і, коли почав її втрачати, зрозумів: кохана для мене набагато важливіша, аніж ця гидота в пакетиках. Вона знала про мою залежність і страждала від того, я не помічав цього, але потім схаменувся — захотів для неї кращого хлопця. Саме таким і намагаюся бути. Зараз у нас усе налагодилось, і я дуже вдячний їй за те, що лишилася зі мною у мій такий тяжкий життєвий період, що підтримувала мене і намагалася всіма силами допомогти мені «зав’язати».

 

— Хто ще з твоїх близьких знав про залежність і як поставилися до цього?

 

— Про це знали мої батьки та бабуся. Звісно, вони були шоковані. Але я вдячний, що ніхто з них не відсахнувся від мене. Навпаки — підтримували та мотивували моє прагнення вийти з наркозалежності.

 

— Як переборов себе? Невже просто силою волі?

 

— Так, силою волі і ясною метою.

 

— Важко було це зробити?

 

— Не впевнений, що слова «було зробити» підходять. Я й досі це роблю. Зараз уже легше, життя налагоджується. Але на початку було дуже важко.

 

— Що допомагало тобі не зірватися?

 

— Надія на те, що в мене все може стати, як раніше: хороші стосунки у родині, з коханою... І з друзями. Справжніми, спільні інтереси з якими — не нанюхатися дурману.

 

— Шкодуєш, що пройшов цей тяжкий шлях?

 

— Зазвичай намагаюся не шкодувати ні про що. Але в цьому випадку — так, дуже шкодую, що в моєму житті були наркотики.

 

— Чи вважаєш наркоманами людей, котрі вживають цей дурман не часто, а для «відпочинку» чи «розваги»?

 

— Звісно! Наркоманія — це залежність, нав’язлива потреба. Якщо людина вживає наркотики бодай раз на місяць — щоб розважитися, виконати якусь марудну роботу чи інше — вона мимоволі віддаляється від розуміння, що раніше відчувала себе такою ж веселою, піднесеною, енергійною, але — без наркотиків. Саме тут розпочинаються «ігри розуму», коли чуєш два внутрішні голоси, один з яких наполягає: треба вживати наркотики, а інший відраює: не ведися на це.

 

— На твою думку, чому наркотики популярні серед молоді і чи довго ця популярність триватиме?

 

— По-перше, у світі свідомо чи несвідомо, але цей дурман популяризують. Пісні, музичні кліпи, сцени у фільмах та багато іншого. Підліток сприймає це як невід’ємний атрибут багатіїв, крутих та популярних дядь і тьоть, за якими щодня стежить у соціальних мережах. І закріплює у свідомості хибну думку: якщо вживатиме наркотики, то так само стане крутим та успішним.

По-друге, доступність. Маючи 200-250 гривень у кишені та інтернет під рукою, за 10-15 хвилин можна придбати наркотик.

 

По-третє, переконаний, у дитинстві всім щось забороняли: ходити в інший двір, довго грати в комп’ютерні ігри, сидіти допізна в телефоні... І, звісно, всі так чи інакше порушували цю заборону. Здавалося б, такий самий двір, як і твій, проте ж ні, він цікавіший. Думаю, ви розумієте про що я. «Заборонений плід — солодкий».

 

— Можна зупинити популяризацію наркотиків?

 

— Теоретично — так, реально — ні. Треба багато часу, адже це своєрідний тренд. Він зміниться на якийсь інший. Сподіваюся, скоро всі будуть співати пісні про те, як круто ходити до спортивної зали, займатися спортом та саморозвитком.

 

— Що порадиш тим підліткам, які придивляються до того гіркого «забороненого плоду»?

 

— Я б порадив навіть не намагатися ніколи і нічого з цього пробувати. Проте повторюся: це досить особисте. Якщо розумієш, що тобі це не потрібно, що це реальна загроза для тебе, — молодець. В іншому випадку? Звісно, твоє право, твій вибір. Але своїм гірким досвідом переконався: величезні ризики для життя та страшні наслідки для здоров’я не варті навіть випадкового наркотичного «кайфу».