Лего на уроках, а на перервах — гра з інтерактивною підлогою та кінетичним піском… Це те, про що мріяли школярі ще три роки тому, і те, що є звичним для сучасного учня. Такі докорінні зміни в навчальному процесі зумовила реформа «Нова українська школа» і започаткування проєкту LEGO «Сприяння освіті» в Україні. На сьогодні до нього залучено 200 навчальних закладів у вісьмох областях. Школа I-III ступенів №309 міста Києва стала пілотною і вже третій рік працює за новими стандартами. The LEGO Foundation та керівництво закладу запросило журналістів на діяльнісний урок для учнів 3-го класу, де кожен присутній міг відчути на собі переваги та недоліки цієї методики. Як це — навчатися через гру? Краще один раз побачити, ніж сто разів почути.
Раніше ця школа аж ніяк не відрізнялася від інших, проте зараз її коридори радше схожі на сучасні інтерактивні виставки. Тут тобі дошки з кінетичним піском, з якого можна зліпити гори в мініатюрі, басейн iз кульками, проєктори, підлога з іграми, скеледром і, звичайно, м’які крісла-мішки для комфортного відпочинку. Учительки по-доброму заздрять діткам, бо й самі хотіли би так розважатися на перервах. У класах не менш яскраво: кольорові наліпки, дитячі вироби, малюнки, екран настрою та новітня техніка. Парти стоять не рядами, як ми до того звикли, а своєрідними групами, щоби учням було комфортно працювати в командах. Не встигли ми все й роздивитися, як учителька Наталія Іванівна запросила нас, журналісток, стати ученицями 3-го класу. Сівши за власний «круглий» стіл, ми помітили оті славнозвісні цеглинки. Як працювати з ними на уроці «Я досліджую світ», не зрозуміло. Тема заняття — «Енергія». Ми віртуально подорожували різними електростанціями, обговорювали їхні особливості та були помічницями маленьких дослідників. У кінці кожен за допомогою цеглинок голосував за найкращий, на його думку, вид електростанцій, створюючи діаграму. Мимоволі згадую, як у початковій школі плакала над зошитом iз математики і носила важкий наплічник iз нецікавими підручниками.
Свого часу освітня реформа викликала деякі побоювання серед батьків: чи дасть початкова школа потрібні теоретичні знання і чи не відволікатиме дитину ігрова форма. Учителька НУШ Алла Товстопльот зауважує: «Звичайно, ніхто достеменно не знав, як швидко першокласники звикнуть до лего, але ми дуже чекали на нього. Попередній набір учнів уже потребував змін. Ще тоді ми запроваджували подібні елементи інтегрованої роботи. Першим завданням учителя було навчити дітей користуватися цеглинками і скласти їх після використання. До того ж ми створили спільні правила командної роботи. Дисципліна і повага один до одного понад усе. Слід сприймати лего не як іграшку, а як інструмент, що допомагає урізноманітнити навчальний процес. Важко не помітити, як змінилися учні. Вони стали більш розкутими, відкритими та сміливими у прийнятті рішень. У вчителів є можливість дати дітям свободу спиратися на власний життєвий досвід». Усе ж думки батьків розділилися: одні націлені на академічні знання і підтримують стару систему, а інші розуміють потребу таких змін і сфокусовані на успішній реалізації свого чада в майбутньому.
«Знання, не пропущені через емоцію, — це лише науковий факт, — зазначає керівниця освітніх проєктів The LEGO Foundation Оксана Рома. — Науковці проаналізували відомі педагогічні системи та інтегровані методики і з’ясували, що діяльнісний підхід є спільним для кожної з них. Визначено п’ять характеристик, що є орієнтирами якісної взаємодії педагогів iз дітьми: значуща (діяльність, пов’язана з середовищем учня), соціальна (взаємодія в парі чи команді, пошук рішень і компромісів), активна (фізичне та ментальне включення у процес), мотивувальна (можливість шукати різні варіанти, генерувати ідеї та припущення) і радісна (задоволення від навчання). Остання характеристика є надзвичайно важливою. Мотивація учнів залежить від емоцій. Навіть більше, учні НУШ стали менше хворіти, тому що не бояться йти до школи. Їх не сварять і не порівнюють. Кожна думка та ідея важливі».
Фонд LEGO не працює з імплементаційними проєктами у сфері середньої освіти в Україні. Робота з початковою школою досі не завершена. Пілотні заклади в авангарді, але до них треба залучати інші. Словом, у кожному регіоні є над чим працювати. Усім педагогам потрібна підтримка і наставництво, адже вони піклуються про дітей і хочуть, щоб про них теж хтось дбав.
Ольга Тимошенко, директорка школи, відверто ділиться своїми враженнями: «Нам вдалося переконати весь трудовий колектив в ефективності діяльнісного підходу. Ми пробуджуємо бажання навчатися впродовж усього життя і ділитися своїми здобутками один з одним. Те, чого вчимо дітей, вкладаємо у вчителів. Це найбільший успіх. Викликом є тиша серед тих, хто має дати знання вчителям середньої школи. Програм немає. Педагоги займаються самодіяльністю».
Безумовно, початок реформи досить вдалий, але успіх середньої школи вилами по воді писаний. Часу обмаль, тому досить шкрябати поверхню. Пора піднімати глибинні освітні пласти, аби все пророблене не було даремним.
Марія НОВІК,
студентка Київського університету
імені Бориса Грінченка
