Кожного дня, приходячи на пари,бачу одну й ту саму картину: вічно невиспані студенти сидять за партами, труть очі й, позіхаючи, слухають викладача, який розповідає новий матеріал або штурмує питаннями аудиторію. Ми звикли до цього і знаємо, що оскільки людина викладає в університеті, то має певний статус та достатній рівень знань, аби поділитися ними з молодшим поколінням, тому довіряємо їй. Проте інколи в нас, студентів, виникає питання — чи навчаються викладачі так само, як ми? Та бодай кожен хотів би побачити повну аудиторію вчителів, які ледь-ледь встигають конспектувати матеріал або ховаються від чергової атаки питанням.
І ось мені випала така можливість — на власні очі спостерігати за тим, як люди, що навчають нас, навчаються самі. У Київському університеті імені Бориса Грінченка відбувся майстер-клас «Професійний бренд викладача» від доцента кафедри психології особистості та соціальних практик Тетяни Петрівни Цюман.
Зайшовши до аудиторії, бачу лекторку, Тетяну Петрівну, та викладачів, що очікують початку майстер-класу. Один шукає ручку з зошитом, інший сидить у телефоні, а деякі перешіптуються між собою, обговорюючи щось i сміючись. Ось лунає дзвінок, що сповіщає про початок пари.
«Ще раз добридень усім! Мене звати Тетяна Петрівна...» — представилась лекторка, аж тут чую стук у двері.
«Вибачте за запізнення... — винувато промовила викладачка, що сьогодні в ролі студентки, — застрягла в заторі».
Вона швидко зайняла своє місце, а мені стало цікаво, чи сварить вона за запізнення на свої лекції?
«Тож рухаймося далі, — перебив мої думки голос Тетяни Петрівни, — для початку давайте поміркуємо над тим, для чого викладачу професійний бренд?»
Одразу бачу підняті руки, викладачі-студенти готові відповісти.
«Для впізнаваності», — лунає перша відповідь.
«Для конкуренції» , «Для позиціонування», — чуємо другу і третю.
Далі аудиторія отримує вже практичне завдання: «Занотуйте собі, будь ласка, відповіді на такі питання: що ви бачите, коли заходите до аудиторії? З якими проханнями до вас звертаються інші викладачі найчастіше і що з цього ви робите найкраще?» .
В аудиторії запанувала тиша. Викладачі задумливо та зосереджено почали писати. Хтось гризе ручку і дивиться у вікно, хтось уже встиг написати цілу поему, а є й такі, що, не поспішаючи, розглядають щось у телефонах. «Хіба ми так само виглядаємо на парах?» — подумала я.
«Колеги, тепер спробуйте обрати, що з цих трьох позицій у вас виходить найкраще», — голос лектора перериває роздуми.
Знову спостерігаю за вдумливими поглядами.
«Добре, а тепер проаналізуємо ваші відповіді! Хто хоче розпочати?»
Усі зніяковіло почали відводити погляди або робити вигляд, що ще не закінчили відповідати на питання. Видно, повністю вжилися у роль студентів, бо виглядають, швидше, як зніяковілі першокурсники, а не наставники, що впевнено викладають матеріал на парах.
Нарешті, перша рука і відповідь. За нею — некваплива друга, а далі більш впевнено третя, четверта, п’ята... Бо не так страшно відповідати, коли перед тобою хтось уже це зробив.
Наступним завданням для викладачів було написати девіз, який можна помістити на власну сторінку сайта кафедри, використовуючи відповіді на попередні питання. Це завдання було для того, щоб кожен зміг оцінити себе, свої сильні сторони і представити їх так, щоб зацікавити переглядачів.
Далі Тетяна Петрівна пояснила, навіщо ж потрібен бренд викладачеві. Найголовнішим, на чому наголосила лекторка, були потреби студентів. Жоден студент не хоче бачити перед собою нудного, некомпетентного викладача, а зацікавлений у тому, щоб його навчала людина, яка є цікавою та знається на своїй справі, може не просто дати сухі факти, а й поділитися власним досвідом. Тож створення професійного бренду відіграє у цьому дуже важливу роль. Коли студент уперше приходить на пару до викладача, він уже має певну інформацію про нього з вуст старших студентів чи з матерiалiв, розмiщених на сайті.
Останнім пунктом майстер-класу були практичні поради, що допоможуть при створенні бренду. Це й просування власної професійної сторінки, формування блогу та складання резюме викладача.
«Я щиро дякую вам за ці півтори години. Сподіваюсь, вони були продуктивними і корисними для вас!» — закінчує лекцію Тетяна Петрівна.
Тиша, що панувала в аудиторії впродовж лекції, миттю розвіялась. Почулися оплески, слова подяки. Хтось підходить до лекторки, аби подякувати за лекцію, чи поставити запитання, хтось неквапливо збирає речі, а деякі швидко побігли до виходу, мабуть, поспішають додому, засвоювати новий матеріал, а може, вже повністю відчули себе студентами і вирушили на прогулянку.
Крістіна ЧАГАРНА, студентка
