Переписати історію, перевернути все з ніг на голову — всі поняття і розуміння. Це все ще так знайомо.
Це так по-радянському в тій частині совіцької минувшини, де боролись з «інакомислячими». І це, на жаль, не відійшло від нас якнайдалі, щоб ми почали забувати.
Більше того, воно існує поряд iз нами, функціонує в нашій реальності, базується за «порєбриком» і вигулькує паралельно з прийомами масового гіпнозу безпам’ятства і введення в ідіотизм значної частини суспільства.
Тому докладати зусилля, аби підняти історичні пласти цієї «науки», не потрібно. Вона все ще жива й живуча. У всепоглинаючій жазі тирана поставити на коліна всеосяжне українське вільнолюбство.
У страхах, уражених рефлексією меншовартості, українських можновладців. І чим більше рефлексій, чим глибшiй через це їхні страхи, тим безглуздішими виглядають карколомні події, що збурюють суспільство і на декотрий час вводять у розгублене відчуття невідворотності.
На лаві підозрюваних — сподвижники духу
Принаймні так зараз сприймається ситуація щодо справи «розкриття» вбивства журналіста Павла Шеремета.
Нагадаємо, 12 грудня поліція затримала трьох підозрюваних у вбивстві журналіста Павла Шеремета. Це військова медсестра Яна Дугарь, волонтерку Юлія Кузьменко, ветеран АТО Андрій Антоненко. Окрім них, за версією слідства, до вбивства причетне подружжя-ветерани Владислав та Інна Грищенки. Мотивом підозрюваних слідчі називають спробу дестабілізувати соціально-політичну ситуацію в Україні.
13 грудня суд відправив під цілодобовий домашній арешт Яну Дугарь, волонтерку Юлію Кузьменко взяли під варту до лютого 2020 року, так само, як і сержанта ООС Андрія Антоненка.
Уродженець Білорусі, журналіст Павло Шеремет загинув уранці 20 липня 2016 року в результаті вибуху машини. До переїзду в Україну він працював на телебаченні в Білорусі й Росії, У 1990-2000-х роках — завідувачем білоруського бюро, а також керівником відділу спеціальних інформаційних проєктів ОРТ, потім — «Першого канала». З 2011 року жив у Києві, працював у інтернет-виданні «Українська правда», був ведучим на радіо «Вєсті». Також Шеремет був одним із засновників видання «Білоруський партизан».
Нічого особистого — просто кривосуддя
Колишня міністерка охорони здоров’я Уляна Супрун написала на своїй сторінці у «Фейсбуцi»: «У СРСР були поширені «показові» суди. Це були відкриті судові процеси, в яких відповідач уже був визнаний винним, а засідання проводилися з метою оголошення обвинувачення та вироку. Такі судові процеси не мали нічого спільного зі здійсненням правосуддя, мали пропагандистський характер iз метою позбутися потенційних суперників, дискредитації незручних людей, а також створити негативний образ звинувачених і цілих груп населення. Важко не порівняти останні події в країні з такою судовою культурою».
Чи розуміють і самі аналітики МВС, котрі глибоко сидять у цій справі, весь глобалізм задуму Кремля?
«Найбагатша людина світу і фактичний бенефiціар найбільшої країни планети Земля має на меті переконати український народ і всю світову спільноту, що захисники України — це і є терористи, а всі патріоти — це посібники», — написав на своїй сторінці у «Фейсбуцi» журналіст, поет, народний депутат дев’ятого скликання Євген Рибчинський.
І як би ми не закривалися щитами правди, відваги, священної справи відстоювання своєї землі, але стріли жалять через кольчугу, впиваються в тіло й біль стає все дошкульнішим. Бо правосуддя, кривосудячи, б’є по наших найсильніших і водночас найслабших місцях — відкритих для нас і небезпечних для ворога — українцях, зітканих iз честі й доблесті.
Відвернути увагу від Нормандії
Що зараз у душах і думках обвинувачених волонтерів, кардіохірурга, бійців, ветеранів ООС? Перенизування у пам’яті боїв і рейдів, волонтерських десантів? І жодного факту про причетність до цього злочину, бо слідство їх не подало.
Ми, як і вони, також розуміємо, що перемога буває лише одна на всіх. Що не буває, аби армія війну програла, а один — найхоробріший, найрозумніший — солдат її виграв. Так само й навпаки. Не буває, що не доведена вина зробила винним одного, значить апріорі вже програвшого, а армія, де він служив, чи волонтером, чи бійцем, — виграла.
То що криється за тим, що на лаві підозрюваних — представники основної рушійної сили українського суспільства, з числа еліти небайдужих останніх шести років нашої української дійсності. Що цим хоче сказати нам влада? Що ми програли?
Є правда і в словах українського політика Степана Хмари, висловлених одразу після пресконференції по справі вбивства журналіста Павла Шеремета. На його думку, однією з причин такого «швидкого» розкриття злочину є спроба відвернути увагу суспільства від обговорення результатів зустрічі «нормандської четвірки».
А вони, як вважає пан Хмара, для України однозначно негативні.
«Усе базується на суб’єктивних домислах, припущеннях і попросту на фантазіях, — каже Степан Хмара. — Присутність на пресконференції президента, керiвника МВС, генерального прокурора, усвідомлюють це панове високопосадовці чи ні, — тиск на слідство і суд очевидний.
Метою було кинути тінь на добровольців, учасників бойових дій на російсько-українському фронті, волонтерів. Складається враження, що організатори цього піар-дійства більше переймаються тим, аби нашвидкуруч призначити винних у цьому страшному злочині, ніж знайти справжніх його організаторів і виконавців.
Цей сумний висновок напрошується з поведінки прокурорів і суддів при обранні запобіжних заходів так званим підозрюваним. А також відповідна пропагандистська кампанія, яка вже розпочалася на ток-шоу Шустера (до речі, який перетворився у пропагандиста Банкової). Залишається заволати: люди, будьте пильними! Думайте і дійте, щоб не проспати свою свободу і майбутнє нащадків».
