Не фонтан: у центрі Києва варто встановити пам'ятник воїну-захиснику
На цьому місці мав би стояти пам'ятник. Це може бути пам'ятник воїну-захиснику. І я точно знаю, що актуальність цього пам'ятника була б ще багато років на вищому рівні. >>
Київський апеляційний суд поставив крапку щодо перейменування проспектів Шухевича та Бандери
11.12.2019
Досить дико виглядає на 29-му році незалежності України намагання деяких антиукраїнських сил призупинити абсолютно законний і логічний процес декомунізації, як у Києві так і в Харкові.
Наразі йдеться про «війну» за назви столичних проспектів на честь Бандери та Шухевича, які донедавна йменувалися проспектами Московський та Ватутіна відповідно.
Днями за апеляційним поданням Українського інституту національної пам’яті, за головування ще Володимира В’ятровича, апеляційний суд Києва визнав законність перейменування у столиці цих проспектів.
Нагадаємо, що 7 липня 2016 року Московський проспект у столиці переназвали на честь Степана Бандери, а 1 червня 2017-го — проспект Ватутіна перейменували на Романа Шухевича.
Але українофобам ці, й так запізнілі перейменування, стали кісткою в горлі, тож вони в особі депутатки Олени Бережної, яка стала «торпедою» в суді, «заварили кашу».
Додамо, що за «спиною» Бережної — такі ГО (яким не до душі декомунізація), як «Єврейська правозахисна група» та «Антифашистська правозахисна ліга», а ще такі ГО, як «Ветерани праці — діти війни» та «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної», Київська міська організація ветеранів.
І хоч як дивно, 25 червня 2019 року столичний Окружний адмінсуд таки ухвалив рішення про незаконність перейменування, пояснивши свою «позицію»... порушенням процедур, допущених у 2016-17 роках.
Варто нагадати маргіналам, що на руках Миколи Ватутіна чимало української крові: у 1920-х роках він брав участь у боях проти загонів українських повстанців.
А вже в якості генерала на совісті Ватутіна, командувача Воронезького фронту (згодом перейменованого у 1-й Український фронт) — бої восени 1943 року за визволення Києва та бої взимку 1944 року в ході Корсунь-Шевченківської операції, в яких «перемоги» над противником діставалися ціною колосальних людських жертв.
Такі «воєначальники», як Ватутін, гнали, як худобу на убій, необмундированих й неозброєних щойно мобілізованих українських селян, яких поклали сотні тисяч, зокрема, аби до чергової річниці «соціалістічєской рєволюціі» взяти Київ і вгодити цим тирану Йосипу Сталіну.
