Складається враження, що наша так звана нова влада намагається якнайкраще підігравати РФ чи не на всіх «фронтах», зокрема й на гуманітарному. А як ще можна пояснити намагання проторпедувати можливість навчання іноземних студентів в Україні — російською мовою.
Йдеться про ухвалений за основу законопроєкт 2299, в якому, на перший погляд, є зовні невинна зміна до статті 48 чинного Закону «Про вищу освіту» щодо права навчати іноземних студентів «іноземною мовою».
Однак ініціатори цієї норми не приховують, що написана вона саме заради російської мови. Адже навчати студентів мовами ЄС дозволяють як чинні закони про мову і про освіту, так і інші норми згаданого законопроєкту 2299.
Ці «ініціативи» обурили українських науковців та представників громадських організацій, тому вони оприлюднили звернення до міністра освіти й науки Ганни Новосад і керівника профільного парламентського комітету Сергія Бабака із закликом внести поправку до законопроєкту, замінивши слова «іноземною мовою» на «англійською або іншою офіційною мовою ЄС».
«Просування російської мови в освіту за межами Росії, офіційно проголошеною державою-агресором, є одним із ключових завдань для посилення впливу на зарубіжні країни і є прямим завданням агенції «Россотрудничество» та фонду «Рускій мір», на які Росія виділяє мільярди. Змінюючи законодавство з метою навчання іноземних студентів російською мовою, Україна власним коштом сприятиме досягненню цілей держави-агресора», — написали автори звернення.
Майже 30 свідомих депутатів із різних фракцій відреагували на заклик наукової інтелігенції й внесли відповідні поправки. Але у підготовлених матеріалах до засідання комітету, яке було заплановане на 27 листопада, всі ці поправки — №№230, 234, 236, 237, 238, 239 і 240 — деякі «доброзичливці» пропонували відхилити. Як аргументи вони наводять тезу, що неможливість навчання російською мовою буцімто призведе до втрати вишами мільярда гривень.
Ця «страшилка» базується на маніпулятивному припущенні, що якщо студенти з якихось країн навчаються зараз російською, то й у майбутньому вони можуть або навчатися російською, або не навчатися зовсім.
Виникає запитання: невже дехто думає, що іноземні студенти настільки тупі, що їм набагато важче буде освоїти українську мову, ніж російську. Але досвід показує, що українська мова їм дається набагато легше, ніж московське «нарєчіє». Та й чому в Україні вони мають вивчати російську, а не державну мову, на якій (принаймі поки що) ведеться навчання у вишах. Де логіка?
Чимале обурення «нововведеннями» прокотилося й соцмережами. Зокрема, блогер Тарас Шамайда на своїй сторінці у «Фейсбуці» написав: «Близько 90% іноземців, що вступили цьогоріч в українські виші — це студенти з-за меж колишнього СРСР, де не знають ні російської, ні української мови.
І навіть для більшості вступників із країн СНД російська мова так само не є рідною, а часто — погано зрозумілою. Однак у багатьох вишах Харкова, Одеси та інших міст російською мовою навчають не лише азербайджанців чи туркменів, а й студентів із багатьох країн Азії та Африки.
І якщо парламент справді відхилить згадані поправки, навчатимуть і далі, допомагаючи Москві русифікувати Україну і світ. Замість того, щоб, навпаки, збiльшувати кiлькiсть україномовних фахівців і носіїв української мови серед іноземців або ж навчати їх англійською, як це роблять у багатьох країнах».
Далі Тарас зауважує, що якби освітній комітет пропонував у перехідних положеннях дати довчитися російською тим іноземцям, які нею вже навчаються, це можна було б зрозуміти. Але закріплювати російськомовне навчання в законі на постійній основі — неприпустимо. Із 2020 року виші повинні мати право навчати іноземців або українською, або англійською чи іншими мовами ЄС. Не подобатися ці правила можуть дуже незначній кількості потенційних вступників, а розповіді про великі збитки — чистий блеф.
Додамо, що засідання профільного комітету 27 листопада таки відбулося. Більше того, на нього прийшло чимало депутатів навіть з інших комітетів, аби підтримати поправки (це представники «Слуги народу», «Голосу» та «Європейської солідарності»). Але... голосування за згадані поправки так і не було, бо голова комітету Сергій Бабак, який неприховано хоче протягнути можливість навчатися російською, переніс його на наступний день, причому фактично безпідставно.
Тож виникає закономірне запитання: чи потрібні нам депутати, які свідомо сприяють розповсюдженню російської мови як в Україні, так і у світі?
