У понеділок, 18 листопада, в нейтральних водах Чорного моря Росія передала Україні три захоплені кораблі українського Військово-Морського флоту — «Бердянськ», «Нікополь» та «Яни Капу».
Передісторія
Нагадаємо, кораблі та їхні екіпажі Росія захопила біля берегів Криму в листопаді минулого року, відкривши по них вогонь і поранивши кількох моряків. Москва заявила, що кораблі — два невеликі українські бронетанкові артилерійські судна та буксир — незаконно потрапили в російські територіальні води. Київ це заперечив.
Президент України Володимир Зеленський, здобувши перемогу на виборах у квітні, пообіцяв припинити «конфлікт» із Росією загалом і повернути українських моряків додому та судна в українські порти — зокрема. У вересні моряків, які були на борту кораблів, до України Росія повернула в рамках угоди про обмін полоненими.
Щоправда, ні тоді, ні зараз не згадується, що процес повернення українських суден і моряків розпочався ще за попереднього президента Петра Порошенка.
У розробку пішло чимало дипломатичних сценаріїв, однак основний вердикт виніс Міжнародний трибунал ООН з морського права, куди Україна звернулась із відповідним позовом.
У Трибуналі зазначили, що можливості досягнення мирного вирішення конфлікту з боку України були вичерпані, українська сторона намагалася вести перемовини з Росією, втім безуспішно.
Україна виконала 289-ту статтю конвенції перед тим, як звернутися із позовом, і Трибунал дійшов висновку, що він має повноваження для прийняття рішення, попри протилежні заяви РФ. Зокрема, Трибунал заявив, що дії, вчинені РФ, можуть завдати непоправної шкоди обороноздатності України та її правам.
«Україна та РФ мають утримуватися від будь-яких дій, що можуть загострити чи розширити спір, що розглядався цим Трибуналом» — наголошувалось в обґрунтуванні суду.
У позові йшлося, що суперечка між країнами виникла через незаконне захоплення українських військових кораблів «Бердянськ», «Нікополь», «Яни Капу» та їхніх екіпажів. Також у зверненні українського МЗС зазначалося, що Росія порушила основний принцип імунітету військових кораблів, гарантований Конвенцією ООН із морського права, адже судна «Бердянськ», «Нікополь» та «Яни Капу» затримали в територіальних водах України.
Але дії Росії в будь-якому випадку порушували б Конвенцію, навіть якби йшлося про територіальні води Росії — військові кораблі та їхні екіпажі не можуть бути заарештовані силовиками іноземних держав та піддані юрисдикції іноземних судів. Також українська сторона вказувала на те, що Росія позбавила Україну кораблів, задіяних для підтримки національної оборони.
Отже, 25 травня Міжнародний трибунал з морського права у справі щодо захоплення Росією 24 українських моряків задовольнив позов України та зобов’язав Росію негайно звільнити 24 членів екіпажів та три українські військово-морські кораблі і повернути їх під контроль України.
Це не крапка
Утім у Трибуналі наголосили, що це рішення не обмежує розгляд справи по суті й не припиняє кримінальне провадження стосовно українців. І наразі агентство «Рейтер» зазначає, що кораблі повернули в Україну без зброї та документації. А самі українські кораблі слідчі ФСБ Російської Федерації виключили з числа речових доказів у справі затриманих у Керченській протоці моряків до його розгляду в суді.
Зазначимо, Москва повертає захоплені наші кораблі напередодні чотиристороннього саміту, що має відбутись 9 грудня в Парижі, де анонсована зустріч лідерів Франції, Німеччини, України та Росії.
Європейський тюнінг російського лідера?
Не проходить непоміченою активована в Європі риторика, що цей крок, імовірно, розглядатиметься як засіб зміцнення довіри напередодні запланованого саміту щодо України. В адміністрації французького президента Емманюеля Макрона зазначають, що саміт покликаний активізувати «зусилля для мирного вирішення конфлікту на сході України». Нічого нового. Підкреслено приязне ставлення французького президента до його російського колеги не є секретом.
Однак здоровий глузд політичної думки України, яка шостий рік тримає на собі надважкий тягар війни і яка втратила, за офіційними даними, понад 13 тис. співвітчизників і тих, хто був солідарний із її боротьбою проти кремлівського агресора, значно відрізняється від риторики певних європейських кіл. Вітчизняні реалії вказують на інші версії походження згаданих політико-дипломатичних рухів та їх інформаційного супроводу.
Останнім часом декотрі закордонні ЗМІ усе частіше окупантів українських територій називають «проросійськими сепаратистами». Ніби Кремль тут і ні до чого.
Таким чином сателіти російського керманича, вочевидь, тужаться хоч якось погасити конфлікт (не такі вони наївні, щоб не боятися західних апетитів Кремля) і водночас, на догоду Путіну, зберегти залишки його політичного обличчя перед світом. Якщо цю подобу можна назвати обличчям.
