На гербі міста Лодзь зображено човен із веслом. Власне, назва так і перекладається з польської — лодія (човен).
Проте от дивина: жодної річки на території міста ви не побачите! Але так було не завжди, колись територією Лодзі протікало аж 18 невеликих річок. Із часом, кажуть, одні з них висохли і зникли, а інші «пішли» під землю.
Як свідчить давня легенда, першого поселенця сюди якраз і принесла лодія. У пошуках кращої долі один молодий чоловік сів у човен та й поплив за течією. Вночі спіткала мандрівника гроза.
Він пристав до берега, аби переждати бурю. А коли вранці роздивився, в які красиві місця його занесло, вирішив лишитися, бо знайшов свою землю обітовану...
Промислове минуле
Ще років 30 тому Лодзь була великим промисловим містом. Тут варили відому на весь світ горілку і ткали чудові тканини. Ткацькі мануфактури працювали в місті ще з XVIII сторіччя, продаючи свій крам далеко за межі Польщі. Місцеві на повному серйозі кажуть: «Раніше дві третини Китаю були вдягнені в одяг із лодзьких тканин, а нині — все з точністю до навпаки».
У повоєнні роки, з приходом совєтів, усі приватні фабрики були націоналізовані. Вони ще довгенько носили імена Сталіна та Дзержинського. Правда, після смерті «батька народів» їх одразу спекалися — імена радянських вождів були геть нікудишньою «рекламою» на світовому ринку.
У пострадянський час доля польських державних підприємств (як і в Україні) була незавидною: старі зв’язки руйнувалися, сировини і замовлень не було, тож лодзькі текстильні фабрики закривалися одна за одною.
Колись успішне промислове місто перебувало в глибокій депресії, мешканці, які масово залишалися без роботи, тікали в пошуках кращого життя. Саме тоді Лодзь втратила статус другого найбільшого за кількістю населення міста в Польщі, поступившись Кракову, і досі собі його так і не по повернула.
Мабуть, не треба зайве переповідати, як виглядають покинуті підприємства. Лодзь цілком могла стати сумною ілюстрацією минулого процвітання. Але тут вчасно зрозуміли, що фабрика, яка вже не виробляє тканини, все одно може давати прибуток, правда, в інший спосіб.
Ревіталізація стала справжнім порятунком для покинутих підприємств. Це слово, що означає дослівно «повернення життя», супроводжуватиме нас, українських журналістів, у Лодзі мало не на кожному кроці. Зрештою, навіть готель Tobaco, в якому нас поселили, — це теж колишня тютюнова фабрика, яка пройшла процес ревіталізації.
Мануфактура, на якій відпочивають
Приклад успішного «повернення життя» можна побачити на колишній мануфактурі найбільшого в Лодзі фабриканта Ізраеля Познанського. Тут свого часу працювали 6 тисяч осіб. А тканин за роки існування фабрика виткала стільки, що земну кулю вистачило б підперезати не один раз. Тепер же тут — улюблене місце відпочинку лодзян. Наскільки воно популярне, стає зрозумілим, коли у вихідний день перед в’їздом до «Мануфактури» вперше за три дні наш автобус потрапляє в корок.
Готель, кінотеатр, басейн, розважальні заклади для дітей, кафе, ресторани, супермаркети, крамниці — чого лишень немає в цьому торгово-розважальному комплексі! На площі в центрі «Мануфактури» влітку можна сміливо засмагати — для цього тут у сезон облаштовують справжній пляж із піском, пальмами і лежаками, а для водних процедур є 300-метровий фонтан. Взимку ж тут заливають найбільшу в місті ковзанку.
Пам’ятник Єдинорогу відкрили в червні цього року поряд
із реконструйованим великим транспортним вузлом —
«стайнею єдинорогів».
А щоб первісне призначення цього об’єкта в пам’яті лодзян не стерлося, на території «Мануфактури» створено Музей фабрики.
Варто зазначили, що з підприємствами місту пощастило — більшість із них була збудована ще у XVIII столітті. А в ті часи навіть до будівництва фабрик підходили зі смаком. Тому корпуси цих підприємств із красивої темно-червоної цегли — справжні пам’ятки архітектури (і це без перебільшення — вони внесені в охоронні реєстри).
Сам процес ревіталізації в дії нам продемонстрували на прикладі колишньої горілчаної фабрики. «Після модернізації у 1960-х роках цей завод був найсучаснішим виробництвом спиртних напоїв на теренах країни, — розповідає наш гід. — Тут виробляли найвідоміші сорти горілок. Зокрема, придумали рецепти знаменитих настоянок «Жолондкова» та «Жубрувка». Та навіть найсучасніше з часом стає морально застарілим. Так сталося і з лодзьким підприємством, яке наприкінці минулого століття втратило свою провідну роль у вино-горілчаному виробництві. В 2007 році з конвеєра зійшла остання пляшка спиртного, і фабрику закрили.
Нині на підприємстві активно тривають завершальні роботи — до кінця року Monopolis (цю назву далеко видно з труби колишньої котельні) мають здати. «Не дивуйтеся, якщо побачите поряд із польськими попереджувальними написами і написи знайомою вам мовою — на будівництві працює багато українців», — каже наш гід. Більшість приміщень тут здаватимуть в оренду під офіси. Також передбачені театр, художня галерея, ресторани, атракції для дітей. А ще буде багато зелених насаджень, яких на колишньому заводі не було. Відпочивати буде затишно і приємно.
Уроки фізики на... ТЕС
Робити гарні об’єкти зі старовинних і вже самих по собі красивих приміщень — справа ніби нескладна. Зрештою, це не завод «Більшовик», подумає хтось. Але в Лодзі спромоглися вдихнути нове життя навіть у, на перший погляд, безперспективний об’єкт — приміщення колишньої ТЕС.
Ну що, здавалося б, може бути нуднішим? Але сьогодні тут діє цікава і популярна атракція — Центр науки і техніки EC1 (такою була назва електростанції в минулому). Відвідувачі можуть побачити, як працювала колись ця ТЕС (за допомогою шумових та візуальних спецефектів навіть імітують вибух, який колись стався на станції).
А ще тут можна поповнити свої знання із фізики, хімії, механіки, оптики, електроніки — експонати і спеціальне обладнання в поміч! Невипадково школярі — основні відвідувачі Центру, бо уроки в Центрі особливо цікаві. А ще тут діє сучасний планетарій, Національний центр кінокультури, сферичний 3D-кінотеатр. Чимало приміщень здають в оренду. Безперечно, це досвід, якого варто повчитися і нам, українцям.
Колишня ТЕС виглядає просто космічно.
Ще одне унікальне місце в Лодзі — мікрорайон «Ксьонжий Млин», у минулому — промислова імперія фабриканта Кароля Шайблера. Цей фабрично-житловий комплекс складається з власне фабрики, пожежного депо, клубу, лікарень — для дітей та дорослих, школи, житлових будинків для працівників, магазинів, розкішних віл і палаців дирекції, паркового комплексу і навіть власної залізниці. Це місто в місті було збудоване ще в позаминулому столітті і збереглося практично в первісному стані. Правда, фабрика давно не працює, а величезне приміщення її прядильного цеху після ревіталізації перетворилося на житловий будинок преміум-класу. В пожежному депо давно працюють не пожежники, а «білі комірці» — тут розташовані офіси. А в колишніх складах можна смачно пообідати в затишних ресторанах і барах.
Двоповерхові ж будиночки робітничих помешкань місто досі використовує як соціальне житло. Хоча їм уже понад 150 років! У дворах і нині можна побачити старовинні колонки, з яких мешканці набирали воду. Сьогодні вода, каналізація та все необхідне для комфортного життя вже є в будинках.
Особливий антураж цього колоритного місця приваблює сюди і творчих людей (тут знімають фільми, влаштовують модні покази та концерти просто неба), і звичайних городян: наприклад, весільні пари на фотосесії їдуть саме в «Ксьонжий Млин». Як доказ — дійсно зустрічаємо наречених!
Фабрика зірок
Розповідь про «фабричне місто» Лодзь була б неповною без згадки про справжню польську фабрику мрій. Адже саме тут розташовується знаменита Вища школа кінематографії, телебачення і театру імені Леона Шиллера. Її свого часу закінчували Анджей Вайда, Роман Поланський, Кшиштоф Зануссі, Богуслав Лінда, Барбара Брильська та інші відомі постаті польського і світового кіно. Школа настільки елітарна, що навчання тут щороку починають лише сто осіб, з них 20 — на акторському факультеті, 8 — на режисерському. Через дорогу від школи розташований музей кінематографа.
У Лодзі є навіть власна алея зірок. Там увічнено практично всіх перерахованих вище знаменитостей. Крім... Барбари Брильської. «Про неї часто запитують, — каже співробітниця Лодзької туристичної організації Ольга Легчиліна. — Але річ у тому, що, попри свою популярність на теренах колишнього Радянського Союзу, в рідній країні Брильська так і не стала справжньою зіркою».
Алея розташована на головній вулиці міста — Пьотрковській, і вона вже сама по собі є визначним місцем.
По-перше, це одна з найдовших пішохідних торгових вулиць Європи, її протяжність 4,2 кілометра. Кажуть, лише закладів харчування на цій вулиці — щонайменше сотня. По-друге, тут дійсно є на що подивитися. Лодзькі скоробагатьки, будуючи маєтки, намагалися втерти одне одному носа. Результат того хизування і сьогодні вражає.
Ану ж заграйте, маестро!
А щодо різноманітних пам’ятників і скульптур — то я навіть із ліку збилася. Ось, приміром, «відпочиває» на лавці польський письменник Юліан Тувім, а трохи далі просто на вулиці «грає» на роялі композитор Артур Рубінштейн (обидва народилися в Лодзі). А ще можна натрапити на лауреата Нобелівської премії з літератури Владислава Реймонта, який вмостився обіч вулиці просто на скрині. Чи посидіти за бронзовим столом із Трьома фабрикантами.
Варто згадати і про футуристичний пам’ятник Єдинорогу — ця казкова тварина символізує найпопулярніший міський транспорт — трамвай. До речі, він уперше з’явився на теренах Польщі саме в Лодзі в далекому 1898 році.
А ось просто у вікні одного з пабів помічаю афішу — «Громадянин Джонс», картина польської режисерки Агнєшки Холланд про трагічні події зими 1933 року в Україні. Фільм стартував у польському прокаті 25 жовтня. Нагадаю, в Україні стрічка вийде на широкі екрани 28 листопада під назвою «Ціна правди».
А ще на Пьотрковській під номером 3 варто завернути у так званий дзеркальний дворик. Всі стіни будинків тут викладені візерунками із уламків дзеркала. Вночі і вдень гра світла в цьому дворі виглядає по-різному, але однаково вражаюче.
* * *
Справді, вітер перемін добряче покидав Лодзь на хвилях економічних потрясінь. Проте місто не тільки втрималося на плаву, а й обрало новий курс руху. Сьогодні тут вирує насичене культурне, мистецьке і фестивальне життя. А промислове минуле Лодзі нікуди не зникло — воно лише набуло зовсім іншого змісту...
P.S. Авторка щиро вдячна представництву Польської туристичної організації в Києві за організацію поїздки.
