У китайській провінції Шандун відтепер працюватиме Український інститут. Урочиста церемонія його відкриття відбулася за участю ректора Київського національного університету технологій та дизайну (КНУТД) Івана Грищенка та ректора Технологічного університету Цілу (Академія наук провінції Шандун) Чена Цзячуаня, викладачів та понад двох сотень студентів-першокурсників, що були зараховані цього року до вишу.
Не Україна просила, а нас запросили як мудрого наставника
Є три найголовніші ознаки того, що відбулось. Уперше за всю історію Китай обрав КНУТД серед однопрофільних університетів світу. КНУТД першим серед українських університетів увійшов до сотні найпрестижніших закладів світу, які мають у Піднебесній свої філіали. Міністерство освіти Китаю видало КНУТД ліцензію на здійснення освітньої діяльності в Китаї на 20 років! Уперше за роки незалежності не Україна просила, а нас запросили як мудрого наставника.
Однак ця визначна подія, що підносить імідж держави на міжнародному рівні, не знайшла належної оцінки ні у владних колах, ні у засобах масової інформації. Чому?
Маємо позитив. А до чого звикли наші вуха за останні майже 30 років? Цунамі негативу затоплюють і руйнують свідомість. Просимо у сильних світу цього грошей і підтримки. Складається враження, що по-іншому й бути не може. Однак не забуваймо, що одна рука бере, а віддавати треба двома…Зрештою, згорблена спина і зігнуті коліна — ознака слабості.
Але ж є серед нас і сильні, справжні державні діячі, а не лише ті, що грають відповідну роль. І якщо не співвітчизники, то китайці побачили в нашому бур’яні троянди, які треба пересаджувати в Піднебесну.
Чому ж ми мовчимо про те, що їх треба плекати на рідній землі?! Чому забуваємо про те, що десять лауреатів Нобелівської премії (може, й більше) мають українське коріння? Значить, через них наша Батьківщина впливала на розвиток сучасної цивілізації. Через знання. І такий потенціал китайці побачили в сучасному Київському національному університеті технологій та дизайну.
Біда в тому, що з давніх часів за певних обставин наші генії змушені були емігрувати, аби реалізувати себе сповна. Так було раніше. Майже три десятки років так продовжується — тисячі вчених емігрували з України.
Залишились найсильніші. Справжні (не трибунні, і не ті що заради посади б’ють себе в груди) патріоти. На них тримається розум, честь і слава України. Вони — ентузіасти, що знають, як зробити державу успішною. Таким зарекомендував себе академік НАПН України Іван Грищенко, обійнявши вісім років тому в КНУТД посаду ректора.
На той час повінь змін фактично знищила вітчизняну легку промисловість. Вона залишилась без керма і вітрил. А саме для цієї галузі готував кадри університет. У навчальному закладі теж накопичилось безліч проблем. Відтак учений-теоретик став водночас антикризовим менеджером як у КНУТД, так і в легкій промисловості. Одне відірвати від другого було неможливо. Хочеш готувати спеціалістів, треба, щоб їм було де працювати. От і крутись, ректоре.
Іван Михайлович не розгубився. Практик-учений з господарсько-економічним мисленням Грищенко виходив з того, що освітній процес — це вид економічної діяльності. Аби велась вона не на прикладах вчорашнього дня, вчені університету мали підставляти плече галузі, забезпечуючи її становлення інноваційними технологіями. Відтак університет став головною науково-дослідною базою галузі.
Розроблені його працівниками технології удостоєні трьох Державних премій у галузі науки і техніки. В індустрії моди лідером визнали університет. Провідні підприємства охоче співпрацюють з університетом, запрошують студентів на практику, а випускників — на роботу.
Випускники отримають подвійний диплом — український і китайський
Високу якість підготовки студентів оцінили не лише в Україні. У КНУТД навчається багато студентів із КНР. Вдома вони зарекомендували себе висококваліфікованими фахівцями. Таким був перший місток, що привів китайських керівників і вчених у Київ знайомитись з університетом. Ходили, дивились, захоплювались (у КНУТД було обладнання з Японії, яке ще навіть не продавали в Європі!). Переконались, що працівникам КНУТД є чому вчити студентів у Китаї. Так виникла ідея створення в КНР Київського інституту, в якому викладатимуть київські вчені. Його відкрили. 224 першокурсники з жовтня 2019 року вивчають дизайн візуальних комунікацій, біотехнології та біоінженерію, хімічну інженерію. Високо шануючи фах випускників КНУТД, китайці запросили їх до участі в конкурсі з підготовки форми для Національної збірної Китаю на наступних зимових Олімпійських іграх 2022 року.
— Український інститут у Китаї, — каже Іван Грищенко, — шлях до поглиблення співпраці між двома державами. Його випускники отримуватимуть подвійний диплом: український та китайський. Ми ж на досягнутому не заспокоюватимемось. Спільні з китайцями інститути в КНР мають Великобританія, США, Німеччина, Франція й деякі інші країни. Китай визнав нас рівними серед рівних. Це, звичайно, зобов’язує. Робота з КНР — це не якась особлива програма. Ми працюємо для своєї держави. Зарубіжні колеги визнають, що КНУТД лідирує в галузях, для яких готує кадри. І якщо нас попросили поділитись досвідом, ми пишаємось цим і охоче експортуємо освітні послуги. Вони — товар, який у глобальному світі має великий попит. Однозначно: лише якісний.
Додамо, експорт інтелектуального продукту китайці запропонували КНУТД не перші. Два роки тому представництво міжнародної торгової палати в Україні запропонувало поширювати досвід енергозбереження КНУТД у 89 країнах світу. Не випадково. В університеті діє програма «Енергоефективний університет». Завдяки її реалізації зекономлено майже 50 мільйонів гривень за 8 років. Це дозволило оновити матеріально технічну базу і підвищити зарплату викладачам у шість разів.
Вчитись у китайців державного підходу до справи
Мудрість антикризового менеджера Івана Грищенко ще в одному. Він націлює колектив не лише на науково педагогічний пошук, а й шукає шляхи втілення наукових новацій у життя. Саме за ініціативою ректора Київського національного університету технологій та дизайну було створено Київський освітній науково-виробничий кластер легкої промисловості.
До нього увійшли провідні підприємства галузі, університет і Київська міськдержадміністрація. КНУТД здійснює науковий супровід виробництва взуття, спецодягу, засобів захисту для силових відомств, тощо. Депутати міськради, які проводили у КНУТД виїзне засідання і оглядали продукцію кластеру, були в захваті й обіцяли підтримку.
Але якщо враження китайців переросли у конкретну співпрацю, то слово міських депутатів залишилось обіцянкою-цяцянкою. І це тоді, як Київ для потреби міського господарства закуповує на мільярди гривень продукції, котру можуть виготовляти члени кластеру. Але у своїх місто не купує, хоча товари і дешевші, і не поступаються якістю. Виходить, китайці вчаться у нас передових технологій, а київським депутатам треба вчитись у китайців державного підходу до ведення справи.
Київський інститут у Китаї, відкритий КНУТД, — це гордість не лише університету. Піднесено імідж держави і стверджено її на міжнародному рівні як таку, що експортує не лише сировину, а й освітні послуги. Університет, який міжнародні експерти назвали 66-м у ТОП-100 кращих дизайнерських шкіл світу, а його хімфармфакультет 73-м у ТОП-100 кращих фармацевтичних закладів планети, піднявся ще на одну сходинку міжнародного визнання, український прапор Київський національний університет технологій та дизайну підняв у Китаї.
— Піднявшись у Піднебесну, — каже Іван Грищенко, — ми розширили свої горизонти. Водночас несемо в Китай не лише професійні знання. Наші викладачі відкривають китайцям Україну. Нашу історію традиції, звичаї. Відбувається взаємозбагачення народів. Як наукове, так і культурне. А це робить нас мудрішими і сильнішими.
Щоб зійти в Піднебесну, треба бути не лише мудрим, а й мужнім, не пливти за течією, а шукати свій шлях, що веде до успіху. Іван Грищенко розпочав його з того, що повірив у сили колективу, який очолює. Прикладом подолання труднощів і винагородою тих, хто це робить (зміни на краще відчув весь колектив), він зміцнив дух усіх і кожного у роботі для досягнення мети. Разом вдалося зробити неможливе. Водночас попереду ще одна Китайська стіна (на рідній землі), яку слід подолати.
