Жителька Полтавщини зробила собі паркан із 50 тисяч скляних пляшок

57-річна жителька села Озера, що в Кобеляцькому районі Полтавщини, Віра Івашко використовує як будівельний матеріал звичайну склотару. До такого кроку винахідливу жінку, за її словами, спонукала постійна нестача коштів.

 

«Я тільки останнім часом почала порядок удома наводити. До цього відкрила магазин-кафе й увесь час пропадала на роботі. Скажу без зайвої скромності: я дуже роботяща. Було таке, що й на трьох роботах одночасно працювала, — розповідає про себе пані Віра. — Тим часом у господі все занепадало. Поштовхом до змін стало те, що чотири роки тому паркан від сусідки нарешті не витримав ваги років і впав. У мене на ту пору був великий пес, так що огорожу потрібно було звести терміново, а грошей, як завжди, катма. Тим часом біля мого магазину зібралися гори пляшок — у селі їх ніхто не приймав, а везти до райцентру було невигідно. Тож усе, можна сказати, збіглося».

 

Технологію використання скляних пляшок як будівельного матеріалу Віра Івашко запозичила зі всюдисущого інтернету. Для неї сам процес, стверджує, нескладний, особливої майстерності не потребує. Воно й не дивно, адже жінка має досвід будівництва: оскільки їй усе життя не щастило на таких же, як сама, роботящих чоловіків, вона на них просто не надіялася й самотужки звела величезну господарську будівлю з гаражем. Щоправда, гараж тепер стоїть порожнім: колись, говорить, мріяли з чоловіком про автомобіль, а потім розійшлися.

 

«Побачивши в інтернеті приклади використання склотари замість будматеріалу, подумала: і я ж так зможу, то чому б не спробувати? — пригадує пані Віра. — Це, вважай, та ж сама кладка з цегли, тільки замість цеглини використовуєш дві пляшки».

 

Щоправда, вона пішла дещо іншим шляхом: на відміну від своїх попередників, використовувала значно менше цементного розчину, бо економила. Проте, як показав експеримент, менш надійною від цього огорожа не стала. Звівши паркан зі склотари від сусідки й набивши руку, жінка згадала, що в неї його немає й від дороги. Цього разу до спорудження огорожі підійшла більш творчо: вимірявши потрібну висоту, зробила малюнок візерунка й потім при кладці використовувала тару різних кольорів не хаотично, як раніше, а згідно з узором. Вийшло красиво й незвично, не так, як у всіх. Найбільш виграшний вигляд паркан має погожої днини, коли скло просто виграє на сонці.

 

«А тоді думаю: так я ж можу таким чином і хату утеплити, — продовжує розповідь моя співрозмовниця. — На інші будматеріали в мене все одно коштів немає. Отак обклала й оселю. Це не тільки гарно, а й практично: ні білити, ні фарбувати стін не треба. Потім у такий же спосіб утеплила всередині приміщення холодну долівку».

 

У підсумку нині на обігрів своєї домівки Віра Івашко витрачає значно менше коштів. Якщо раніше, говорить, у холодну пору року і дровами опалювала приміщення, і електрокамін не виключала, витрачаючи щомісяця тисячу гривень за електрику, то після утеплення будинку від каміна зовсім відмовилася. Та й дровами опалює, бува, і через день. Улітку ж у будинку прохолодно, оскільки пляшки утворюють своєрідну повітряну «подушку».

 

«Спочатку мені хотілося хоч трохи окультурити обійстя, жити не гірше за інших, потім — утеплити оселю. Коли ж поховала 33-річного сина Колю, ця робота стала для мене необхідністю, порятунком від «чорних» думок... І нарешті вона мене просто захопила, — зізнається пані Віра. — Склотара стала для мене незамінним будматеріалом ще й тому, що і з моєю донькою Альоною трапилася біда. Вона травмувала очі й тепер має хронічне автоімунне захворювання, тож усі кошти, які заробляємо, витрачаємо на лікування. Попри це, я все одно будую. Пів дня на роботі, а потім приходжу додому, готую цементний розчин і кладу вперемішку з ним склотару, аж поки не стемніє».

 

Використавши технологію, про яку йдеться, пані Віра обклала ще й господарське приміщення, з нуля побудувала туалет, зекономивши не одну тисячу гривень. Загалом використала, за її словами, 50 тисяч порожніх скляних пляшок. Коли ми навідалися до неї, вона латала в такий же спосіб горище, бо в попередні зими через отвори туди намітало чимало снігу. Тепер, каже, ніякі опади горищу не загрожують.

 

У дворі Віри Івашко лежать іще 2-3 тисячі пляшок. А оскільки цей «будматеріал» має здатність швидко закінчуватися, пані Віра підбирає порожню склотару на вулицях (не соромиться навіть біля смітників) і несе додому. Та й односельці, знаючи про захоплення жінки нетрадиційним будівництвом, уже привозять їй порожні пляшки мішками або ж просять, аби сама приїхала й забрала. Зупинятися вона поки що не збирається: уже хоче увесь паркан навколо свого обійстя викласти зі склотари, аби все було в одному стилі. 

 

«Це не тільки економна технологія. У неї багато переваг. Зокрема, ось такий паркан зі склотари не іржавіє, як металевий, а отже, не потрібно витрачати кошти на його підтримання. Як-то кажуть, раз зробив — і забув. Я б хотіла все задумане втілити в життя, щоб усе у дворі радувало око, а тоді щоб ви приїхали й похвалили мене, — насамкінець говорить майстриня. — Переконана: навіть опинившись у складних життєвих обставинах, потрібно не опускати руки, намагатися змінити своє життя на краще й неодмінно мріяти». 

 

P. S. Оскільки донька Віри Івашко змушена кілька разів на рік проходити курси дороговартісного лікування, жінка звертається до всіх небайдужих із проханням допомогти гривнею. Номер банківської картки доньки — 5168 7422 3446 5627 (Альона Хорунжа).