«Енергетичний детектив» Тимура Міндіча та його команди. Чи заговорить Галущенко?
НАБУ та САП продовжують викривати та оприлюднювати інформацію про тих, хто намагається перетворити Україну на власну Атлантиду, поки народ б’ється на фронті. >>
Пунктири міжнародної орієнтації: куди веде Україну «зелений» зовнішньополітичний курс
06.11.2019
Здавалося, час наперсточників при владі безслідно минув після Революції гідності. Та то, на жаль, лише здавалося.
А що насправді? Той, хто нині прийшов правити на головний пост, ще небезпечніший за «легітимича»?
Бо в специфічних місцях обмежень не бував, ран яєчних не знає, і навіть Люськи в береті «набекрень» не має.
Щоправда, вивчити її феномен досконало не вдалось. Неперевершений номер із наколотими апельсинами й американським валянками, що так сильно наблизив януковичеву до високого мистецтва, був єдиним доступним широкому загалу. Проте з нинішньою Оленою-прекрасною разюча різниця в рази на користь останньої.
Тобто, нинішній гарант майже невразливий.
Він вивчив незнайомі йому своєю суттю слова — «демократичні цінності», «верховенство закону», «свобода слова», «патріотизм», «незалежність» — і декламує їх без запинки і в Україні, і за кордоном. А що — сценічного досвіду чимало.
От і наразі назріла мова про наш «оновлений» зовнішній курс. Питання загострилось найбільше за останні роки, бо національна свідомість нинішньої влади в Україні, схоже, не передбачена жодною внутрішньою програмою, проявляється у повній відсутності міжнародних проукраїнських політичних орієнтирів. У парламенті, за словами голови Комітету Верховної Ради з питань євроінтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе, над законом про особливий статус Донбасу не працюють; риторика щодо країни-агресора розвернулась на 180 градусів.
Крім того, щодо Путіна сьогоднішні «стовпи» вітчизняного політикуму, здебільшого з категорії «нелохів», відчувають дитячий комплекс меншовартості й рабське бажання домовитися з дядьком Вовою. Дорослішати б їм ще. Чи й це не допоможе? Адже ляльководи постійно втовкмачують, що «вундеркіндам» на чолі української влади необхідно швиденько реалізовувати середньовічні плани «старшого брата». І байдуже, що за те, щоб бути вільними від кремлівських фізичних і моральних катівень у сучасній Україні (XXI сторіччя за вікном!), загинули тисячі!
Чи є хоч якийсь шанс зупинити це перепрофілювання з гідної, сміливої країни на неповноцінний додаток до агресивного східного сусіда через неадекватне сприйняття реалій на верхніх щаблях правління? Ще залишається надія на ідентифікаційні заяви закордонних партнерів. Але тут у нас також, схоже, криза насувається.
Для слуг народу Росія — не агресор
Отже, голова Комітету Верховної Ради з питань євроінтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе вважає, що зміна акцентів у риториці щодо Росії як країни-агресора може коштувати Україні підтримки міжнародних партнерів.
«Мене турбує, що буквально впродовж останнього тижня з вуст різних чиновників, політиків, включно з президентом України, прозвучали тези про те, що вже дедалі менше наше керівництво вбачає роль РФ у цьому конфлікті (на Донбасі). Пішла риторика від нових радників секретаря РНБО і президента, що нам треба досягти примирення всередині країни з окупованими територіями», — зазначила Климпуш-Цинцадзе.
Це якась паралельна реальність? Чи нова реальність, новий хіт від шоу-бізнесової влади — створювати відчуття, що на Донбасі немає російських військ?
За словами Іванни Климпуш-Цинцадзе, складається враження, що президент не читає щоденних інформаційних повідомлень, які йому готують усі служби, де чітко вказано, які російські підрозділи, зброя, кількість «гуманітарних» конвоїв є і заходять на окуповану територію.
«Це дуже небезпечна зміна акцентів у риториці, яка може коштувати нам підтримки міжнародних партнерів», — акцентувала голова профільного комітету.
На переконання Климпуш-Цинцадзе, Україна має називати біле білим, а чорне чорним, а скромність і стриманість у риториці керівництва держави стосовно країни-агресора для неї незрозуміла.
«До речі, я бачу, що парламентаріям — представникам фракції «Слуга народу» — теж дали інструкції щодо неназивання Росії агресором. Знаєте, це як у тій книзі — тойкогонеможнаназивати. Якось так воно сьогодні виглядає. Бо має йтися не тільки про репарації. Це один величезний шматок тих претензій, які ми маємо виставляти Росії, з якими ми далі маємо і йти до міжнародних судів, і, очевидно, розраховувати на політичну підтримку міжнародних партнерів у тому, щоб РФ, визнаючи свою вину за цю агресію, за нищення і руйнацію наших територій, за вбивство наших людей, відшкодовувала економічні, моральні і матеріальні збитки, не кажучи вже про відновлення територій, повного суверенітету та незалежності України», — наголосила вона.
«Західний світ або буде триматися разом, або програє»
Другий кінець російської палиці може вдарити по декотрих країнах Заходу через фінансово підкріплене загравання з Росією.
Ексміністр закордонних справ України Павло Клімкін узагалі застерігає Захід від програшу Росії, якщо той не буде триматися разом і налагоджуватиме двостороннє партнерство з РФ без дотримання нею хоча б мінімальних цивілізованих правил.
«Пам’ятаєте фільм «Брекзит»? Якщо не дивилися — дуже раджу. Камбербетч там класний, а грає він керівника кампанії за вихід з ЄС Домініка Каммінгса. І зараз виникли підозри щодо можливого впливу на нього з Росії. Ще з часів, коли він працював там у 1994—1997 роках. Я нікого не хочу звинувачувати, як кажуть, зі стелі, тим більше, що наступного місяця у Великій Британії вибори. Але я завжди казав, що Росія в Брекзит вклалася. І хоче розвалити трансатлантичний світ, якого боїться і одночасно зневажає», — написав Павло Клімкін у «Фейсбуці».
«Це — слабкість, а слабкість у Росії ніколи не поважали. Західний світ або буде триматися разом, або програє — і нам у цьому, хочемо ми того чи ні, потрібно буде грати ключову роль. До цього слід бути готовими», — переконаний ексміністр.
Чи, може, Європа просто впевнена, що Україна ціною власних життів її постійно рятуватиме від російського самодержавного божевілля? Від реваншу ординців? Від їхньої надмірної геополітичної хтивості?
Та й у тому впливовому, цивілізованому закордонні також є багато чого нам неприємного. Там також активно функціонують персонажі, котрі мають вплив на зовнішню політику й у котрих велика людська повага прокидається до того, хто володіє величезним капіталом. Особливо, якщо вони, первородні «бабки», від крові вже висохли й акуратно відмиті задля спокою демократичної совісті окремих впливових представників закордоння.
А тому ніхто, крім нас, нам не зарадить. Зрозуміла й чесна тактика відстоювання своїх позицій та інтересів — на Сході й постійне тримання в інформаційному тонусі адреналінових прогнозів щодо кремлівських безкрайніх «хотєлок» — на Заході, схоже, відсувається у глибоку безперспективність, а нова зовнішньополітична стратегія може ввійти в історію коридором ганьби нинішніх керманичів і аварійним сходженням з цивілізаційних рейок України.
