Многая літа Університету: КНУ імені Тараса Шевченка відзначив своє 185-річчя

«Тільки раз цвіте любов...» Сказано і проспівано (на музику Володимира Івасюка) красиво, але не точно. У моєму Київському університеті новими абітурієнтами ця любов активізується кожного року, а особливо під час ювілейних дат. Як 31 жовтня — коли його торт прикрашали 185 свічок.

 

На різні ювілеї мені останнім часом таки щастить. Кілька років тому в моєму Гуляйполі, яке Боплан у середині ХVII століття називав містом (в одному ряду з Лисянкою, Звенигородкою і Калниболотами) обговорили 400-річчя нашої школи і відзначили півстоліття нової її будівлі. Місяць тому зі щемом святкували 75 років моєму технікуму в благословенних Лубнах, а тепер ось — ювілей КНУ імені Тараса Шевченка.

 

Коротке вітальне слово сказане було чинним президентом Володимиром Зеленським: «Ваш університет є гордістю України, гордістю нашої незалежності, а його робота має для держави, без перебільшення, стратегічне значення.  Я завжди казав і сьогодні вкотре акцентую на цьому увагу: молодь, її талант і потенціал — це найбільший скарб нашого українського суспільства». 

Довше говорили президенти-попередники Леонід Кравчук і Віктор Ющенко; аналітично й на перспективу виголосив промову ректор-академік Губерський Леонід Васильович. Він сказав: «Ми й надалі робитимемо все, щоб готувати спеціалістів, які будуть не тільки конкурентоздатними фахівцями, а й справжніми патріотами нашої держави». Додавали потім ювілейні вітання університету ректор політехніки М. Згуровський , колишній спікер парламенту В. Литвин і віце-президент НАН України А. Наумовець.

 

Говорити було про що: бо ж добре всім відома велика наукова школа першого ректора університету Михайла Максимовича, ціла епоха для всієї України — поет-геній, університетський археолог і зарахований на посаду викладача живопису Тарас Шевченко, а ще ж — історик і письменник Микола Костомаров, поет-прозаїк і «європеєць» за духом Пантелеймон Куліш, доцент і дисидент Михайло Драгоманов, пізніші студенти університету Максим Рильський, Григорій Косинка, Остап Вишня, Борис Антоненко-Давидович, аж до сучасних письменників Юрія Мушкетика, Івана Драча, Василя Симоненка, В’ячеслава Чорновола, теоретика мови Іллі Кучеренка, «класика» Станіслава Семчинського, письменниці й філософа Оксани Забужко, літературознавця Тамари Гундорової і... нема їм ліку. 

 

Дуже барвистою видалась концертна програма ювілею. Хорова (з-понад 100-літньою історією) капела «Дніпро» (в якій я студентом стояв у другому ряду п’ятим) виконала всесвітній студентський гімн і духовний гімн України, а потім виступали могутні солісти опери та філармонії Ольга Чубарєва, Анжеліка Швачка, Тарас Штонда і дуже хвацький і голосистий квартет «Гетьман». Дві пісні Павло Зібров виконав на слова короля літературної естради Юрія Рибчинського. Усього не перелічити...

 

Многії літа нашому Київському університету і його історичному, модерному колективу!