«Той, хто дні стер» — фільм, від якого перехоплює дух із перших кадрів: мальовничі краєвиди Поділля, скелі над Дністром...
«Це ж наша Україна, — шепоче на вухо приятелька. — Як нам потрібно бачити ці красоти перед тим, як вирушати в кругосвітні подорожі». Утім поступово в очах з’являються сльози. Бо фільм про дійсність українського села. Села, що на грані виживання.
У фільмі режисер Дмитро Глухенький розповідає історію кінематографіста-аматора, ветерана Другої світової війни Григорія Павленка, який скільки жив, стільки й знімав життя села Демшин, що в Кам’янець-Подільському районі на Хмельниччині. Герой стрічки створив музей, у якому беріг пам’ять про полеглих односельчан. Він пішов із життя, так і не довідавшись про долю свого правнука Сашка, який пішов воювати в російсько-українському протистоянні й загинув...
Дивовижна краса Дністровського каньйону й щоденні будні українського села Демшин. Фільм про пам’ять і забуття. Люди, забуваючи минулу війну, отримують нову.
Дмитро Глухенький розповідає, що фільм знімали десять років. Це була спроба вирвати хоч зернину пам’яті у того, хто дні стер... «Одного разу мені випала нагода попрацювати в Кам’янець-Подільському районі, — розповідає Дмитро. — Я залюбки поїхав знайомитися з Поділлям. Заїхали в село Демшин знімати місцевий музей. Там зустрів нас дідусь iз теплим поглядом, розумними очима і провів екскурсію. Все було звично, допоки він не привідкрив завісу. З’ясувалося, що в дідуся Григорія Івановича своя власна кіностудія. Гори кіноплівок, камер, проєкторів, фотонегативів... Домовилися з Григорієм Павленком про зустріч і співпрацю. Так почалася історія дружби упродовж десяти років».
Першу версію фільму змонтували у 2011 році й продемонстрували у селі Демшин. На той час іще живими були герої стрічки. Вирішили продовжити зйомки. Фінальний монтаж проходив за підтримки Українського культурного фонду.
Дмитро Глухенький планує фільму фестивальне життя. Мріє зробити переклад англійською й показувати в інших країнах. А найголовніша мрія режисера — домогтися того, щоб село не вимирало, щоб поверталося туди життя, щоб розросталося родове дерево, а не гинула молодь. «Я пройшов добрі уроки Григорія Павленка: зберігати пам’ять, робити добрі справи», — розповідає Дмитро.
На допрем’єрний показ фільму в київський кінотеатр «Ліра» завітала народна артистка України Раїса Недашківська. Після перегляду актриса з надривом у голосі сказала: «Дмитре, ви розірвали мою душу. Ви чудово показали наболілу тему нашого українського села через образ людини. Нам справді треба діяти».
Старі плівки, записані Григорієм Павленком, — справжні скарби. Піснями озвучила фільм, у якому їх використали, дружина режисера — заслужена артистка України, відома співачка й активістка Руслана Лоцман. «Той, хто дні стер» — про красу української землі, про силу життя, про те, як берегти пам’ять батьків і дідів.
